Глава 2. Тимур

Я сидів в просторому офісі зі скляними стінами, де проводив більшу частину свого часу, і, не відриваючись, дивився на стос паперів з підписами директора Ву. Ще місяць тому єдине, про що я міг думати - укладення договору з Китаєм. І ось - він лежить переді мною і не викликає нічого, крім люті та гіркого почуття, ніби серце пронизала гостра стріла розчарування. За склом метушилися співробітники, на їхніх обличчях щирі, радісні посмішки, хтось відкривав шампанське, щоб відсвяткувати сьогоднішню перемогу, але я навіть не намагався приховати свого невдоволення. Після дзвінка директора я діяв на автоматі, бо знав, що маю робити до найменшої деталі: попросив юриста підготувати необхідні документи, а Еріка організувати офіційну зустріч, щоб не упустити пропозицію, за якою ганявся стільки часу. Я з такою наполегливістю намагався здобути цей проект, що не помітив, як втратив дещо важливіше - дівчину, яку кохаю. Зараз у свідомості знову запанувала порожнеча, яка викликала сильний душевний біль. Здається, я так сильно помилився, приймаючи поспішне рішення, бо вже не вірю, що Софія може бути причетна до всього цього безладу.

З рішучим настроєм встав з крісла і рушив у бік виходу, не звертаючи ніякої уваги на вітальні вигуки оточуючих і протягнутий келих ігристого. Через п'ятнадцять хвилин я вже буду стояти під дверима друга, у якого переховується моя білявка - їй не вдасться уникнути зустрічі зі мною. Сьогодні ми поставимо крапку в усьому, що сталося. Не дивлячись на те, що я сильно образив її своєю недовірою, вона знайшла спосіб врятувати мене і мою компанію - мало схоже на вчинок зрадника.

- Розумію, що дуже хочеться залишити все і кинутися на її пошуки, - зупинив мене Ерік, заступаючи дорогу собою, - і в будь-якому іншому випадку, я б підтримав тебе, але не сьогодні. Вперше за весь час твій амбітний задум набув відчутної форми, але ти і сам розумієш, що контракт - лише початок шляху. Якщо дійсно хочеш потіснити китайський інтернет-ринок, зараз не час дати почуттям заволодіти розумом. Я зможу з'ясувати, що сталося між Олегом і Софією насправді, твою роботу замість тебе не вдасться виконати нікому. Будь ласка, роби те, що вмієш робити краще за всіх - керуй проектом. Вона зробила все, що було в її силах, щоб ти не втратив його - прояви повагу.

- Якщо ти гадаєш, що я можу зараз думати про щось інше, крім розставання з нею, то сильно помиляєшся… - різко похитав головою, даючи зрозуміти, що ні його слова, ні він сам не зможуть мене зупинити. - Чим раніше я розберуся з усім, тим швидше повернуся в робочий ритм. Якщо справді хочеш допомогти, дізнайся, що там сталося насправді! - дістав телефон з кишені і в кілька кліків переслав йому посилання на фотографії. - Це було знято в неділю вранці... все, що мені відомо.

Біля ліфта я так сильно закашлявся, аж в голові запаморочилося - довелося спертися рукою об стіну, щоб не впасти. Вже давно слід зайнятися своїм здоров'ям, але не хотілося витрачати на це час, якого і так сильно не вистачає. Замість того, щоб самому сідати за кермо, викликав таксі - мені б для повного щастя ще в аварію потрапити.

Після тривалої паузи двері мені відкрила Віка. Брюнетка, не сказавши ні слова, по-хазяйськи склала руки на грудях і похмуро витріщилась на мене.

- І що тобі потрібно? - суворо і різко дівчина висловила мені зневагу. Вона більше не була привітною, балакучою подружкою, якою я її запам’ятав. Я ніби опинився в чорному списку.

- Я можу поговорити з Софією? - почуття провини захоплювало зсередини, я насилу втримався, щоб не опустити погляд в підлогу.

- Ні, - вона категорично похитала головою і до того, як я встиг щось заперечити, додала, - ти не встиг! Раніше треба було ворушитися!

- Що це означає? - перепитав розгублено. Невже Єлецька поїхала? Але куди? Адже ключі від її квартири залишилися у мене. Може до батьків?

- Поїхала! - коротко підтвердила мою здогадку Кострова. Звісно, я міг і сам подивитися місцезнаходження дівчини, але згадав про це пізніше, ніж її подруга, засмучено видихнувши, сдалася. - Її рейс був годину тому... Вона знов втекла до Нью-Йорку, і я тобі ніколи цього не пробачу! За вечерею говорив про весілля - і що тепер? Я гадала, ти налаштований серйозно, але все, на що спромігся - порожні балачки. Щоб ти знав, вона ніколи тебе не зраджувала! Це ти переспав з першою-ліпшою їй на зло… і навряд чи вона коли-небудь забуде про це. Навіть не сподівайся!

- Розкажи все, що знаєш! - я був впевнений, що кращій подрузі відомо, що відбулося насправді, бо Софія мала їй розповісти. Віка похитала головою, даючи зрозуміти, що я більше не заслуговую її довіри, але я не міг просто залишити все як є. - Розумію, як це виглядає з боку, але я нічого не робив - і моя провина саме в цьому - не повірив, не зупинив...! Але те що сталося, коли вона прийшла за речами, дурнуватий збіг обставин. Я справді кохаю Софію! Будь ласка! - здавалося ще крок, і я в ту ж секунду переступлю тонку межу відчаю. Безпорадно занурився у внутрішній хаос, готовий ось-ось спростувати переконання в тому, що чоловіки не плачуть. Стало так соромно за себе, що защипало в носі.

- Проходь! - Кострова пропустила мене всередину, вирішивши більше не тримати на порозі. Пошкандибала на кухню, притримуючись легкими дотиками за стіну, і включила електричний чайник, який тут же заполонив тишу своїм гудінням - шумів, як ракета на зльоті. Роззувшись за секунду, пішов за нею всередину квартири. - Якщо вона тебе не пробачить, то на наше з Потаповим весілля, не смій навіть показуватися! - пригрозила мені дівчина, розповівши все, що їй було відомо. До чаю я так і не доторкнувся, боячись поворухнутись. Тільки кашляв - довго і важко, ніби намагався виплюнути легені.