Четверта

Діти

В небі зорі ясно світять 
по обличчях не злічити. 
Вже пора маленьким дітям 
трішки відпочити. 

Летять молитви до небес, 
ніч стукає в віконце. 
Найкраща в світі пісня це 
колискова доньці! 

Нехай сняться сни казкові, 
добрі, світлі і красиві. 
Я на руках своїх ласкаво 
заколихаю сина. 

Солодко спить янголятко, 
Цілую ніженьки маленькі. 
Друга душа моя крилата, 
моє і ще одне серденько. 






Серце на показ не виставляє почуттів,
і ніжності в словах не чути,
лиш коли залишимось на самоті
флюїдів ласки нам не оминути.

Краса і зваба буяють, наче на весні,
Від кохання похмурі дні прояснюються.
Тобі легко з розуму мене звести,
душу заворожити, привласнити.

Я не спроможний тобі сказати "ні".
Для всіх залишаючись таємним гостем -
від сторонніх очей хотіли бути сховані...
А як руку твою відпустити не просто...!

Ти моя королева, я не королівський нащадок,
нас викрили, мій обов'язок любов захищати.

Солдати вбивали, не плакали.
Солдатам вбивати як воно? – 
Стріляти холодними кулями,
Коли тобі в серці так муляє.
Коли говорити несила,
Що вижити мама просила.
Що повернутись благала ненька,
Не зна, що стікає кров’ю серденько.
Земля під ногами вогнем палає.
Солдати вмирають, вмирають, вмирають…
Стрільба звідусіль: сурмлять вражі танки.
За Вас молимось вдень, у вечір і зранку.

Темною, темною ніччю 
На зовсім безлюднім пероні 
Сидить засмучена дівчинка 
І ніби з кимось говорить. 
Сирітка, знають, бо люди, 
Завжди вона там сидить. 
Літом, в холод і студінь 
Вона з кимось гомонить. 
Вона просить: «Дай мені,Боже,
Хоча б шматочок хлібця, 
Бо залишив Ти негоже 
Мене без неньки й отця. 
Дай хоч склянку водиці, 
Ти бачиш яка я спрагла. 
Нехай мені присниться 
Хоч раз в житті моя мама.
А коли потрібна одежа,
Дай хоч зовсім діряву 
І Тобі я буду вдячна безмежно,
Ісусе мій, преласкавий». 
Темною, темною ніччю 
На зовсім безлюднім пероні 
Сидить засмучена дівчинка 
І ніби з кимось говорить…

Україна – єдина

Чи своя чи ні?
Ціла чи подільчива?  
Чи то ополячена, 
Чи то зросійщена? 

Спитати дозвольте: 
«Яка в неї мова»? – 
Чи то синьо-жовта, 
Чи трикольорова? 

Чи вірна цареві,
Чи вірна цариці? 
А може не треба 
Усім їм коритися? 

Чи чинить супротив, 
Чи вділа кайдани 
Тих, хто був проти 
Євромайданів? 

Окупантами знищена, 
Чи ніким нескорима? 
Одна тільки істина: 
Україна – єдина!

Я говорю до свого сина: 
«Пам’ятай, мій синочку любий, 
Доки небо це буде синім, 
Доти жити Вкраїна буде». 

Я дивлюся на свого сина  –  
Він ще зараз зовсім маленький. 
Але згодом він стане сильним, 
Захищатиме він свою Неньку. 

Я молюся за свого сина: 
«Захисти його, Марія Пречиста»  –  
Коли стануть мої скроні сивими, 
Він мою захистить Вітчизну.

Забери мене туди, де не стріляють.

Забери, прошу, кудись далеко.
Мені б почути, як пташки співають.
У небі лиш гарматний клекіт.

Забери мене туди, де так незвично,
Тихо шепочуться: вітер і море.
І не відпускай назад, коли покличуть
Серця тисячі міст розгромлених.

Забери туди, де сонце гріє.
Де немає страху, болю і жалю.
Де не вбивають віру і надію.
Ні, де просто не вбивають. Я лиш про це молю.

За вікном мені весну 
Намалюй, коли проснусь.
Хай навкруг сміються діти
Під травневим теплим вітром.
Хай промінням сонце ясне 
Подарує гарний настрій.
Кожна пташка хай щебече
І любов огорне серце.
За вікном мені весну 
Намалюй, коли проснусь…
Все на картинах ідеально – 
Ти зрозумів мене буквально.
Але, милий, ці пейзажі 
Згодились краще би для вернісажів.
Я ж хотіла би, якщо можливо,
Цю красу всю бачити наживо.

Коли ти посміхаєшся, тоді – я посміхаюся.
Ти знаєш це, тому і життєрадісний такий, навіть, якщо в серці щемить.
А я, з краєчку, до твого серця щиро прислухаюся.
І мені завжди болить там, де й тобі болить.

Коли ти посміхаєшся – мої очі сяють, наче тисячі зірок.
Ще яскравіше, ніж в нічному небі.
Ти бачиш це, тому й уникаєш сліз і будь-яких тривог.
Навіть, якщо між нами відстань, я посміхаюся, бо думаю лише про тебе.

Я для тебе стану                         
чистою водицею,                           
щоб безперестанку                            
ти хотів напиться мною.                            

Я для тебе стану…                             
Стану сонцем раннім,                                
щоби на світанку                               
ти признававсь в коханні.                        

На щоці розтану                          
краплею сльози.                                  
Ким захочеш стану,                                  
тільки попроси.

На короткій зупинці лише.
Коли довкола люди,
Давай на одинці залишимось ще. 
І про людей забудемо.

Давай залишимось удвох.
Зачинимось на ключ від світу.
В кишені щасливий квиток.
Полетимо – нам буде заздрити вітер!

За вікном чужа весна давно уже настала.
Та я не відчуваю в серці більше
того тепла, що колись ніжно зігрівало.
Я не одна, та все ж нема за тебе ще ріднішого.

Та все ж немає ще дорожчого.
Все ж нема…!? Я не одна, але
оця весна прийшла і я стривожено, 
чомусь, весь час, шукаю скрізь тебе.