Розділ 13

«Важко описати ті декілька днів у тому будинку.

Я бачила, що Олексій занадто байдуже відноситься до Насті. Він ніби і обіймав її часом, і ніби пару раз поцілував, але це було так ніби це тому що так треба.

Але.

Все одно він спав з нею в одному ліжку, все одно, як би це він не робив, але він цілував і обіймав її. Її він називав своєю дівчиною. Її…

Таке відчуття, що чим більше я їх бачила разом, тим більше ревнувала і тим більше закохувалася в нього.

А ще, схоже почав дуже ревнувати Сергій.

Того вечора, коли ми ходили дивитися з Льошою на квіти, хлопець раптом запитав:

- А як ти відносишся до мого брата?

- Що? Дивне запитання… Нормально відношуся. – здивовано глянула я на нього.

- Останнім часом ви занадто близько спілкуєтеся. Та щей, то він тебе у басейн спихне, то іде до тебе на троянди дивитися, ще і Маленькою називає.

- Чесно, я і сама не розумію, коли і чому взялося ось це "Маленька"... Та я взагалі і не думала про це. Звикла чи що... Стоп... - я посміхнулася до нього - Ти ревнуєш? 

- А ти би не ревнувала якби я отак спілкувався з якоюсь дівчиною як ти з Льошою.

- Напевно б ревнувала. Але  ми з Олексієм просто друзі. А це все що він робить, то це просто щоб мене подратувати. Йому це дуже подобається. І не забувай в нього є Настя.

- Вона то є, та якось не віриться, що це надовго. Дивні у них якісь стосунки та й думаю, скоро він втрать інтерес і кине її.

- Ну так тим більше. Якщо Льоша так швидко втрачає інтерес до жінок, то тобі взагалі немає чого хвилюватися. Бо навіть якщо я йому цікава, то це поки не з’явиться хтось цікавіший. Та і він занадто сильно тебе любить, щоб дозволити собі будь-які почуття чи їх прояви в мою сторону.

- А ти?

- Що я?

- Ти дозволиш?

- Ти зараз серйозно? – я розгублено і шоковано дивилася на нього. – Скільки я раз маю тобі ще повторити, що я твоя, що я з тобою, і мені ніхто інший не треба? Так, можливо, ми близько спілкуємося, але це все пов‘язане лише з картинами і спільними інтересами. Між нами нічого не може бути. Нічого. І взагалі давай закриємо цю тему.

- Добре.

 Мені так соромно було в цей момент…

Я і справді ні єдиної думки не допускала, що ми можемо бути разом, та почуття свої я не могла контролювати.

Це було щось незрозуміле, щось що немало ніякого сенсу і майбутнього. «Кохання у ніщо і в нікуди» -  так це можна назвати.

Кохання з мого боку.

А як щодо нього?

Він явно поводить себе зі мною так як ні з ким більше. Він тепліше відноситься до мене ніж до Насті. Він уваги більше приділяє мені, ніж Насті.

Чи відчуває Олексій щось до мене, чи ні, немає різниці. Це нічого не змінить, але я ненавиджу невідомість. І як раз оці здогадки і незрозумілість дратують мене. І почуття мої теж дратують мене.

До біса це все! До біса кохання! Чому воно так часто виникає до тієї людини, з якою в тебе ніколи нічого не може бути?  

Оці його хитрі посмішки, вічні підколки, і все інше в цьому ж дусі страшно дратує мне, але це все мені й подобається в ньому, як би це по дурному не звучало.

Впертий, гордий, самозакоханий козел = Ніжний, чуттєвий, інтелігентний чоловік».

На годиннику було близько другої ночі. Сергій вже давно спав, а я через той весь безлад у голові не могла заснути.

Знову.

Врешті, мені стало нудно і вирішила вийти на балкон.

***

«Яка ж дурна ситуація! Дурніше не придумаєш!

Закохатися в дівчину свого брата.

Зустрічатися з Настею, але кожну хвилину думати про Мілу.

Чому кохання завжди так ускладнює життя?

Я обіцяв собі ніколи не любити, казав, що кохання не існує, а тепер сходжу з розуму від нього.

Мені здається, чи вона теж постійно дивиться на мене?

Мені здається, чи вона теж до мене щось відчуває?

Але до біса це. Не хочу знати. Все одно це нічого не змінить. Можливо, якщо правда випливе на поверхню, то стане навіть ще гірше.

Поки ми тільки догадаємося про те що відчуваємо, то ми можемо нормально спілкуватися. Та як тільки ми дізнаємося про ті почуття, якщо вони взагалі є, то більше навіть спокійно дивитися один на одного не зможемо.

Як же ж все складно і незрозуміло.

Єдине, що я знаю напевно, то це те, що ні я, ні вона не допустимо, щоб Сергій страждав».

У голові було так багато нав‘язливих думок, що не давали Олексію зімкнути очей.

Він лежав, дивився у стелю, а потім вирішив вийти на балкон подихати свіжим повітрям.