Моя амазонка

РОЗДІЛ 14 "Круасани, сніданок та розмова"

  Обережно    поправляю ковдру і  ледве втримуюсь  від  бажання  провести  рукою  по  ніжці,  що  зухвало  вибралась  із  території  ліжка. Дашка  розкинулась  на всю  постіль,  навіть   не вміщається. Смішна така. І  до  лоскоту  в  серці  красива.     Хвилину  милуюсь  її  сонною вродою. Рука   сама тягнеться  до  рожевої щічки,  до  густого волосся, яке  недбало розкинулось  по подушці,  до   шкіри,  яка супроти  сонячного  проміння  схожа  на оксамит. 

Вчасно  стискаю  пальців  в  кулак. Пора  забиратись  з  кімнати,  поки  не застала  на місці  вчинення  злочину,  пора    припини  мучити себе, пора  припинити  думати  про  дівчину,  почуття   до якої  під  грифом  табу. 

  Вчора  знайти  зловмисника, який  викрав   сумочку   Дарини  мої  підлеглі  не змогли,  а  звертатися  до правоохоронців  не  захотіла  сама  постраждала. 

Тож  я   залишив  її  в себе  вдома.   Соромно  було везти  на квартиру,  де ми вперше зустрілись.  Адже  житло використовується  для  інтимних побачень.   У свою  барлогу  я  не  звик  водити  дівчат. Але  для  сестри  зробив  виняток.

І  тепер  глибоко   шкодую  про спонтанний  необдуманий  вчинок,  бо  амазонка  надзвичайно  гармонійно  дивиться  у  моїй  спальні. 

Моя  амазонка  у  моїй спальні. 

Від  думки  всередині  зароджується  пекучий  вогонь. Від  гріха  якомога  далі  я  навшпиньках  полишаю  межі  її  особистого  простору.

На кухні  готую  каву  та  омлет,  нарізаю  свіжі   овочі.  Усі  дівчата полюбляють  солодке,  тому  замовляю   круасани  з  пекарні.  Для  столу   не вистачає  лише квітів  у вазі. Та  цього  разу  обійдемось  без  романтики. Вона  не  доречна.  Батько  не  зрозуміє. 

Однак,  що  батько?  Я сам  боюсь  вчинків  і  фантазії в  адресу  Дашки. 

— Привіт!  —  солодко,  протяжно звучить  з вітальні  її  голос.  Босі  ноги    м’яко   ступають  по паркету,  вона   безшумно  з’являється  на  порозі.    — Котра  година? Ми,  мабуть,  запізнюємось? У  тебе  зустріч  призначена  на  десяту. 

Дідько!  Я  зовсім  забув за  перемовини   з   потенційними  постачальниками.  Бігло  кидаю  погляд  на   телефон.    Якщо водій  втисне  педаль  газу,  то встигнемо  спокійно  поснідати. 

— Справи  почекають.  Як  ти  почуваєшся? 

— Трішки  коліна  болять. Але,  загалом,  нормально.   Тільки  на  роботу  вдягнути нічого. 

—  Ти  сьогодні   залишаєшся  вдома.  Я  зганяю   в офіс, і через годину-другу   повернусь.

— Працюватимемо   онлайн?  — запитально зводить  брову. Її гострі  очі  випиваються  в  моє  обличчя, в  них  грає  зухвалість і  дивне  передчуття.  Заборонений  спосіб?  Невже  не  розуміє,  як   діє   своє  відвертістю  на  чоловіків?

— Так. Я  особисто  займусь твоїм навчанням.  До речі,  вчорашній  звіт  не   дороблений. 

— Та я  не проти,  —  потуплює  погляд.  — Але не   ходити ж мені  у  цьому. 

Даша  картинно  обтягує   поли  коротесенької  нічної сорочки.  Тонкий  шовк  граційно  ковзає  по  худорлявій  фігурці, мереживо  в  області  декольте приховує    найсмачніше,   проте   дозоляє  розгулятись  фантазії. 

Вночі за моєї  вказівкою водій   добросовісно  поїхав   в  цілодобовий    магазин одягу,  де на  свій  розсуд  купив  ось  цю   недоречну красу. 

Я  хотів  вичитати  мораль недалекоглядному  працівникові. Та як  вдавати  суворого  шефа,  коли насправді  ситуація  виглядає комічною  і   викликає  щирий  сміх  в  зведеної сестрички. 

 Даша  захистила   хлопця  і   тепер стоїть  перед мною…  Мої думки  давно  побігли  в  різні сторони.

— Крім  того,  мені  потрібно відновити  телефон  та  документи, — продовжує  вона. 

— Без заяви у    поліцію  з  документами  буде проблематично.   Можливо,  все-таки  повідомимо  про подію? 

Нітиться,  не  бажаючи  згадувати  неприємний випадок. 

—  Я  подумаю. Повернешся, і   ми вирішимо  остаточно.  Та  мені  потрібно  додому  і  якось  сповістити  маму. 

— Візьми  мій  телефон,  а  я тим часом  насиплю  їсти.

Простягаю  гаджет  Дашкі.   На долю секунди вона  застигає  з  цілковитою  бентежністю  на  обличчі. 

— Ти приготував  для  мене  сніданок?  — недовірливо запитує. Здається, якби  на  землю знову впав  метеорит,  подія  здивувала  б  менше.    Стенаю плечима. 

— Чому  тобі?  Нам!  Я  чекаю,  —  киваю  на  мобільний  телефон. 

Кучерява  виходить у  вітальню. Проводжаю  її покалічену  фігурку  і  шумно видихаю. Таки  дівчині  вчора  добре  дісталось.   А  її матуся,  впевнений,   знову   звинувачуватиме   доньку.   Тетяна  мені  не сподобалась  одразу.  Егоїстична,  самозакохана,  звихнута  на  грошах  та статусі  жіночка, яка  зі всіх сил  намагається    тепленько  влаштуватись  в  суспільстві  і  відчайдушно  не  розуміє,  чого  її  маніакальних  поглядів  не   розділяє   єдина  кровиночка. 

 Маємо  з  Дашею  спільну  проблему —  це  вічний  конфлікт  батьки  та  діти.   Нам  не  пощастило  пізнати  теплі,  родинні стосунки,  не пощастило  зростати  у  повноцінних  сім’ях,  де всі  один  одного  люблять та  головне  — поважають. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше