Ангели і Демони для русалок (2)

Розділ Дев'ятий

Ангели і Демони для русалок

(частина друга)

Ну що, Джуліє, ти готова? - до вух русалки долинув голос її хлопця. - Давай, одягайся!

Тієї ж миті до її ніг "прилетіли" так завбачливо кинуті Карлом елементи спорядження. Та Джулія злякано ступила крок назад і далі застигла, кинувши зневажливий погляд на спеціальну форму для плавання. Що їй зараз зробити???

Річ у тім, що вдень Карл запропонував їй піти з ним на дайвінг і розважитись на яхті. Джулія погодилась одразу, адже на морському кораблі вона іще не була. 

Так, у морі, коли вона плавала, то бачила їх дуже багато, навіть знала деякі місця тих суден, що давно потонули. Колись русалочка займалась тим, що діставала звідти різні людські речі і досліджувала їх, поступово пізнаючи звички двоногих створінь. Але це було такою малою лептою у порівнянні із тим, що довелось їй зустріти тут, на Землі!

Вона абсолютно не думала, на що погоджується, і геть зніяковіла.

Так, безперечно, їхня поїздка була чудовою: краєвид безмежних величних чорно-синіх хвиль і сонячного блакитного неба просто зачаровував. Сама яхта виглядала, як і всі інші, і належала містеру Тейнеру. Та для Джулії вона була особливою, адже все, що тут знаходилось, вона бачила уперше.

Дві маленьких гарно облаштованих каюти, що знаходились унизу, кабіна капітана, який їх сьогодні супроводжував і був аж надто ввічливим... Потім палуба, яка була вимощена зверху дерев'яними плитами, і на ній було достатньо місця, щоб засмагати... Залізні поручні, пофарбовані у чорний колір, які загороджували територію і були розумно придумані задля безпеки, і ще велике колесо, над яким постійно чаклував капітан.

Як виявилось, з його допомогою яхта і мала можливість пливти у будь-якому вибраному напрямку. На щастя, Карл не планував відчалювати на далекі території від берега, адже там було небезпечно.

- Я щось не розумію... Ти чого? - занепокоївся Карл, коли побачив дивну реакцію дівчини.

- Знаєш, я... мабуть не піду, - заговорила Джулія, коли хлопець наблизився до неї. - Давай, може... не сьогодні...

Вона виглядала абсолютно розбитою, адже на кону стояла її таємниця. Їй було відомо, що як тільки її тіло зануриться у воду, то одразу змінить свій вигляд, і Карл це побачить. Ну навіщо йому закортіло саме сьогодні піти плавати на глибини?

І ще це слово таке... Дайвінг... Звідки Джулії було знати, що насправді воно означає?! Русалка уявляла собі лише невинну поїздку, де вони будуть милуватись пейзажем, засмагати і просто веселитись. А тут...

- Ну як це так? - розчаровано мовив Карл. - А як же правило дайвінгу? Ти ж запевняла, що добре умієш плавати...

Звісно, йому було невтямки, у чому саме криється причина такої різкої зміни настрою. Але по емоціях своєї дівчини, які він уже дуже добре вивчив, було ясно, що вона чогось боїться.

- Розумієш... Справа не в тому... Просто не хочеться... - Джулія якомога лагідніше намагалась пояснити ситуацію. 

Одне вона знала точно: зараз їй не варто так ризикувати. Карл не зрозуміє, коли побачить її з хвостом. Навряд чи він прийме її такою... Та і подруг не хотілось підводити.

- Щось сталося? У тебе якісь проблеми? - стурбовано поцікавився дайвер. - Просто я так хотів, щоб ти побачила, як там красиво...

"Знав би ти, як я вже тисячу раз спостерігала всі дива морських глибин..." - тут же думки прийшли у голову, і Джулія постаралась не сказати це вголос. 

- Ну... ні... Немає проблем... Просто все так... складно... - спромоглась вона сказати.

- Ей, ви там ще довго будете сперечатись? - втрутився Макс, який теж знаходився разом з ними на яхті, і якому вже, якщо чесно, остогидло чекати.

- Карл, давай, одягай маску, я тут тобі ще балони приготував, - командував хлопець, який був зараз у ролі асистента.

Йому не вперше доводилось бувати на цій яхті, адже вони з Карлом часто виходили в море, щоб позайматись дайвінгом. Та сьогодні Карл сказав, що буде занурюватись у парі з Джулією, а Макс повинене був підстрахувати їх на поверхні.

- Вже йду! - відізвався Карл, і подарував Джулії такий погляд, від якого неможливо було сховатися. У ньому було повно розчарування і нерозуміння.

- Ну добре... Як хочеш, - наостанок сказав він. - Тільки ми потім поговоримо.

Джулія кивнула, і хлопець підійшов до Макса, приймаючи від нього екіпіровку. Очевидно, доведеться міняти плани, і занурюватись обидвом хлопцям разом.

- Слухайте, а в чому проблема? - ще одна постать намалювалась на палубі. 

Вона тільки-но вийшла з каюти і долучилась до розмови хлопців.

- Давайте, я піду замість Джулії. Тим паче, що я вже давно не занурювалась...

- Джесі, ти що? Звісно, ні! - категорично заперечив Макс, почувши таку заяву. - Чи ти вже забула про вчорашнє?

- Нічого я не забула, - говіркою ображеної дитини відізвалась Джесіка. - Та мені вже значно краще, справді. Та й ви мене сюди затягнули, щоб розвіятись і відволіктись.

Так, це була та сама Джесіка, що ще вчора була на межі життя і смерті, а сьогодні уже прогулювалась разом із Максом. Вона була дуже вдячна другу, що врятував її, і тепер потроху приходила в норму.

Вчора був важкий день, та і тепер доведеться лікувати всі синяки і величезний жахливий слід на її шиї, що залишився після потрясіння.

- Не знаю... - невпевнено продовжував хлопець. - А якщо тобі стане погано?

Він і справді переживав за неї, бо відчував відповідальність. Добре, що все так обійшлося, інакше як би він потім дивився у вічі місіс Хантер? Мовляв, відпустила вона дочку займатися, готуватись до тестів, а могло вийти так, що їм усім довелось би готуватись до похоронів...

Бр-р... Аж мороз по шкірі...

Це ще добре, що бізнес-леді їм повірила, бо вигадувати всіляку брехню - то не в його стилі. Але на даний момент так було треба.