Глава 6.

Катя Дашко

Прекрасний ранок, а вечір - ще краще! 

Дан прийшов за мною, обіймав, коли я шкутильгала до дверей таксі, допоміг вийти з машини. 

Якщо можна закохатися ще сильніше, то сьогодні це сталося. 

Мовчазний, завжди серйозний і до нудоти спокійний, адже він піклується про мене, хоч і заперечує до останнього. 

Одного разу ми засиділися з тіткою Ірою допізна за чашкою чаю і вона мені розповіла про дитинство Дана. 

Коли ми переїхали в США, тітка Іра не хотіла кидати роботу стюардеси, а дядько Артем пілотування, тому хлопчик відправився до діда на виховання. 

Професор філософії і математики, шановний чоловік, виявився специфічним опікуном, день за днем ​​він навчав онука основам даосизму і конфуціанства, змушував довго медитувати і проходити методики У-Вей, що означає «недіяння», заперечення цілеспрямованої діяльності, осягати досконалість споглядання світопорядку і відчуженості почуттів. Коли маленький Дан перестав плакати і вередувати, кричати і біситься, а просто сидіти і вчити уроки батьки забили на сполох. Але роки з дідом дали свої плоди, і дитина перестала бути дитиною з властивими йому емоціями. 

Тітка відчуває провину перед сином, адже їй знадобилося 4 роки, щоб розпізнати недобре. З тих пір Дан такий емоційно бідний і завжди врівноважений. 

Після цієї розмови я сама почала читати про східні вчення і філософії, нічого поганого не побачила, навпаки, людина стає мудрішою, гармонійнішою і щасливішою.

Тому, я зі спокійною душею прийняла характер Дана і його світогляд і готова продовжувати завойовувати!

- Катюша, що сталося ?! - вигукнули мами, коли Дан мене довів до вітальні. 

- Ногу розтягла на фізрі, нічого страшного, зараз лід прикладу і все пройде, - заспокоювала дбайливих жінок. 

- Я пішов, - мій коханий мазнув по мені поглядом і пішов нагору. 

- Тобі Дан допомагав? - запитала тітка. - Який хороший хлопчик! Треба ж! Кать, а як він тобі, симпатичний? 

- Звичайно, всі дівчата від нього втрачають розум, - не стала приховувати очевидне. 

- Та мені все одно на тих дівчат! Це ж вперше він так явно комусь симпатизує. Ви, часом, не зустрічаєтеся ?! Я не проти, якщо що, а ти Варя? 

- Звичайно ні, такий розумний і порядний хлопчик, тільки з такими і треба починати зустрічатися. А то твій Нік мені ніколи не подобався, вічно влазить в неприємності! 

- А що за Нік? - тут же запитала тітка Іра.

- Ой, бігав за нею постійно. Дан в рази краще, не переживай! 

- Як прекрасно буде, якщо вони одружаться, як ми з тобою в юності мріяли, пам'ятаєш? 

- Так, наречений і наречена з дитинства, що за чудо! - і вони одночасно засміялися, захоплюючись сказаним.

- Мами! - крикнула я, щоб перервати цей потік бурхливих фантазій і планів. - Ми не зустрічаємося. 

Я різко розвернулася і подумки додала «Поки що», стала на першу сходинку сходів і натрапила на погляд темних чарівних очей. 

- Навіть не мрій, - тихо промовив їх володар і тут же зник у своїй кімнаті. 

Це ми ще подивимося!

Осінь вступила в своє право, зрошуючи землю вогким дощем і вологістю повітря. 

Я дуже-дуже мерзла… З кожним днем ​​мені ставало все холодніше й холодніше. 

Звикла до жаркого клімату, адже, на хвилинку, середня температура в нашому місті становила +24, при максимумі в +44, а сонце світило 85% часу в році, ну і вологості такої ніколи не було, завжди сухо і тепло, тут же при +10 я надзвичайно замерзала. 

- Що ж ти будеш робити взимку? - іронічно висловився Дан, коли я натягала рукавички, шарф і теплу шапку, укутуючись перед виходом на вулицю. 

- Помру? - нервово розсміялася. 

- Не може все так легко для тебе закінчиться, будеш страждати і депресувати. 

- Ага, чекай! - обурилася його припущеннями. 

- Пішли вже, Снігуронька, на уроки не встигнемо. Ти реферат не забула? - вже біля дверей запитав хлопець. 

- Ой, забула! 

- І чому я не дивуюся, - засміялася він. 

Так, Дан почав іноді сміятися, особливо з мене, але я абсолютно не ображаюся, ну і нехай, зате йому так підходить посмішка . Він стає просто до неможливості прекрасним, так, що не відвести очей! 

Ми знайомі майже пів року, і стільки ж часу я закохана, проте його постійне байдужість і ігнор мене анітрохи не відлякали, навпаки, прогрес у нас хороший! 

Сьогодні почалися перші контрольні в зв'язку з закінченням семестру. 

- Як це пережити? - скаржиться Ліна, жуючи булку. 

- Ну не виженуть же нас? - раціонально розмірковує Надя.

Мені нудно, трохи страшно і соромно за свій рівень знань, я як той метелик, що літо красне проспівав, навіть оглянутися не встиг…

Чому не вчилася? Як збираюся писати контрольні піврічні?