РОЗДІЛ 6 "Перший робочий день"

Телефон  набридливо   вібрує  по  поверхні столу.   Одна  рука  тягнеться  до гаджета,  інша  — жіноча  та  тендітна —  переміщає  її на  талію  своєї власниці,  яка  без жодних комплексів  вмостилась  попкою  на  цей самий стіл.  Я  в  пастці.  Сиджу, притиснувшись  до спинки  крісла. Відкочусь    назад  —  рудоволоса  бестія   безсоромно  впаде  додолу, просто  мені  під ноги.  Нічого  не поробиш,  доведеться  миритись  з  милою  ситуацією   третього розміру,  що ось-ось  вивернеться  на  білий  світ  з  глибокого декольте.    Сашуля  вигинається  кішкою,  млосно  потягуючись  на  краєчку,  на межі  мого спротиву.

— Ярику,    ми давно  не  бачились. Я  розраховувала  на  веселішу  зустріч.  

— Потрібно  було зателефонувати  й   запитати дозволу  на  побачення. 

— Дозволу? — ображено  дує  губки. — Який  ти  грубіян!  

Проте визнавши  очевидне,  не  поспішає  полишати квадратні  метри  мого  дітища. 

Взагалі  Сашуля  хороша  дівчинка  і  вміла  подруга,  з якою  можна  поспілкуватись  на  будь-які  теми в  ліжку.  А  ще пробувати,  оцінювати,  повторювати.   Ми знайомі  із  студентських  років.   Випещена   донечка  впливових  батьків    та  я  мали  одне  коло спілкування.   Для  спортивного інтересу   інколи  перетинались   і  після  завершення   навчального  закладу.  Перетинались,  поки   знайома  не вискочила  заміж  за майже однолітка свого  батька,  бо  багатенький  дядечко  врази  примножив  капітал її родини, і  відповідно самої  нареченої.  Тільки   одружені  жінки  мені  зовсім  не  потрібні.  Не в  правилах  поважних  чоловіків  вештатись  за  чужими законними спідницями.   Шкода,  дівчина вважає  по іншому.   Руки  переміщаються  на  мою  шию,  а  сама  вона  подається  вперед,  склавши  губки  бантиком.    

— Колись  нам  було  добре  разом.  Ми   давно  не   бачились,  тож  легко  могли  пригадати   класні  моменти. І не тільки…

— Саш,  припини.  У  мене  терміновий  телефонний  дзвінок. Ти ж сама  чуєш. 

Знайома  неохоче     послабляє  хватку,  сплигнувши  на довгі, рівні  ноги,  ледь прикриті  у верхній частині  яскраво-червоною  сукнею.   Височезні  шпильки  вицокують   навколо столу. 

— Даремно ти так, Ярославе.  Шкодуватимеш. 

— Люба,  ти  прекрасно  знаєш мої правила.  Досвід  їх не змінює.  Тож,  — картинно  розводжу  руками.  — Поплакатись в  жилетку  — будь ласка, я  завжди  радий.  Але ні  про який  інтим  мови  йти  не може.  Я  пас!

— Принциповий  Гуров,  — передражнює,  проте  не ображається. Плавною  ходою  дівчина  направляється  до виходу, а я,  нарешті звільнившись,    дістаюсь  до гаджету. Екран  світиться  номером   контакту  батька.

Всередині неприємно   холодить.   Перед тим як відповісти,  галантно  проводжу  дівчину.  На диво,   двері  зачинені.  

— Сподівалась  на  реаліті-шоу?  — питаю,  хмикнувши  та  повернувши  ручку  у  звичне  положення. Дівчина  театрально  хапає  мене  за краватку,   дарує  на прощання  довгий  поцілунок  у  щоку. З боку   наша  парочка  виглядає  на всі  сто  відсотків  солодкою.  В останній момент ковзаю поглядом у приймальну.

Дідько!  Біля  порогу  кабінету  з  телефоном  у руках застиг татусь,  а  біля  нього  несміливо  переминається  на  місці,  наче  шкідливий  кіт, який  вкоїв  щось  підступне  і   свідомо  розуміє свою  провину,  не хто інший,  як  моя  люба,  мила,  скромна  сестричка Даринка. Така  непомітна, тьмяна    і  сіра  у   мішкуватому   жакеті  на  худих плечах   і  бабусиних  черевиках вуаля  шістдесяті!   Десь  під   скельцями  величезних окулярів  ховають  глибокі, чисті  очі,    в  полоні  котрих   можна  втратити розум,  а   довге,  кучеряве волосся  зібране  у  незрозуміло що під  чорною  сіточкою.   Стоп! Де   войовничий   макіяж,  шкіряний  топ  і  пірсинг  в   крихітному  пупку?  Разючий  контрас  між  Даринкою  і Дашкою,  яку  ледь  не спокусив  у  своїй  квартирі  для  інтимних  зустрічей. 

— Ярославе, — прокашлюється   татусь,  переймаючи  мій  бентежний  погляд  з дівчини  на  себе. — Ти  чому   не відповідаєш  на  дзвінки?

Очевидне питання  у  присутності  довгоногої  моделі  в  коротесенькій  сукенці  і   з зазивним   вирізом  в  районі  декольте.

— До швидкої зустрічі,  Ярику,  — виспівує Сашка та,   хитаючи стегнами й  протягуючи   мою краватку  крізь  пальчики,  плавно   полишає розгублену  компанію.   Батько   дивиться  осудливо,  нова  підлегла  зирить  на мене і  водночас    повз.   Незворушна,  неприступна  і  бліда   як   крейда. Нічого, сестричко, я  знаю  спосіб  змусити  щічки  червоніти й  палати маками. 

— Я  сподівався,  ви передумали,  —   опановую збите  серцебиття,   знизую  плечима  й картинно   змахую рукою, запрошуючи  в середину.  — Однак навідались,  ласкаво прошу. 

Першою в  кабінет   проковзує  Даша.   За   дівчиною  тягнеться  шлейф  … важких,  дешевих парфумів,  від яких  у  носі  крутить,  а  на  очі  навертають сльози. 

Ох,   я  не витримаю  довго  у  присутності  ароматного  особистого консультанта.  Виплигну  у вікно з    четвертого поверху,  або її  відправлю, списавши  подію  на  виробничу травму.  Небо!

Пчихаю  голосно і  часто.  Навіть  глибоко  дихнути  не здатний!  

Я дивлюсь  на  самовдоволену  фізіономію   винуватиці  світу  пахощів, яка  озирається   по приміщенню, вдаючи   святу  простоту.  Тільки  оченята  в  мою  сторону  блим-блим.