РОЗДІЛ 16 "Зміни в собі"

— Затишна  домівка,  — підсумовую,  бігло  оглянувши  квартиру   та  її кімнату. — І  ліжко  нічого так.  Пружне,  — для  більшої правдивості   міцно впираюсь  долонями об   постіль.

Дівчина навпроти  покривається  багряними плямами:  чи  то від  злості, чи  то від  сорому. У  будь-якому  випадку  мене неймовірно  подобається  її  бентежити  й  злити. Амазонка!  Бачте  правило  у  них  є!   Я  вмію ламати стереотипи, і  при   найменшій  можливості  докажу  це. 

 Мій  погляд  впирається  в  рамку   із  фотографією Тетяни   та  її   дочки. Жінку  не складно впізнати.  Зараз  вона   виглядає  однаково  привабливо, як  років   десять  тому.   А  ось  дівчинка  поруч  з  нею…

З  цікавості   тягнусь  до світлини.   Очі  не вірять  у  картинку. Повненька  дівчина  підліткового  віку  у  мішкуватому   светрі  та  брикетах  на  зубах.   Волосся  заплетене  у дві  тугі  кіски, і  лише  кучеряві  кінчик  виказують  приналежність  до сьогоднішньої Дашки.  

Мовчки  переживаю культурний  шок. 

— Не впізнав? — оживає Кучерява,  вочевидь  зрадівши  зміні  теми стосовно   постелі.   —  Мені  тут  чотирнадцять. 

— Гидке каченя,  —  щиро  зізнаюсь,  все  ще не приймаючи  реальність. Як   з цього   пташеняти  змогла  вирости  красуня  з  довгими  худорлявими  ногами й    осиною  талією? Не  вірю.

—  У  школі  мене  дражнили.   На  першому  курсі  університету  настав  переломний  момент.   І, напевне,  завдяки  мамі я свідомо пішла  на  зміни,  бо бачила  людину,    чия  праця  над   власною зовнішністю викликає  повагу. 

— Ти  великий  молодець. Справилась  на відмінно. Дашко,  у  тобі, виявляється,  прихований    неабиякий  потенціал.   Лише слід  підібрати  ключик,  дати поштовх. 

— Тому   попри  доводи  власного серця  і  розуму  я  погодилась  працювати  під твоїм крилом.  

— Тобто вибрала  холодний  розрахунок?

—Чому  так  розчаровано  цікавишся?

— Сподівався, причина  в мені,  —  зухвало відповідаю  та   дарую  співрозмовниці  проникливий,  сповнений   багатозначності  погляд.

— Ти в  апріорі  не можеш  подобатись. Ти  мій  брат. 

— Звісно,  брат.

У  голосі  пролітає  приреченість. Я  сам  не очкував  подібної  відповіді.  Западає  мовчанка,  бо кожний  з  нас  поглинутий  власними  думками.

—  Послухай,  Ярославе, я  залишусь  вдома,  —  нарешті  говорить Дашка, продерши горло.  — Відпочину,  оброблю  ще раз  рани. 

— Тобі  не комфортно  у моїй  присутності?

— Буде ліпше,  якщо триматимемо  дистанцію. 

Їй   важко  говорити очевидні  речі,  важко  перечити  моїй  наполегливості,  важко  розібратись в  собі. І мені  край  складно.  Серце  розривають  змішані  почуття,  душа  тиняється, не знаючи яку  сторону  прийняти.  Почуття,  що викликає  Дашка,  лякають.  І  в  її очах  я  бачу  подібний  страх. 

Потрібно витравити  її  образ  з голови. Кучерява  має  рацію:   триматимемось   один від  одного якомога  далі,  шукатимемо  в  рисах  характеру  погані  якості,  ненавидітимемо  й  сперечатимемось. 

Тільки  б  не страждати…

Небо!  Вона  має  рацію…

Підриваюсь  з ліжка,  без  жодних пояснень,   прощань вилітаю  з  її  квартири. Біжу  світ  за очі.   Тікаю від самого себе. 

Я  минаю ліфт  і  спускаюсь  сходовими  маршами,  наївно сподіваючись,  що   думки  залишаться  між  поверхів. 

Кляте відчуття  неправильності сковує  всі  наступні  дії.

Чому   ми  не зустрілись  раніше? 

Чому     доля  не  перетнула  два  шляхи, коли  вона навчалась у  школі,  а  я  в  університеті. 

Чому  саме вона? 

Моя  зведена  сестра? 

 Я  спиною  прислоняюсь  до  холодної стіни. Руками  закриваю  обличчя. 

Я стримую  крик. 

Опиратись  бажання   не реально!

— Геть! Геть! Геть!

Геть отруто  з-під шкіри,  геть  почуття  із  серця. 

Похапцем  набираю  номер  телефону  Сашки. Не в  моїх  правилах   зв’язуватись  з чужими  жінками,  але  адреналін  кипить  в крові,   вимагає  жертви,  вимагає зміни,  вимагає  порушення  заборони. 

Солодкий,  ватний  голосочок  з легкістю  відгукується  на  дзвінок, виявляється  її чоловік  на  даний час   перебуває  закордоном і  залишив  ненаглядну  пташечку    сумувати  в  родинному  гніздечку.   Дівчина  з  радістю  погоджується  на   зустріч  у квартирі, котру  добре знає  зі студентських  років. У  своє  житло я  не  приводжу   жриць кохання.  У  ньому  вдалось  побувати  лише амазонці.   

Втиснувши  педаль  газу  до підлоги,   жену  металеву  красуню у  пункт  призначення.  Я  стараюсь  уникати  спогадів  про Дашку, яка нещодавно сиділа  на сидінні  поруч.

Проте…

Мені  до  божевілля  хотілось  відчути  дотик  шкіри  її ніг,  відчути присмак  молочної  шкіри,  повторити  шалений  вчинок.