Глава 12

Я отямилась в своєму тілі та зі злосттю стукнула по ліжку кулаком.

- Та скільки можна перекидати мене туди-сюди?! Дайте мені спокійно закінчити розмову! - роздратовано вигукнула я.

- Що трапилось, кохана? Де ти була на цей раз? Я хвилювався, коли до мене в кабінет увірвалася Елірія і була налякана, що твоя душа покинула тіло, а вона не може простежити в якому напрямку. Пізніше вона відчула, що ти знаходишся в такому місці, що, навіть, важко було в це повірити. Хоча і цілком логічно, що ти була в тому Королівстві, адже описаною тобою людиною, яка врятує Олю, може бути тільки ВІН, - вивалив на мене купу інформації Даніель, не даючи вставити і слово.

- Ах, ти знаєш, як знайти Аміра? - радісно пискнула я під кінець його монологу.

- Так! Я проаналізував дані про зовнішність, що ти мені описала, звірився з перевіреними джерелами і все дійсно виявилося просто. У цьому світі такими характеристиками та іменем володіє тільки один артаріанец. Я вже вислав до нього запрошення, - відповів мені Дан, посміхнувшись куточками губ, побачивши мою радісну реакцію.

Я опустилась на ліжко і не змогла стримати полегшеного подиху: "Нарешті..."

- Меланіка, я займусь рішенням цього питання, а тобі потрібен відпочинок, - сказав Дан, схилившись до мене і поцілував у чоло, перевіряючи температуру тіла. Я заплющила очі від ніжності цього жесту.

- Я не хочу більше лежати. Можна з тобою? - запитала я, схопивши його за шию, не дозволяючи піднятися.

- Кохана, - прошепотів він. - Я можу і не стриматись, коли ти так близько. Не провокуй мене, - промовив Дан, зігріваючи диханням мої губи.

- А я і не хочу, щоб ти стримувався, - посміхнулась.

Тоді його губи накрили мої і ми розчинилися один в одному. Він цілував мене так ніжно, намагаючись висловити все своє кохання і страх за моє життя. Але, як би я не хотіла продовжити, коли він відсторонився, змогла тільки розчаровано простогнати та відпустити, так як розуміла, що на це немає часу. Прикусивши мою нижню губу в останній раз, Дан провів доріжку солодких поцілунків до шиї і, зупинившись, вдихнув мій запах.

- Моя солодка, - прошепотів він, уривчасто дихаючи. - Моя Єдина...

Від цього шепоту в мене на очі навернулися сльози.

"Я не знаю, як би я існувала, якби в моєму житті не було тебе", - промайнуло в моїй голові.

- Ну що ти, mea maalum, не плач. Все буде добре, ми врятуємо Олю і ... - неправильно зрозумів він причину моїх сліз.

- Я вірю, що ти це зможеш ... Просто ... я подумала як би склалося моє життя без тебе. Не можу уявити це ... Стає так сумно від цих думок, - перебила я його.

- Не смій, навіть, думати про таке, - струснув Дан мене за плечі. - А як би я жив без тебе? Ніякої радості, тільки боротьба за владу, виживання в суворому світі. Мене вже покинули мої батьки, не залишай і ти мене, - гірко прошепотів він, закривши очі і притулившись лобом до мого чола.

- Я не покину тебе, - відповіла я, погладивши його по щоці.

- Дякую, - усміхнувся Дан, відсторонившись. - Я піду, а ти відпочивай. І більше нікуди не влізь без мене, добре?

- Постараюсь, - відповіла я, зніяковівши. Адже, все сталося незалежно від мого бажання.

- Хоч на цьому дякую. Гаразд, покличу до тебе Елірію. А пізніше сам зайду до тебе ще, - сказав Даніель і вийшов.

- Привіт, - привітливо помахала я Елірії, яка ввійшла.

- Привіт, - криво посміхнулась вона. - Як себе почуваєш?

- Добре. Дякую за турботу, - відповіла я.

- Я переживала, адже твоя душа несподівано зникла, - важко зітхнула Елірія, сідаючи поруч.

- Це було несподівано і для мене теж. Але моя подорож вийшла продуктивною, - відвела я погляд, занурюючись у спогади.

- Не хочеш розповісти про те, що сталось? І що ти робила в сусідньому Королівстві? - запитала Елірія після недовгого мовчання.

- Я змогла потрапити в підсвідомість Олі і побачила, в якому вона катастрофічному стані, - важко зітхнула. - А після цього мене викинуло, як ти кажеш, в сусіднє Королівство. Там знаходилась потрібна нам людина для порятунку Олі.

- Ммм, ясно, - пробурмотіла Елірія, задумавшись про щось.

- Можеш розповісти мені про те Королівство? - запитала я.

- Я теж особливо багато не знаю, тільки загальновідомі факти. Це Королівство називається Сандия і в ньому живуть світлі маги. Їх сила резонує з нашою темною магією. Вони використовують чисту сонячну енергію в своєму чаклунстві, - відповіла Елірія.

- Але у нас є не тільки темна магія, а й стихійна, природна. Невже Королівство Сандия може бути рівним Темній Імперії? - уточнила я, трохи шокована таким ходом подій.

- Не те, щоб конкурувати... Більшість видів магії залежить від сонячної енергії в тій чи іншій мірі. Проте в них немає другої іпостасі, як у наших воїнів, яка зможе захистити від прямого магічного впливу. Тому в битві ми сильніші за них, але це не означає, що артаріанци, як їх називають, слабкі, - пояснила Елірія.

- Ти така розумна в такому юному віці... - промовила я, вдивляючись в її очі.

- Я бачу душі живих істот. Це відповідальний дар і виховання батька не залишає місце дитячим іграм. Але ти не подумай нічого такого, я не скаржусь. Мені самій завжди більше було цікаво дізнаватися щось нове і читати книги, ніж грати з іншими дітьми, - відповіла Елірія.

- А скільки тобі років? - запитала я.

- Через два місяці мені виповниться двадцять, - почервоніла Елірія.

- Так ми з тобою однолітки? - в шоці уточнила. - Я не виглядаю на свій вік, але ти також дуже молода. Зовні тобі не більше шістнадцяти років. Невже всі руари так дорослішають?

- Ні, не всі. І це приносить мені деякі незручності. Руари в двадцять вже можуть одружуватися або виходити заміж, адже саме в цьому віці вважаються повнолітніми і починають самостійне життя. Такі, як ми, бувають, але в рідкісних випадках.

"То я тільки недавно стала повнолітньою?" - посміхнулась я.

- А Князь взагалі вступив на свою посаду Голови Ради вищиж лордів в дуже юному віці для цього посту - в двадцять один рік, - продовжила Елірія.