Моя маленька

Розділ 6

Тимур зовсім не помічав здивованих поглядів, які на нього кидали Льоха та Макс, які все ще чекали біля машини на нього. Він навіть не помітив красуню Ді, що стояла посеред натовпу. Сьогодні дівчина була обтягнута чорними шкіряними штанами, немов другою шкірою, а зверху на ній був вільний рожевий короткий светр. На голові у Ді був тугий високий хвостик, що гойдався з боку в бік, поки вона приголомшено крутила головою, переводячи погляд з Тимура на Макса з Льохою та назад на брата.

Один Василь не зображував на своєму обличчі подиву. Він спокійно чекав на Тимура, засунувши руки до кишень чорної шкіряної курточки.

- Привіт, - Тимур простягнув Василеві руку.

Той з почуттям потиснув її та глянув просто у вічі Тимуру.

- Ти щось хотів, Тимуре?

- Так. У мене до тебе питання, - хлопець помовчав, наче підбираючи слова. – Ким тобі є Аліса?

Василь задумливо поглянув на Тимура, ніби заздалегідь чекав на це питання, пов'язане зі світловолосою дівчиною. Сьогодні він поводився зовсім не так, як у автосервісі. У його жестах прозирала поважність, а в очах з'явилася зарозумілість.

- Знаєш, якщо вона захоче, вона тобі сама розповість, - а потім посміхнувся трохи, - хоч, мабуть, вона тобі ніколи не розповість. Навряд чи вона розмовлятиме з такими, як ти.

- А ось я з тобою порозмовляю, - люто промовив Тимур та щосили зарядив кулаком в обличчя співрозмовнику.

Василь не став чекати на запрошення. І невдовзі на місці хлопців можна було бачити лише миготливі руки.

Мірний гул натовпу прорізав дівчачий вереск. Це Ді бігла через весь майданчик до Тимура. Дівчину підхопив на руки та стиснув у своїх обіймах Макс, Льоха ж схопив Тимура, що брикався, щоб відтягнути того від місця бійки. З іншого боку, Олег відтягав Василя, у якого носом йшла кров.

 Біля хлопців одразу ж виріс Микола-організатор. Хлопець щоразу відповідав за результат цього заходу, тому розборки мажорів його стосувалися у цю хвилину дуже прямо.

- Що за… - почав було Микола, але, поглянувши на заплакану Ді, почав підбирати слова, - фігня? Васю, що ви не поділили?

- Все гаразд, - сплюнув кров'ю у бік Вася. - Ми просто бавилися, - не відриваючись, поглянув у вічі Тимуру.

- Так, все так і було, - підтвердив Тім.

- Так, ви чого офігели? Бавилисяя?! – Микола розмахував руками так, ніби збирався злетіти. – Штраф обом та усунення від гонки на 3 дні. Зрозуміло? – кинув погляд спочатку на одного, потім на іншого.

- А я й так не ганяю, - усміхнувся Василь, знаючи, що штраф його не торкнеться.

– Значить, штраф отримає Олег, – у голосі Миколи прозвучав безапеляційний тон.

- Що за…? – Олег дав Василеві легкий потиличник. Сильного зараз би хлопець не витримав.

- Що стоїте? – Микола подивився на Олега та Льоху. - Везіть у лікарню. Нехай перевірять там, - він знову замахав руками, показуючи, що саме там треба перевіряти.

Обидва хлопці виглядали не найкращим чином. Крім дрібних ударів та розбитих кулаків, вони мали кілька серйозних ушкоджень. Ніс Василя дуже сильно опух. Але й Тимур виглядав не краще – брова розсічена, губа розбита.

- Я з вами, - рішуче сказала Ді та повернулася до Тимура. - Ти зовсім збожеволів?

- Вдома поговоримо, - спробував сліпуче усміхнутися хлопець, але скривився через біль у губі. – Ти на колесах?

Дівчина кивнула. Всі запірнули в салони машин та виїхали з кишені, дотримуючись дистанції – спочатку жовтий McLaren Льохи, де також сидів Тимур, потім сріблястий кабріолет Mercedes Ді, ззаду – блакитний Bugatti Chiron Олега, в якому, крім Олега, також поїхав Василь.

Кортеж попрямував у медичний центр їх знайомого. Там непотрібних питань ставити не будуть, просто зроблять усе, що потрібно. Мовчки. Якісно. Дорого.

Знайомого заздалегідь попередили про аудієнцію.

Центр знаходився прямо в центрі та вже давно повинен був закриватися, але заради таких почесних гостей лікарі залишилися на своїх місцях. Зрештою, вони ж давали клятву Гіппократа. І, крім того, на роботу в такий престижний заклад потрапити не так просто. Тому що коштує затриматися на роботі на зайву годинку-дві? Хоча деякі з них працювали зовсім не «про гроші».

 

У машині Льоха повернувся до друга.

- Тіме, ти зовсім з котушок злетів? Що з тобою відбувається?

Тимур уперто мовчав, не відриваючись від дороги попереду.

- Що ви з цим... я навіть не пам'ятаю, як його звуть... не поділили?

- Повітря, яким ми дихаємо, не поділили, - для Тимура фраза пролунала двозначно.

- Нічого не зрозумію! - вибухнув зазвичай флегматичний Леха. - Спочатку приходиш ніякий, тепер бійка. Далі що? Наркотики підуть?

- Не кажи фігні, - розлютився Тимур.

- Фігня - це те, що ти зараз робиш, - Льоха знову повернувся до друга, - Тіме, це на тебе зовсім не схоже. Ти ніколи не дозволяв собі нічого такого.

- Все колись буває вперше, - філософськи зауважив Тім.

- Це ж не через... - Льоха секунду помовчав, - чи через дівчину?

Тимур уперто мовчав.

- Дурень, - не відриваючись від дороги сказав Льоха. - Сподіваюся, вона того варта.

- Варта, - буркнув Тім.

 

Машини одна за одною під'їхали до ґанку медичного центру.

 

***

 

У коридорі медичного центру було прохолодно та порожньо. Біле штучне світло заливало все навколо, практично не залишаючи тіней.

Тимур сидів на лавці, вчепившись руками за сидіння. Поруч із ним на лавочці сидів Льоха. Ді нервово ходила взад - вперед коридором. Трохи віддалік, біля самих дверей кабінету лікаря, притулившись плечем до одвірка стояв Олег.

Двері лікаря відчинилися та разом із медсестрою звідти вийшов Василь.

- Відразу після рентгену до мене, - втомлено сказав лікар услід Васі. - Наступний, заходьте.

Тимур увійшов до кабінету та простяг лікареві руку для привітання.

- Ну, як же так, Тимуре? – зітхнув лікар.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше