Розділ 12

Пройшло декілька днів.

Я перестала нормально спати. Мене постійно мучила совість за те що відбувалося.

Мене обіймав Сергій, а я думала, про Олексія. Мене цілував Сергій, а я думала, про Олексія.

Було так боляче.

Якоїсь ночі я і зовсім заснути не змогла. До самого ранку просиділа на кухні з пензлями. От як раз полотно і фарби стали для мене опорою, яка мене відволікала і не давала остаточно зійти з розуму. Днями і ночами я сиділа і малювала, пояснюючи цю свою поведінку Сергію тим, що просто натхнення нахлинуло.

Ті картини являли собою намішану кількість різних кольорів. Який настрій, таке і малювала.

«Як перестати думати про тебе?

Як заблокувати картинки тебе з Настею в своїй голові? Ще недавно це були ми з тобою на твоєму дні народженні, а тепер те як вона тебе цілує, тоді за столом.

Ну справді, що це все було?

Той поцілунок на березі, коли я йому дала ляпаса…

Той випадок на озері, коли він потащив мене на глибину…

Те, коли він знайшов мене в лісі, і зразу кинувся з обіймами…

Той момент, коли він витирав фарбу на моєму обличчі…

Наш танець…

Його погляди, які я постійно ловила…

І якого біса він постійно запитує, чи я ревную?

Все це показує на те, що між нами щось є, що я не байдужа йому. Або в мене вже зовсім дах поїхав, і мені це все ввижається…

А тепер він з’являється з якоюсь Настею.

Вмовляю себе постійно, що в мене є Сергій, і що я його люблю. Та це вже більше не працює.

По своїй поведінці і відчуттях бачу, що не працює».

- Дзвонив Рома. Пропонував зняти всім разом будиночок з басейном за містом на кілька днів. – на кухню зайшов Сергій.

- Хороша ідея. – я вдала, що рада, але насправді, подумала про те, що знову доведеться спостерігати за Льошою і Настею.

- Я знав, що тобі сподобається, тому відразу ж погодився. Їдемо післязавтра. Вони вже знайшли чудове місце.

- Супер. – посміхнулася я.

- Як раз трохи відволічешся від свого малювання. А то, чесно кажучи, я вже ревнувати починаю. Ти за своїми картинами зовсім перестала звертати увагу на мене.

- Вибач… - я підійшла і обійняла його. – Будь ласочка… - я мило глянула на нього та поцілувала.

- Ти використовуєш проти мене заборонену зброю.

- Тобто?

- Оце подивишся на мене так, і все. Хіба після такого можна на тебе ображатися?

«А як я можу після такого думати про когось іншого? Я не достойна тебе…»

***

Як виявилося, будиночок, що замовив Рома, був справді прекрасним.

Тераса, балкончики з яких було видно чудесні краєвиди, басейн, сад, та дуже гарні та комфортні кімнати.

Ми дуже швидко розселилися по кімнатах, розклали речі. Потім зготували обід – пообідали, і звичайно ж пішли до басейну розважатися.

Марійка з Алісою грали в бадмінтон, хлопці плавали, а я Настя і Даша засмагали.

- Гарна сьогодні погодка. Як раз те що треба для засмаги. – промовила Настя.

- Ой, і справді… - потягнулася Даша.

- Може то піти морозива собі взяти? Ви як, дівчата? – запитала я.

- А не погана ідея. – сказала Настя.

- Я теж за.

- Тоді зараз принесу. – я тільки піднялася з лежака, як на мене полетіло багато бризків води. – Якого біса?

- Як тобі водичка, Маленька? – біля бортика винирнув Олексій і засміявся.

- Чудесна. – роздратовано посміхаючись відповіла я, а тоді підбігла до басейну і почала бризкати на нього.

- Ух… Маленька розізлилася. – продовжував сміятися чоловік, і спочатку відплив від бортика. – Якось слабенько ти сердишся, Маленька. Думаєш, мені це якось заважає.

- Я на це сподіваюся. – сердито відповіла я.

- Наївна дівчинка. – промовив він, а тоді швидко підплив до мене, і потягнув за руку у воду.

- Знов повторюється те саме?

- Чому ж… Ні. Тоді я тебе ще на глибину тащив, а тут безпечно. Якось навіть шкода…

- Але ж то ви, пане Олексію… Знущаєтеся над дівчатами. Та як вам не соромно?

- Пане Олексію? Як офіційно… - він дивися на мене, а тоді загорнув пасмо волосся за моє вухо.

Я розгублено глянула на нього.

- У тебе тут просто… просто волосся… - розгубився і чоловік.

- Неважливо. – я трохи засмучено опустила голову. – Я піду. Обіцяла дівчатам морозиво принести.

- Ага…