Розділ 3

До нього підійшла та сама світловолоса дівчина, яка вже кілька днів як заволоділа його увагою.

- Привіт! - ввічливо привіталася блондинка. - Що там у тебе?

Тимур не міг сказати жодного слова. Серйозно?! Дівчинка буде дивитися його машину?!

Але ввічливість взяла своє.

- Не заводиться моя маленька, - тихо промовив хлопець.

- Спробуй завести, мені треба звук почути, - попросила світловолоса дівчина, ніби щось у цьому розуміла.

Тимур спробував ще раз. Він сидів у машині, а блондинка завмерла біля капота його красуні.

- Все не так вже й страшно, - усміхнулася дівчина. - Зараз підлатаю, але ти вже на сервіс потім заїдь, щоб електронікою прогнали. Відкрий, – попросила вона Тимура, вказавши рукою на машинку.

Тимур вийшов та не повірив своїм очам. Дівчина зі знанням справи просунула ручку всередину, щось покрутила, відкрила, закрила, клацнула.

- Готово, - знов усміхнулася вона. - Скажеш, хай перевірять клапан паливного насоса. Це не страшно.

- Дякую. Велике, - тихо промовив Тимур, якому раптом стало соромно, що він судив за зовнішністю. А потім схаменувся, - ходімо я тобі серветки вологі дам, руки витреш.

Руки в дівчинки й справді були брудними - у якомусь чорному мастилі.

Дівчина кивнула, але лишилася на місці. Тимур підійшов до пасажирських дверей, відчинив їх та жестом запросив дівчину всередину.

- Це найменше, що я можу для тебе зробити, - м'яко сказав він.

- Не хвилюйся, мені за це нічого не потрібно. Окрім дякую, - знову чемно сказала вона. - Яке ти вже сказав.

У її голосі не було кокетства, манірності чи награності. У ньому пролетіла лише проста людська чемність.

Світловолоса дівчина трохи подумала, але все ж таки сіла в машину.

Тимур дивився, як вона витирала руки, буквально вбираючи у себе кожний її рух. І чим вона так зачепила його увагу? Відповіді це питання в нього не було. На вигляд звичайнісінька, яких безліч. Але щось невловиме є в її жестах, усмішці, погляді. А ще - вона навідріз відмовлялася висловлювати красеню своє захоплення.

- Як тебе звати? - спитав хлопець, щоб порушити мовчання.

- Аліса.

- З майбутнього? – усміхнувся Тимур.

- Невже ти дивився? - здивувалася дівчина.

- Я не лише дивився, а й зачитувався Буличовим, - з ностальгією в голосі промовив хлопець.

- От би ніколи не подумала, - з подивом помітила світловолоса.

- Я зовсім не схожий на читаючого? - з удаваною образою запитав Тимур.

Йому чомусь подумалося, що не так він і поспішає додому. Можна взагалі спати не лягати, щоби привітати маму.

- Тобі чесно відповісти чи ввічливо збрехати? - засміялася дівчина.

- Тоді збреши, - Тім хотів продовжувати цю розмову до нескінченності. Так хотілося хоч трохи дізнатися про це світловолосе диво.

Але цьому не судилося збутися. До машини вже йшов той самий Вася, і дівчинка швидко випурхнула з авто. Тимур теж не зволікав, вискочив з машини одразу ж за нею.

- Алісо, дай свій номер телефону, - Тім червонів та запинався як школяр.

Ось це вже було зовсім не схоже на нього. По-перше, він ніколи не соромився спілкування з протилежною статтю апріорі, а по-друге, він взагалі не просив номери телефонів. Так, йому дівчата підсовували їх самостійно – на серветках, на дзеркалі, на своїх грудях на футболці, навіть на його маленькій Ferrari дурна одна намагалася написати. Сам же хлопець не питав про це ніколи.

- Вибач, я не даю свій телефон нікому, - була відповідь.

– А як тебе можна знайти? - з надією поглянув на дівчину хлопець.

- Я іноді приїжджатиму сюди. Але краще, давай залишимо все як є. Ти у своєму світі, а я у своєму, - сказала Аліса та, швидко розвернувшись, втекла назустріч Васі.

Пара про щось перекинулася декількома словами, та до машини підійшов один Василь. Дівчина дістала телефон і повністю поринула у цифровий світ.

- Все гаразд? - спитав він.

- Майже, - відповів Тимур.

- А що не так? - зацікавлено поглянув на хлопця Василь. - Аліска не лажає.

- Вона машину полагодила, але сказала, що треба зазирнути на перевірку. От гадаю, куди поїхати? – Тім вирішив піти ва-банк.

- Так приїдь до нас в автомайстерню, - просто сказав Василь.

– Куди і коли? – Тимур не міг повірити своєму щастю.

- Столичне шосе, 107. Давай годинні о 3 дня завтра. Вийде?

- Звичайно. Заметано, до завтра, - Тимур потис руку можливому супернику за серце дівчинки.

А в тому, що він ще повоює за її прихильність, він не сумнівався. Хлопець не звик здаватись.

Зазвичай легковажного Тимура начебто підмінили. Всі його думки тепер були зайняті цією білобрисою Алісою. Дівчина просто відмовлялася забиратися з його голови.

***

Ранок у Тимура почався набагато раніше, ніж він звик його починати. Літній ранок золотої молоді зазвичай починається в обід.

Сьогодні ж Тимур став зрання, щоб привітати маму з днем ​​народження. Пізніше, посадивши задоволену матір в машину, він з почуттям виконаного обов'язку спустився в спортзал.

Йому хотілося трохи побути одному, покопатися у своїх думках, покрутити в голові картинку, що склалася за останні кілька днів. Хлопець не звик діяти на емоціях. Ось і зараз, розуміючи, що все всередині нього незвично хвилюється, вирішив трохи позайматися та випустити пару.

Тіло Тимура зовсім не потребувало додаткових тренувань. Бокс, яким хлопець займався чотири рази на тиждень «для себе», дозволяв залишатися у формі, маючи ідеальні кубики преса та гарні біцепси. Хоча чого гріха таїти, Тимуру дуже пощастило з генетикою. Його батько у свої трохи за сорок п'ять виглядав щонайбільше на тридцять вісім.

Прохолода спортзалу трохи підбадьорила молодого хлопця. Його домашні рідко відвідували це помешкання. Але найголовнішим було те, що тут була тиша. Сьогодні, напевно, буде так само. У цьому хлопець був певен.

Правда, рівно до того моменту, поки він не помітив на килимку для йоги свою Ді. Дівчина практично стояла на голові, але по її очах він зрозумів, що ще кілька секунд і вона заговорить.