Глава 7

- А Елмар тут взагалі до чого? Чи тобі твоя магія в голову вдарила? Щось вигляд у тебе якийсь хворий. Може, в тебе жар? - Горан тягнеться помацати моє чоло і мені доводиться відмахуватися від нього, закочуючи очі. Краще б я залишалася в Ходорі, подалі від цих загадок, підступних морських демонів та почуття відповідальності за чужі життя. Адже я дала Горану слово, що допоможу йому, і порушувати свої обіцянки не звикла. Ось тільки через ці обіцянки ... мені доведеться вийти заміж за цього нестерпно-чарівного морського гада!

- Я б тобі сказала, якби один пройдисвіт не обдурив твій охоронний символ. Тобі не почути моєї правди, князю. Нам треба поспішати! Не час зараз відступати – час хапати ноги в руки і тікати. Неси дівчину дуже обережно, щоб не прокинулася ненароком, інакше нам потім усім буде непереливки, - мені хочеться скоріше мчати в Тангун, сподіваючись, що Елмар вже повернувся. У мене до нього стільки запитань, бо я вперше в житті чую про змієдіву. Від хвилювання у мене навіть подих забивається. Ось тільки його умова…  Хочеться гарчати та люто тупотіти!

- Якщо вже вона така небезпечна, на біса ми тягнемо її до мого замку? - Горан тримає Лоралей з таким виглядом, ніби будь-якої миті готовий шпурнути її в кущі.

- Вона нам потрібна, вона ключ!

- Руто, ти дуже швидко біжиш! – не встигають вони за мною, тупаючи немов стомлені тюлені.

Якщо без відпочинку то до Тангуна можна домчати за два дні! Хто б знав, як важко утихомирити думки, коли розумієш, що ти викрала з проклятої пустки чудовисько, і що цілком можливо вогняний монстр теж пішов за нами. Через мене на столицю князівства можуть обрушитися страшні біди, і кудахтання Урсули порівняно із цим – нам здасться справжньою дурницею.

Коли вдалині показалися стіни фортеці, я пришпорила коня, надаючи йому сил, домчавши до воріт міста на крилах вітру, значно відірвавшись від нашого загону.

- Лорд Елмар вже прибув? Жваво відповідайте! - Накинулася я на стражників ... раптом вловивши слід морського демона. – Вже й без вас упоралася!

Слід вів до однієї з таверн, звідки лився голос барда під звуки лютні, долинали грубі чоловічі голоси п'яних рибалок та хихикання повій. За одним столом у дорогій хутряній накидці розвалився Елмар в компанії своєї свити та якихось купців. Чую уривки гарячої суперечки та матюків. …Він мене відчув, морський павич чекає, коли я сама до нього підійду. Навіть не маю сумніву, що Елмар знає, що мене привело.

- Лорде Елмаре, чи можна перервати вашу розмову? – хоч убийте, не можу стримати свого єхидного тону.

Сині очі цього нахаби скинулися на мене з грайливим глузуванням.

- Руто, - знущається він. Зараз почнеться, адже він без викрутасів не може, йому в радість мене до сказу довести. - Помилуй, та від тебе тхне конем. Ти ніяк з дороги? Дивлюся втомлена та пилом припорошена. Тішить, що одразу кинулася мене шукати. А я ж казав, що прибіжиш.

- Козгалма ененда тур! - дозволивши силі вирватися, б'ю рукою по столу, вигукуючи заклинання, і всі, хто перебуває в таверні – завмирають. Хтось, не донісши ложку до рота, хтось піднімаючись із табурету, хтось запустивши продажній дівчині руку під спідницю. Всі, окрім мене та Елмара.

- Ух, як розлютилася! Ще трохи і з моря вдарить шторм. Чи ти налякана, га?

- Мені зараз не до жартів, Елмаре! Ти ніби знав, що я вирушу в Сплячу пустку. Ти маєш дар передбачення? Тобі відомо, що там із нами трапилося? У мене до тебе багато запитань. Як вождь народу Глибин ти маєш знати відповіді!

- Можливо я їх знаю, але ти розмовляєш зі мною не в належному тоні, дорогенька. Надто вже холодно. Не варто мені тут свій крутий характер показувати. Я ж тобі не ворог, але ти його в мені наполегливо шукаєш.

- Ось як? Але це тобі потрібен союз зі мною, а не мені. Це ти задумав плести інтриги, тобі потрібна моя сила. А мені й без чоловіка добре живеться.

- Щоправда? - Розтягує він посмішку. – Тільки мені так не здається. Тобі без мене не впоратися, Руто, і це тебе дуже злить. Адже я можу піти в море, повернутися додому до своїх наложниць. А ти залишишся з дочкою дракона, квочкою Урсулою та вогняним стражем. І якщо ти покличеш на допомогу силу моря - око Володаря підводного царства відразу звернеться в твою сторону, і татко надішле за тобою своїх мегер. Його особиста стража підступна та безжальна, тому що складається виключно із жінок.

- Але ти не хочеш віддавати мене Володарю, ти хочеш його усунути. Тому нікуди ти не подінешся, карась самовдоволений. Ти допоможеш мені. І ти не наказуватимеш мені, яким тоном з тобою розмовляти. Ласкаве ставлення треба заслужити, а не брати нахрапом. Жалкую, що твої наложниці сумують за твоїми красивими губами, поки ти тут розвішуєш мені свої глузування та зневагу. Чекаю на тебе в замку. Горан вже прибув.

- Тішить, що мої губи не дають тобі спокою, - пирхає він, підводячись з місця. - Ти ж не забуваєш про знак вірності? Якщо мене розсердити я теж можу тебе знерухомити і торкнутися там, де мені захочеться. Ми мірятимемося гонором чи спробуємо домовитися?

- Спочатку допоможи мені врятувати Горана. А потім я спостерігатиму та слухатиму. Але якщо ти ще хоч раз доторкнешся до мене без дозволу…

- І що ти зробиш? Саме так, нічого. Я єдиний, проти кого ти не можеш застосувати свою силу. Знак вірності…

- Знак вірності, - передражнила я його. - А без магії ти хоч на щось здатний? Ти й наложниць своїх знерухомлюєш перед тим, як отримати задоволення? - Я все-таки домоглася того, що Елмар, закотивши очі, скрушно похитав головою.

- Ось тільки ти все одно станеш моєю дружиною, - долинуло мені слідом.

Як же він мене... Це ж точно злість? А чим це ще може бути?!

Так, загін Горана повернувся, але я біжу до стайні зовсім не для того, щоб переконатися, чи довіз князь нашу Лоралей, я хочу побачити брата, який повинен десь тут вештатися, щоб обійняти його та відвісити кілька ляпасів цьому шибенику.