Моя Єдина, або Mea maalum

Глава 17

Ця глава присвячується Аміратінаріну з Олею, розвитку їх відносин і участі в пошуках Меланіки.

Коли Оля дізналася, що Лана чи, точніше, Меланіка, як її називали тут, пропала, вона негайно хотіла кинутися на пошуки своєї подруги, але в невідомому для себе світі не знала, що робити і могла тільки покластися на Аміратінаріна. Дівчина ще не зовсім розуміла, хто він і яку нішу займає в суспільстві, але повністю йому довірилася в цій справі.

Так як артаріанці, на відміну від руарів, не могли створювати портали для переміщення, Аміру необхідно було шукати інший спосіб дістатися до Королівства Сандії в найкоротші терміни. Щоб дістатися туди будь-яким з наявних тут видів транспорту, знадобиться від трьох до десяти діб, тому він вирішив переміститися так само, як потрапив сюди. Саме для цього він попросив у Князя, щоб тіньовий руар прибув до нього.

- Ходімо, Олю, - сказав Амір, коли вони вийшли за двері.

- Куди? - уточнила дівчина, поспішивши за чоловіком слідом.

- Думаю, тобі потрібно підкріпитися перед тим, як ми потрапимо до мене. Для переміщення це необхідно, інакше невідомо, як ти його перенесеш, - відповів Амір, прямуючи на кухню. Він припускав, де вона знаходиться через схожість будівель замків між собою.

Але вони не встигли дійти до кінця коридору, що вів до спуску по сходах вниз. В одній з ніш, що знаходилася зліва від йдучих Аміра з Олею, згустилися тіні. Потім звідти виплив чоловік.

- Ваше Високосте, Князь послав мене до Вас. Яке у Вас до мене завдання? - сказав руар, з'явившись біля Аміра.

- Представся для початку, - наказав Аміратінарін.

- Мене звуть Мірат, - відповів руар, злегка схиливши голову в знак привітання.

- Що ж, Мірат, нам потрібно переміститися в те ж місце, звідки ти мене забирав з Сандії. Тобі буде простіше це зробити, адже ти вже був там, - сказав Амір, притиснувши мовчазну дівчину до себе. Тим самим натякаючи, що він говорить про двох.

- Як накажете, Ваше Високосте. Перемістимося зараз? - запитав Мірат, не реагуючи на власницький жест спадкоємця.

- Ні, спочатку дівчині потрібно перекусити, щоб був запас енергії для переміщення, - відповів Амір.

- Наскільки бачу, дівчина і так сповнена енергії, це їй ні до чого. Та й я можу укрити її від будь-яких наслідків. Хоча вона чистокровна людина, тому їй і так нічого не буде, - висловив своє припущення Мірат.

- Може ти і прав. Я забув, що вона поки що людина, - задумався Амір, подивившись на Олю по-новому.

- Що значить «поки що людина»? - не зрозуміла Оля.

- Я тобі пізніше поясню, - відповів дівчині Амір.

- Тоді дійсно нічого відкладати. Перемістимося зараз? - запитав артаріанец у Олі.

- Тобі видніше, - відповіла дівчина.

- Тоді прошу, - сказав Мірат, вказуючи на ношу з густою тінню.

- Нічого не бійся, я з тобою, - прошепотів Амір своїй коханій на вушко, притискаючи до себе.

Вони всі попрямували в темноту. Ця в'язка темрява втягнула їх на долю секунди і ось Амір з Олею вже змогли вийти в кімнаті спадкоємця.

- Я Вам більше не потрібен? - запитав голос з тіні.

- Почекай. Нам потрібно підтримувати зв'язок з Князем, - задумався Амір.

- Тоді я буду періодично з'являтися, - відповів Мірат і зник.

"Чудово", - подумав Амір. - Як ти себе почуваєш, кохана? - запитав він уже вголос.

- Нормально, - відповіла Оля. - Це твоя кімната? - запитала, оглядаючись.

- Так, тобі подобається? - запитав Амір, забувши, що їм потрібно щось робити, кудись поспішати. Він милувався тим, що його малишка знаходилась в його звичному просторі.

- А тут є ванна? - запитала Оля, так як хотіла вмитись.

- Так. Он ті двері, - відповів Амір, сідаючи на крісло біля вікна, щоб відновити сили.

В цей час, доки Оля приводила себе в порядок у ванній кімнаті, а Амір підживлювався сонячною енергією, в кімнату тихо пробралась Офелія. Дівчина відчула, що її братик вже вдома.

- Амі, вгадай хто? - заливисто засміялась Офелія, прикриваючи очі братику.

- Фелі, ну що ти як дитина? - посміхнувся Амір, так як раз був радий її бачити.

- Я не дитина, - ображено надула губки Офелія.

- Ще й яка, - награно зітхнув Амір.

- Який ти противний, - пробурмотіла Офелія і почала лоскотати брата.

- Припини, - засміявся Амір. Сестра знала всі його слабкі місця і те, що він не зможе заподіяти їй шкоди.

- І не подумаю, - відповіла Офелія, продовжуючи лоскотати ще інтенсивніше.

- Ах так! - вигукнув Амір і за долю секунди скрутив сестричку та притиснув до себе звиваюче тільце.

- Негайно відпусти, Амі! - шипіла Офелія і намагалася брикатися.

- Аха-ха, - не міг припинити сміятися Амір.

За цією картинок шоковано спостерігала Оля. Вона не знала, що ця красива юна дівчина всього лише сестра Аміра, тому її душили ревнощі. Оля хотіла кинутися геть із кімнати зі сльозами на очах, але в силу характеру не могла це зробити. Це вона кидала хлопців, а не вони її. Тому дівчина збиралася видряпати Аміру очі, а потім піти з гордо піднятою головою.

"І як я могла повірити йому?" - думала Оля, закипаючи від ревнощів. - «Ненавиджу!» - подумки закричала дівчина, направляючи всю свою злість і образу на Аміра.

- Олю? - не зрозумів Амір, коли почув у голові голос коханої, що з болем кричав про ненависть. Він тут же припинив гру з сестрою і попрямував до Олі.

- Хто це? - пискнула Офелія, коли брат її відпустив. Вона помітила дівчину, що стояла і дивилася на Аміра з ненавистю.

- Олю? - здивовано перепитав Амір, коли дівчина стала відступати з його наближенням. - Ти чого? Іди до мене, я познайомлю тебе з Офелією, - ласкавим голосом говорив спадкоємець, продовжуючи повільно скорочувати відстань.

"Ах, хочеш познайомити мене зі своєю коханкою? Уб'ю!» - подумала Оля, стискаючи руки в кулаки.

- Яка коханка? - все ніяк не міг зрозуміти Амір. - А-а-а, ти не правильно все зрозуміла, - засміявся він.

- Ах, звичайно, я ж така наївна дурепа, не бачу які ви близькі з цією дівчиною, - вже вголос обурилася Оля, скрипуче засміявшись при цьому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше