Глава 15

Я прокинулась в незнайомому місці і усвідомила, що це реальність.

Виявляється, доки бачила два перших видіння, моє тіло продовжувало діяти в реальності . Останній розвиток подій, яке я порахувала черговим видінням, насправді виявилось дійсністю. І я знову перебувала в полоні.

- Це просто дежавю якесь, - прошепотіла, відчувши під собою жорстку дерев'яну лавку, накриту тонким покривалом.

Але на цей раз в приміщенні не було темно і я могла озирнутися. Навколо були грубо витесані кам'яні стіни і, лише на одній з них, виднівся невеликий отвір у вигляді віконця з гратами. Саме звідти виходило світло. Я припіднялась, збираючись подивитися на вигляд зовні.

- Дякую, що хоч на цей раз я себе нормально почуваю, - пробурчала я собі під носа, підіймаючись з лежанки. - Ніби я потрапила в класичну середньовічну камеру, де тримали в'язнів. Брр.

Добравшись до віконця, якщо цей маленький отвір можна так назвати, я виглянула назовні. Від того, що я побачила, у мене округлились очі і мурашки побігли по шкірі.

- Нічого собі! - вигукнула. - І хто додумався побудувати все так високо.

Вид з вікна був страхітливо чудовим: на сотні кілометрів простягається безкрає небо, обіцяючи затишок і спокій, а далеко внизу в той же час билися об скелі бурхливі хвилі темної річки, погрожуючи болісною смертю.

- Гаразд, тут все зрозуміло. Але як тоді звідси вибратись. Чому тут немає дверей? - здивовано озиралась навкруги.

«Отже, як і в фільмах, десь повинні бути потаємні двері», - подумала, забуваючи, що перебуваю в магічному світі і тут не так все просто. Це я усвідомила тільки після того, як не раз обмацала стіни, підлогу, а також всі виступи і нерівності цієї камери. Єдине до чого не змогла доторкнутися - це стеля, яка була занадто високою.

Витративши всі людські методи пошуку, я присіла на лежанку, не знаючи, що далі робити.

«У мене ж є магічна сила», - згадала я, стукнувши долонею по лобі. - «Мабуть, все-таки, щось з моєю головою не в порядку. Може пару раз по ній вдарили, якщо мені відразу не прийшла така думка», - гнівалась на саму себе.

- Ну що, зосередимось, - вже вголос сказала я.

Закривши очі і сівши в розслаблюючу позу, спробувала уявити зв'язок з Даніелем, але це не увінчалось успіхом. Я пробувала знову і знову, але якась нерухома стіна стояла на моїй дорозі, заважаючи мені пробитись. Відривши очі, помітила, що зовні настав вечір, а відповідно і всередині стало темніше. Це мене злякало. Я спробувала відкрити свою свідомість, щоб відчути хоч якийсь відгук своєї магії, але це також було марно. І тоді прийшло розуміння, що моя магія пропала або її заблокували. Я не хотіла цього визнавати і намагалась ще багато разів, доки знесилено не заснула зі сльозами відчаю на очах.

Ця ніч була важкою. Я багато разів прокидалася зі страхом та від колючих пронизуючих поривів вітру. Також мені шалено хотілося їсти і в туалет. Тому на наступний ранок я була не в кращому стані, про що говорив мій втомлений вигляд.

- Здравствуй, Лано... Ні, Меланіко, - почула поруч, коли не спала, але продовжувала лежати з закритими очима, задумавшись.

- Елінор? - впізнала голос, не відкриваючи очей. - Все ж це ви з Вальтесом, я не помилилася, - іронічно посміхнулась куточком губ.

- Так... - почала говорити Елінор.

- І що ви задумали на цей раз? Чому не залишите мене в спокої? - перебила її, сідаючи на лежанці і розглядаючи жінку, що виростила мене.

- Уже немає зворотного шляху. Тим більше, зараз такий неспокійний час і це хороший шанс для нас, - відповіла Елінор.

- А чому тут саме ти? Вальтес на цей раз не буде мене бити? - похмуро запитала я. - Чи ти відведеш мене до нього і там вже...

- Ні, якщо ти будеш добре поводитись, то з тобою нічого поганого не трапиться, - відповіла Елінор.

- Хах, нічого страшного? По-твоєму, смерть - це «нічого страшного»? - хрипко засміялась я.

- Донечко... Тобто Меланіко, ти не помреш. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб цього уникнути. Ти тільки... - спробувала переконати мене Елінор в тому, що все буде добре.

- Досить, Елінор. Ти прийшла, щоб мені все це сказати? - запитала я, стомлено прихилившись до стіни.

- Я прийшла, щоб запитати про твої потреби. Ритуал буде вночі, а поки що ми можемо поспілкуватись, як в старі добрі часи. Так чого б тобі хотілося? - ласкаво посміхнулась Елінор, опустившись на лежанку поруч зі мною.

- Вночі? Що ж робити? - прошепотіла тихо самими губами. - Так, я хотіла б в туалет, - уже голосніше сказала про найнеобхідніше.

- Ох, як я могла забути, ти ж тут вже довгий час. Звичайно, ходімо тоді, - заметушилася Елінор.

Жінка схопила мене за руку і потягла до центру камери. Далі вона вскинула руку в жесті, розрізаючому простір і нас втягнуло в портал. Ми опинилися в коридорі в формі кола з високими стелями. Навколо нікого не було, лише багато одноманітних дверей і ми попрямували до однієї з них.

- Як ти змогла це зробити? Чому тоді я не можу відчути свою магію? - запитала я у Елінор.

- Навіть не намагайся. Ми заблокували твою магію, - відповіла Елінор, зупинившись перед зачиненими дверима. - Заходь. Тут ванна кімната. Думаю, там далі ти сама розберешся, - не даючи мені щось ще запитати, жінка відкрила кімнату.

Почувши чарівне слово «ванна», я і сама забула все, про що хотіла запитати і швиденько увійшла в кімнату. Розвернувшись, хотіла закрити двері, але не знайшовши засувки, вирішила справити нужду так. Я швидко закінчила всі процедури у ванній, вмилась і вийшла назад в коридор, де на мою думку, чекала Елінор. Але її там не виявилось.

Я озирнулась на всі боки і, нікого не побачивши, почала шукати вихід. Так як цей коридор був абсолютно круглим без будь-яких продовжень, у мене був тільки один варіант пошуку. Тому я кинулась відкривати всі двері підряд, але вони всі були зачинені. Так пройшло досить багато часу, перш ніж одні двері все ж піддались. Обережно провернув ручку, я безшумно увійшла в кімнату.

Не встигнувши вздихнути з пологшенням і перевести дух, як через деякий час з'явився ненависний мені руар. Я швидко прошмигнула під ліжко, що стояло збоку і причаїлася, намагаючись не видавати ніяких звуків.