Перша

Ти моя в житті Опора.
Моя Любов, найбільше Щастя.
Іду до Тебе мов до дому,
і ще не почувалась краще.

Ти частина мого спадку.
Мій Скарб найважливіший.
Іду до Тебе мов до Батька,
Що в Раю мені місце залишив.

Акровірш 

Вічно кохання в душі є                                         

І ніколи воно не згасне.                         

Коханням серце хмеліє,                              

Ти моє незвідане щастя.                                

Озвися до мене, коханий,                          

Розкрий навстіж двері до раю.                          

І скажи ну чому до нестями                           

Я тебе так щиро кохаю?

Ти сказав, що я ангел,

Але обтяв мені крила 

І я стала людиною.

Ти сказав, що я слабка

І переміг мене 

А я стала сильною.

Ти сказав, що я зірка,

Та не впіймав мене

І небо спорожніло.

Ти сказав, що я життя,

Ти віджив мене

І я тебе віджила.

Знайдіть таку терапію,

Яка б лікувала залежність

Від регулярної дії

В житті бути необережною.

Знайдіть ці безцінні ліки

Може в промовистих статусах,

Щоб в мережі і не тільки

Вже більше не помилятися.

Коли мені повітря було мало, 

Ти був мені найглибшим подихом.

Коли я тонула в Тихім океані,

Ти зі мною потонуть погодився.

Знімаю капелюх перед тобою – 

Крізь твою чисту душу видно сотні душ.

Моя любове, будь мені жагою

Знайти і в середині океану сушу.

Коли навиворіт твої всі почуття

Душа поета точить гостре слово:

«Хтось може й віддає своє життя,

А я заради тебе жить готова».

Не хоче серце пафосних рядків.

Душа поета, як сльоза прозора.

А може усе зовсім навпаки?

Кожен малює лінію життя своїм узором.

Ти так близько, як ніколи.

Щем у серці не стихає.

І здається мимоволі, 

Що я давно тебе кохаю. 

Ти так близько, як ніколи. 

Від тебе погляд відведу, 

Та здається мимоволі, 

Що я давно тебе люблю.

Заховай мене від дощу                               

І від поглядів злих і бездушних.                       

І тоді тебе в серце впущУ,                           

І ніколи вже не відпУщу. 

Поки дощ на дворі не вщух,                    

Я буду в твоєму полоні.                             

Бо життя без любові ніщо,                               

А моє серце без тебе холоне.

Це поєднання таке незвичне – 

Сильний характер і миле личко. 

Такий контраст, як чорне і біле, 

Але вона в усьому вправна і вміла. 

В ній поєднались розум і врода, 

Гаряче серце і погляд холодний.

Таке поєднання завжди актуальне, 

Бо це класика, а все інше – банальність.

Вечірнє місто…                                          

Вже місяць мов кораблик випливає.           

А зорі-іскри                                       

говорять: 

– Ти його кохаєш?

Вечірнє місто…                                       

Вже місяць зорі й тиша                         

Тобі говорять: 

-Він тебе залишив.

Я люблю тебе аналітично непривично деспотично.

Та коли на серці важко, ти поклич мене.

І нехай погані в мене звички,

Ти своєї лиш любові зич мені.

Я люблю тебе логічно і трагічно, і космічно,

Хаотично, романтично й канонічно.

Я люблю тебе до болю і до відчаю.

І коли так мені дивишся ти ввічі,

То розумію, що любов між нами - вічність.

Намалюй мене в печалі

Із очима голубими.

Якщо скажеш: "Ну звичайно"-

Значить розлюбив мене.

Може ти сказати хочеш,

Що це я злукавила?

Від природи в мене очі 

Завжди були карими.

Хай на вулиці вітряно-вітряно,

Вдихаю любов із повітрям я.

Й нестрашні ніякі простуди,

Холодний вітер любов не остудить.

За вікном хай метуть заметілі