Глава 9

Мені снився дивний сон. Я йшла в густому в'язкому тумані в сторону, де виднівся проблиск світла. Він притягував до себе. Підходячи туди все ближче, я почала розрізняти обриси кімнати. Вона було мені не знайома, але... там був Даніель. Як тільки я розгледіла його згорблену самотню фігуру в кріслі, то відразу ж рвонула туди. Але, не добігши до нього буквально кілька кроків, врізалась в невидиму перешкоду.

- Дан! - крикнула я, вдаривши цю перешкоду рукою. Він, ніби почувши мене, різко підняв голову. Але, нікого не побачивши, його погляд зовсім згас. Даніель ще більше згорбився в кріслі і закрив обличчя руками, ніби йому поставили смертельний діагноз і сьогодні він помре.

Я не могла на це дивитись і забила по невидимій перешкоді з усієї сили. Але, незважаючи на прикладені мною зусилля, вона все одно не піддавалась.

Після довгих безрезультатних спроб, остаточно здавшись, я опустилась на підлогу і сперлась чолом на цю невидиму перешкоду.

"Будь ласка! Дозволь мені пройти! Я хочу його обійняти. Хоча б уві сні, можу я це зробити? Все ж я скоро помру», - емоційний початок закінчився сумними інтонаціями і сльози одна за одною побігли по щоках.

Як тільки перша крапля впала на підлогу, невидима перешкода пропала і я буквально випала в кімнату.

Даніель підняв голову на шум. Він виглядав втомленим, під очима залягли темні кола, з'явились зморшки, які придавали віку. Але, коли Дан побачив мене, його очі блиснули знайомим фіолетовим світлом, на обличчі відобразилось полегшення і з'явилась слабка посмішка. Він розкрив свої обійми і, піднявшись з крісла, швидко пішов мені назустріч.

- Дан! - з криком кинулась до нього. Але, спробувавши обійняти, пролетіла крізь його тіло.

- Що за? - ще раз спробувала доторкнутись до Даніеля, але знову нічого не відчула. Мої руки так же пройшли крізь його тіло, не відчувши перепони.

- Дан? Що зі мною? Невже я вже померла? - злякалась. - А як же ти? З тобою все гаразд? Ти ж не постраждаєш?

- Ти прозора ... Як безтілесний дух... - нахмурившись, промовив про себе Дан.

- Значить, я дійсно померла і прийшла попрощатись з тобою, - прошепотіла злякано. Мої очі наповнились сльозами. Я не готова була його втратити.

- Ні, Меланіка, ти не померла. Це твоя астральна проекція. Твоя підсвідомість знаходиться тут, а тіло - в іншому місці. Я б дуже хотів тебе обійняти і втішити, але в такому вигляді це не можливо, - все ж трохи заспокоїв мене Дан.

- Але чому це сталось? - запитала я, заходив в паніці по кімнаті.

- Мабуть, наш зв'язок вже встановився повністю, тому ти змогла переміститись до мене. Рідко, але таке можливо у небагатьох пар, якщо вузи дуже сильні. Але для такого переміщення повинно було трапитись щось жахливе з твоїм фізичним або психічним станом. Що ж з тобою сталось? І де зараз знаходиться твоє тіло? - Дан сів назад у крісло, зі занепокоєнням розглядаючи мене.

- Мене хочуть використати, щоб прибрати батька. Все відбудеться сьогодні вночі. Руари, які мене викрали, знають заклинання, яке зможе передати їм мою і частину сили Володаря. Тоді вони зможуть його вбити і зайняти лідируючі позиції в Темній Імперії, - не вдаючись у подробиці, швидко розповідала. Я боялась згаяти час і не встигнути все пояснити.

"Тим не менш, виявляється, я чимало дізналась, доки перебувала в полоні. Якщо встигну все розповісти, у Даніеля з'явиться можливість запобігти ритуалу і ніхто не постраждає», - промайнула думка в голові.

- Хм, тоді нам потрібно поквапитись, щоб забрати тебе звідти. Ти знаєш, де тебе тримають? - запитав Дан.

- Ні, не знаю, - засмутилась я, що не володію такою інформацією.

- А хто тебе викрав? І як вони змогли це зробити? - запитав Данило, задумавшись.

- Вони підкупили прислугу, яка провела їх в твій замок.

- Але вони б не змогли увійти в кімнату. Я поставив на ній захист.

- Я вийшла з кімнати. Потрібно було хоч що-небудь робити. Не могла ж я сидіти склавши руки, коли моя подруга перебувала в комі, а її життя залежить від наших пошуків? - почервоніла я, відчуваючи свою провину. - До речі, як вона? З нею все в порядку? Як просуваються пошуки? - закидала його питаннями, але Дан їх проігнорував.

- Ні на хвилину тебе не можна залишити, - пробурчав собі під ніс Даніель, важко зітхнувши.

- Я ж не знала, що все так обернеться, - ображено відповіла я.

- Гаразд, не ображайся, кохана, я щось придумаю. Але ти щось недоговорюєш. Що з тобою сталось там? - запитав Дан, склавши руки на грудях і спершись на спинку крісла, в якому сидів.

Він злився, але не на мене, а на те, що не зміг уберегти і допустив цю ситуацію. Йому була нестерпна думка, що зі мною щось трапилось. І хоча він намагався не показувати своїх переживань, нарочито розслаблена поза не могла мене обдурити. Я помітила стислі щелепи, примружений погляд і вогонь люті у погляді.

- Все в порядку, Дан. Я просто сильно скучила, - не хотіла його засмучувати, тому не змогла сказати наскільки мені боляче. Що не знаю чи доживу, навіть, до ранку. Можливо, тільки фізичні травми я б винесла, але цей ритуал забере мої сили. Тоді моє життя закінчиться. Або буде існувати лише моя тілесна оболонка. В будь-якому випадку, якщо не знайти вихід зараз, завтра мене вже не буде. Але я не збиралась йому нічого цього говорити.

- Ти знаєш, що maalum відчувають, коли їм бреше його половинка? Зараз я відчуваю твій страх. Просто розкажи мені все, щоб можна було щось з цим зробити, - він встав з крісла і навис наді мною. Я втягнула голову в плечі, хоч і пам'ятала, що він не зможе, навіть, доторкнутись до мене. Даніель просто дивився мені в очі, а мені було, і страшно, і соромно за свою поведінку.

- Я не можу нічого більше сказати. Давай краще подумаємо, що робити далі, - відповіла я, не піднімаючи очей.

Даніель важко зітхнув, але відступив від мене на крок.

- Добре, але пізніше ми повернемося до цього питання. Зараз потрібно тебе знайти. Що ти знаєш про місце, в якому тебе тримають? - почав розпитувати Даніель.