Друга

О любове, грізна блискавице!
Вдаряєш влучно в ніжне людське серце,
Що потім, від болю, завмирає і кровиться.
Влуч у моє, воно ж несамовито б’ється.

О любове, океане ненаситний!
Скільки душ загиблих коло твого лона!
Тягнеш глибоко на дно руками сильними.
Що ж, візьми й моє хоробре серце до свого полону!

Ти зараз десь по той бік моєї температури.
Знаєш, інший чоловік, хоч і лікар, поїть мене мікстурами.

І мені зовсім не сумно і не важко, й не самотньо.
Біжу відчиняти двері а там – він, ну що ж, кажу – заходьте вже.

За вікном, ти бачиш теж, як не на жарт розлютувався Лютий.
Лише він, мій вірний друг, мовчатиме, що я чекаю і люблю тебе.

Розрізала маленьку апельсинку надвоє.
Та як пояснити: для кого друга половинка?
Заплуталась в думках. Лиш зрозуміла, що зимою 
Для душі й імунітету потрібні різні вітамінки.

Я в натовпі оточуючого люду.
Я в покошеній смарагдовій траві.
Я поряд, глянь, лиш, я – повсюди.
Я живу в думках у тебе в голові.

Я за вікном у весняному громі.
Я – дощовий по підвіконні шум.
Я – частинка інтер’єру в твоєму затишному домі.
Я навіть в ароматі, твій різкий парфум.

Я в нічних твоїх безсоннях.
Я – твій зранку міцний, чорний чай.
Я – долонь тепло по білих скронях.
Я – в кожнім такім ласкавім «скучаю».

Я – мелодія твоя, живою
Ідеально так лягла на струнах.
Це природа-матінка мене такою
Особисто для тебе придумала.

Я – малесенький клаптик голубого неба,
Що тільки для тебе призначений.
Більше мені нічого в житті не треба,
Лиш бути для тебе значимою.

Я – твоє місто в яскравім сяйві ліхтарів.
Я на світанку, жаги твоєї, прохолода.
Нема в мені нічого від хитрих лихварів.
Я просто віддаю тобі себе як нагороду.

Мене від тебе і так б'є електричним струмом.
Ось, тепер по тілу - цілодобовий ток.
Мало мені було цієї печалі й глибокого суму!?
Занурилась в кохання з головою, а там ще й, виявляється, кип'яток.

Дощ

Під зоряним небом проти ночі
Дощ ніжно торкається обличчя.
Я шукаю серед чужих твої очі,
Різними іменами та лиш тебе кличу.

Прісний дощ по скронях тече,
А по щоках вже солоний.
Я шукаю, знаєш, іще 
В чужих долонях твої долоні.

Холодні краплини цілують губи,
Більше цілуватися ні з ким.
А я уявляю як ми будем 
Один до одного близько.

Зранку вода висохне в калюжах.
Людьми заповняться периметри площ.
Мені не вистачатиме лиш дуже, дуже…
Це я, просто, так пишу про дощ.

Вона 
твоя найрідніша 
після себе нічого не залишить
безслідно пропаде 
піде 
і як раніше
так вже ніколи не буде
певно шукає сміливішого
сильнішого
не розуміє 
як вчинить вірніше
і якось одного разу 
забувши про старі образи
зустріне когось  
і вже назавжди 
настане знову день новий 
і буде тиша
кожен у житті себе знайде
як завше нам
доводиться приймати рішення
найголовніше знай
дивись пильніше
те що в серці найцінніше 
нізащо не відпускай 
а то закінчиться усе невтішно
тоді безсоння мучитиме тебе 
наче совість грішника
скажеш життя дало тріщину
та є беззаперечна істина
любов усе знесе
усе пробачить 
і ти побачиш
як вогонь в очах
горітиме ще яскравіше
просто йди вперед
вперед 
скоріше
там майбутнє почалося щасливіше
і уже інша 
буде твоя
найкраща
наймиліша
а що було колись
залишиш під завісою
не варто згадувать колишнє
лишнє 
найбільша втрата
втрата часу
це гіркий досвід
й досі
ти не міг почати все з початку
але ось воно
життя тобі шанс підносить
не втрать його
твоя душа замучена
не знайде просвіту
поки не заучить
помилки для того
щоби ставать виносливим
чи не так все ж просто

О душе, прагни до світла.
Ти ж бо скидаєш кайдани земні.
Бо зовсім вже тісно на білому світі
На ньому і місця немає тобі.

О душе, страждати не будеш.
Страждання для плоті, для тебе лиш рай.
Лишаєш ти землю, Богом забуту,
Щоб народитися знов – помираєш.

О душе, на небі просторо.
Торкайся руками волошкових хмар.
Там є Любов на величнім престолі,
Яку на землі твоїй розіп’яли. 

О душе, не бійся покути,
Не бійся більше ніякого зла.
На небі ти зможеш назавжди проснутись
І ангел тобі простягне два крила.

Він їїї любив

Він її любив і хотів дізнатися правду.

«Ти любиш мене»? – в неї спитав він.

Вона мовчала. В мовчанні ховалися звуки:

«Я не люблю тебе» –

Чітко серце вистукувало.

Він відповів: «Я не ображатимусь.

Все зрозуміло. Не було нічого вважатиму».

Вона сказала: «Не буду гніватись тоже,

Якщо після цього ми бути разом не зможемо».

У відповідь чула тільки мовчання.

«Я все зрозуміла» – були її слова прощальні.

Він мовчав. В мовчанні ховалися звуки:

«Я люблю тебе» – Серце його вистукувало.

Розумний розум розмовляє прозою,

На пам'ять декламує теореми.

І я побуду трішечки серйозною,

А то для всіх завжди була проблемною.

І то недобре, й це недоладу.

І так негарно, й так не до вподоби.

А я усім сьогодні доведу,

Що можу бути милою і доброю.

Я буду працювать на користь людям.

Я зможу, я всього научуся.

І обіцяю: ви це не забудете.

Невідомо хто ще буде більше мучитись!

Побажання

Наші шляхи перетнуться, можливо.

Та не нам приймати це рішення.