Розділ 21

От і настала та неділя, коли той Нестерпний мав прийти на вечерю.

Чесно, я її дуже чекала, бо вирішила прислухатися до Марійки, і дещо провернути.

Я добре запам’ятала як він відреагував на сукню в якій я була на виставці, і те як минулого разу він розповідав про те, як я вся така гарна, у білому платті, зайшла у кімнату. І вирішила використати це.

Я одягнула ту саму білу сукню, але щоб він відразу її не помітив, щоб зробити ефект як колись, накинула на верх кардиган, а ще спереду був фартух, бо ж готувала на кухні.

«Він чекає, що я втрачатиму біля нього контроль, що я сердитимуся або буду  ніяковіти?

Ну, ну…

Побачимо, що ти скажеш на це». – я хитро посміхнулася, і тільки поставила бокали на стіл, як у двері подзвонили.

- Я відкрию! – гукнула я, і з великим хвилюванням натиснула на ручку дверей.

- Привіт. – посміхаючись промовив Олексій.

- Привіт. – мило та привітно посміхаючись промовила я. – Ми тебе вже зачекалися.

- Навіть так… - здивовано він глянув на мене. – Що з тобою? За весь час, що ми з тобою знайомі, ти чи не вперше в хорошому настрої, побачивши мене.

«О, так. Це те, що я і хотіла. Та це тільки початок, дорогенький».

-  Не перебільшуй.

- Ні. Ну серйозно… - підозріло дивися він на мене. – Ти мені в тарілку яду насипала?

- Дуже смішно. – закотила я очі.

- Привіт, Олексію. – у коридор вийшов Марк.

- Привіт. – вони пожали руки.

- Проходь. Дорогу до вітальні сподіваюся пам’ятаєш? – звернулася я до нього.

- Пам’ятаю.

Чоловіки пішли до кімнати, а я у спальню скинула фартушок, кардиган і, набравши повні легені повітря, рушила до них.

«Шоу починається».

- Ну що ви тут? – увійшла я у вітальню.

Льоша як побачив мене, то аж зблід, а потім закашлявся подавившись водою, яку як раз хотів випити.

- Олексію, обережніше. – підбігла я до нього.

- Нічого… - досі кашляючи сказав він. – Зараз пройде.

- Що це ти лякаєш нас, друже… - промовив Марк. – Точно все добре?

- Так. От вже все і пройшло. Краще наливай. – засміявся він.

-  Гаразд. Тоді, давайте вип’ємо за нашу зустріч тоді на виставці. – наливаючи собі і Льоші віскі, а мені вино, говорив Марк.

- Ага. Вип’ємо за те, що світ такий тісний, що ми, хоч би навіть і хотіли сховатися один від одного, та це на щастя чи на жаль, не можливо. – спостерігаючи за мною говорив Нестерпний, а я і бровою не повела.

- Дивна фраза… - промовив Марк.

- Я жартую. – відповів Олексій і засміявся. – За зустріч. – ми цокнулися і випили.

«Що відбувається? Вона ніяк не відреагувала!»

«Ну що, Олексійку, провокація не вдалася?»

- А тепер всім смачного. – посміхаючись промовила я.

- Смачного. – по черзі сказали чоловіки.

І ми прийнялися до вечері, одночасно бесідуючи.

- Сонце, в тебе тут… - я взяла серветку і витерла пляму на обличчі Марка, якої насправді не було.

- Що? Вимазався?

- Ага. Але вже все добре. – сказала я, а тоді поцілувала його.

Реакція Олексія не заставила себе довго чекати.

Чоловік відразу спохмурнів і зжав у своїх руках столові прибори.

- А як ви познайомилися? – промовив врешті він.

- Ми познайомилися у кав’ярні «Incredible». Я раніше частенько ходив туди пити каву під час обіду або після роботи, поки не відкрилася кав’ярня  поближче до офісу. І кожен раз як там був, то бачив дуже гарну дівчину. – він повернувся до мене і посміхнувся, а я йому у відповідь і взяла його за руку. – Вона сиділа й сумно дивилася у вікно. Я довго не наважувався підійти до неї, але одного дня все таки зробив це. Ми розговорилися, я її запросив на побачення, а потім ще раз, і ще раз. От якось так. Тепер ця прекрасна художниця моя.

- Хм… Чарівне те місце – «Incredible». Була там у мене колись теж одна ситуація. Прийшов туди із своєю подругою, а там мій брат із своєю дівчиною. А іронія долі в тому, що ми закохалися з тією дівчиною один в одного хоч і не знали про почуття до останнього. Я так боявся зустрічей з нею, хоча і хотів її бачити.

- Ти був закоханий у дівчину свого брата? – шоковано запитав Марк, а я в цей момент напружилася.

- Ні. Не був. Я досі її кохаю. – дивлячись мені в очі сказав Льоша, а я опустила голову.

- Серйозно? – з тією ж інтонацією знову запитав Марк. – Оце ти даєш друже.

- Вже як є…

- Ну і що там далі? – наважилася заговорити я. – Що було в тій кав’ярні? – Олексій в цей момент сумно посміхнувся.