Розділ 23

Субота.

Сьогодні святкування дня народження Роми.

Ми з Марком теж були запрошенні. Та поки ще до вечора я вирішила поїхати на роботу і трохи попрацювати.

Так як це був вихідний день, моя душа була спокійна, бо це означало, що "Декого" тут точно не буде.

Я зайшла до свого кабінету, увімкнула ноутбук, розклала потрібні папери, картини, малюнки, і прийнялася до справи.

Але не пройшло і десяти хвилин, як у двері раптом постукали.

- Цікаво… - пробурмотіла я собі підніс. – Увійдіть! – гукнула я.

- Добрий ранок, Маленька. – пафосно зайшовши в кабінет промовив Льоша.

- Ти що тут робиш? – підозріло глянула я на нього.

- Я так бачу, що ти не в гуморі, і ще й вітатися розучилася. – чоловік став поруч зі мною і обперся об стіл.

- Що... ти... тут... робиш? – по слову повторила я.

- Те що і ти – працюю. Чесно зізнаюся, робота головного таки справді дуже складна… - зітхнув він. – Доводиться працювати навіть на вихідних. Але хіба ж я не справлюся. – посміхнувся Олексій.

- А до мене ти чого прийшов?

- Та так. Просто в гості заглянув.

- Ну, то можеш іти. Я досі на тебе сердита, і не хочу ні бачити, ні говорити з тобою. – я відвернулася від нього та продовжила набирати потрібну інформацію на клавіатурі.

- Слухай… Пробач мені. Будь ласка, Пробач. – його настрій та вираз обличчя враз змінилися. – Я не хотів щоб все було так. Але все одно ж далі, як дурень продовжую вимахуватися. Та зрозумій, я просто…

- Просто що? – я піднялася з крісла і сердито глянула на нього.

- Просто…

- Просто ти козел! – сказала я, не давши йому договорити.

- Я не заперечую. Особливо після тієї ситуації… Я психанув. Я не хотів цього, але… Спочатку ти з Сергієм, потім з Марком. Ваші обійми, поцілунки. Дивитися на це все постійно і терпіти – це так важко.

- Ще раз повторюю - я не хочу ні слухати тебе, ні говорити з тобою.

- Ні. Будь ласка, не відвертайся, і не втікай від мене знову. – він взяв мене за руку. – Ми придумаємо щось.

- Що? Що, Льоша? Що ми можемо? – сумно запитала я.

- Нам просто треба ризикнути. Треба перестати думати за інших, і почати жити для себе. – ніжно дивився він на мене. – Так, я знаю - звучить дуже банально, але ж це правда. Давай дозволимо собі, нарешті, бути щасливими. Давай дозволимо собі любити один одного, і припинимо мучити себе.

- Я не знаю… - розгублено промовила я, але Олексій не дав мені договорити.

- Я люблю тебе. – він обхватив моє обличчя руками, і ніжно дивися мені прямо в очі. - Я тебе дуже люблю.

- Я теж тебе люблю. – по щоках прокотилися сльози. – Дуже люблю.

У цей момент чоловік нахилився і поцілував мене.

- Котику, прокидайся. – розбудив мене Марк.

- Що? – зірвалася я.

- Тихо, тихо. Все добре. – він посміхнувся. – Напевно щось дуже насичене тобі снилося. Я тебе ледь розбудив. І ти ще й розмовляла у сні.

- Справді? - я трохи захвилювалася. – А що я говорила?

- Та я не розібрав.

- Ясно… - я полегшено видихнула. – Скільки годин?

- Майже дев’ята, тож вставай. Скоро будемо їхати в офіс.

«Напевно, на роботу не вартує сьогодні їхати, від гріха по далі.

Останні рази коли Льоша мені снився, потім щось обов‘язково ставалося. До того ж щось зв’язане з ним».

- Та я так подумала. Я сьогодні не поїду в компанію. Краще як слід підготуюся до свята. Та і щось не має настрою працювати.

- Ну і правильно. Не їдь. У тебе був насичений тиждень, тож відпочинь.

«Знав би ти Марк, на скільки той тиждень і справді був насиченим…».

- Значить я поїхав. Через пару годин буду. – він підійшов і поцілував мене в лоб. – Бувай.

- Гаразд. – посміхнулася я. – Бувай.

Почувся звук як закрилися двері.

- Хух… - я повалилася на ліжко і задумливо дивилася у стелю.

«Оце так сон…

І правда ж, після того завжди трапляється щось із цим Нестерпним.

Не доведи Господи, він сьогодні буде на вечірці.

Але ж чого б йому там бути? Вони з Ромою один одному по суті то ніхто.

А з іншого боку, якщо взяти до уваги події останніх декількох тижнів, то я вже нічому не здивуюся.».

Трохи згодом я сиділа перед дзеркалом, фарбувалася і по гучномовцю розмовляла з Марійкою.

- Знаєш, я не жалію, що сказала йому це. Я безмежно сердита, що це сталося саме так, але... Не знаю як пояснити… - говорила я.

- Ну те, що це сталося не в самій приємній формі, то звичайно так, але це мало статися. Коли-небудь почуття мали якось вирватися на поверхню.