Морська пригода

Жахлива зрада (1)

Розділ Десятий

Жахлива зрада

(частина перша)

Джесіку переповнював гнів та образа. Нарешті до неї дійшло, що її любов - то не просто якась там примха, ба навіть не пристрасть, а реальні справжні почуття. І страждати в самотині вона більше не може.

Ну який сенс усього, якщо поряд немає того єдиного?

Так, у неї є гроші, статус в суспільстві, шикарний будинок, крута машина, власне хобі і купу непотрібного шмаття... Та чи корисне їй це все, якщо поряд нема справжніх друзів, атмосфери затишку і сімейного тепла?

Було дуже боляче, що Макс все ж повірив Грейсі, а не їй. Звісно, вона знала, що вони знову воз'єдналися і просто не розуміла... Як можна було так вчинити, коли фактично правда була на її боці?

"Ненавиджу... Хочу, щоб вони зникли з мого життя!" - шептала вона перед дзеркалом, закрившись у своїй кімнаті. У такому своєму стані вона виникла їх, трьох русалок без роду і племені, яких колись позбавили дому.

Так, Джесіка усе прекрасно знала від Луізи, але жаліти їх не збиралась. І в той вечір дівчина усе ж наважилась. Просто подзвонила Карлу і... Пора вже було покінчити з цим.

Нова ситуація, яку вона створила, виглядала, наче простий збіг обставин. Так, Карл був здивований, коли Джесіка сама запропонувала йому поплавати. І не на звичайному пляжі, а на якійсь закинутій території, і ще й зранку, так би мовити, зарядка свіжості на весь день.

Дайвер бував там раніше, але не дуже любив це місце, та і останнім часом занурення його цікавили все менше. Але те, що він там побачив, було за межею реальності і розуміння. Це... це просто огидно!

Невже це і справді можливо? Це не камуфляж, не недолугий жарт, і навіть не костюм... Вони реальні...

Хлопець зупинився аж біля знайомого кафе і вирішив зайти, щоб перевести подих. Боже, це ж він стільки відстані пішки пройшов! Ранок для Карла почався із великих сюрпризів. І де ж ту Джесіку носить? Сама його викликала і взяла не прийшла...

З того всього стресу замовив собі стакан віскі. 

Обслуговуючий персонал якось дивно поглядав на нього, та йому було байдуже. Начхати було на те, що футболка намокла від його вологого тіла (скупатись він все ж встиг, а от обсохнути забув), що у кросівки набився пісок від його забруднених ніг, що волосся скуйовдилося після води і вологі краплі стікали на обличчя.

І що йому тепер робити?

Перш за все хотілось забутися, думати, що це все - дурний сон. Ось іще недавно вони усі сиділи тут за одним столиком, і можна було подумати, що вони - велика дружна компанія... Карл пам'ятає, як тоді спостерігала за ним Джулія. А скільки посиденьок і відвертих розмов у них тут було...

- Друзі мої, знаєте, я... хочу сказати... - алкоголь додав хлопцю сміливості і він тепер стояв посеред кафе. Клієнтів у той час було не так і багато, але місця були зайняті майже всі.

- Ось це ось все... - дайвер показав у сторону телевізора, на якому транслювали якусь передачу про океанські хвилі. - Це не наукова фантастика, ні!

- Ти чого тут встав? - прибиральниця невдоволено покосилась на нього. - Іди вали звідси, якщо не можеш себе контролювати!

Звісно, будь-хто б подумав, судячи з його вигляду, що він ідіот і п'яниця, от жінка і взялась відстоювати безпеку закладу. Ну мало їм хамовитих обідранців увечері, так тепер ще і в ранкову пору будуть лізти!

Та Карл не збирався так швидко здаватися і вперто нікуди не йшов, поки прибиральниця свердлила його поглядом.

- Та облиш ти! - обізвався якийсь лисуватий дядько, що сидів за дальнім столиком зліва. - Нехай вже говорить, якщо так хотів!

Карл театрально поклонився, а його "заступник" з іронією приготувався слухати розповідь. Звісно, він знав, як і всі, хто знаходився там, чиїм сином є Карл. Слава про "золоту молодь", безчесних мажорів, по місту розходиться швидко. Та на відміну від Остіна, Карла сприймали на диво серйозно, і було просто цікаво, що він на цей раз вигадав.

Та справа в тім, що Тейнер-молодший не вигадував. 

Він власними очима бачив сьогодні тут істоту, яка виповзала з океану. Вона була однозначно жіночої статі, про що свідчило мокре довге волосся русяво-зеленуватого відтінку. А нижче тулуба у неї був риб'ячий хвіст, сильний, пружний, з лускою і плавником.

Як їх там в народі називають? Русалками, так? 

Та найгірше в в цьому було те, що дайвер знав, хто вона... Знав її особисто...

- Отже, так... Усі легенди - це правда, - продовжив Карл після того, як жінка сердито плюнула і пішла собі. - От ви, наприклад, знали, що в морі водяться русалки?

- Ну звісно, ми ж усі в дитинстві казки читали! - прокоментував якийсь молодик і усі відвідувачі дружно зареготали. Зараз усі дивились на Карла, як на придурка.

- Та ні, я про справжніх русалок, - перебив сміх хлопець. - Тих, що з хвостами, і своїм співом заманюють людей в океан.

- Ну що ти небилиці нам впарюєш! От пішов би краще і зайнявся чимось корисним! - почулась відповідь захисника.

Карл одразу згадав свого батька. Ті самі слова він йому повторював постійно і завжди вимагав зразкової поведінки. Типу це важливо для його статусу... Ну звісно, тільки він може робити правильні вчинки, а Карл - він же так, ні на що не годиться... Та якби не гроші, Тейнер уже давно би з'їхав від нього!

- Я знаю, що кажу! - підвищив тон мажор. - Я сьогодні сам бачив одну з них, і вона була справжньою.

Карл і сам не знав, навіщо він це розповідає. Може тому, що пора відповідати стереотипу, який на нього всі повісили?

І Луіза тут... Він сам бачив, як русалка вибралась на берег і стала водити якісь рухи над своїм плавником. Потім звідкись взявся туман, який повністю окутав її, і через хвилин п'ять її уже було не впізнати. Абсолютно земна приваблива дівчина, одягнена в сукенку і з двома ногами була точною копією найкращої подруги його коханої.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше