Розділ 26

Пройшло декілька днів.

Я, так само як і Марк, все намагалася додзвонитися до Льоши, але безрезультатно.

Я майже перестала спілкуватися з Марком. Вдень була на роботі, хоча не хотіла туди йти, а по вечорах і ночах малювала або сиділа на балконі, там же і засинавши.

Чоловік намагався зі мною поговорити, вияснити, що сталося, а я відповідала, що в мене деякі проблеми, якими я поки що не готова ділитися. І він, похиливши голову просто йшов.

Було важко і боляче навіть дихати.

У вухах постійно лунав його голос. Його: «Маленька», «Нестерпна», і слова, які найбільше різали, ніби ножем по серцю: «Я люблю тебе. Дуже люблю.»

Марк намагався випитати про мене у Марини, але те йому нічого не дало, бо я ні з ким з того дня не спілкувалася, і нікому нічого не розповідала. Та і навіть якби подруга щось знала, то точно б нічого йому не розповіла.

От так ми і жили вже більше тижня, поки одного дня я таки наважилася покінчити з тим всім.

Була середа.

Я не поїхала на роботу. Не хотіла і не могла навіть думати про щось інше крім Олексія.

- Якщо тобі треба сьогодні побути вдома, то гаразд. – сказав Марк, а тоді поцілував мене в лоб і поїхав у компанію.

Більше він не ставив лишніх запитань, не намагався розізнати за мій стан і поведінку. Він залишив мене у спокої, і просто чекав, коли я сама все розповім.

Коли чоловік тільки вийшов із квартири, я встала, застелила ліжко, і зробивши м’ятного чаю як завжди пішла на балкон.

«Льоша…

Яка ж я дурепа! Треба було зразу тебе послухати. Можливо, ми би і справді щось би придумали.

А навіть якщо і ні, то все одно. Тепер мені вже плювати на всіх.

Та вже пізно.

Невже, я справді тебе більше ніколи не побачу?

Невже, я більше не почую твій голос?

Ні. Ні. Ні. Будь ласка, Господи! Зроби щось! Зроби так, щоб він повернувся! Якщо це станеться, то більше я собі ніколи не дозволю його втратити.

Але це якщо він сам цього захоче.

Хто зна чи пробачить він мені…

І знову ж таки, чи повернеться він взагалі, коли-небудь…

Марк…

А що з Марком?

Я лише мучу його. Своєю поведінкою я не даю ні йому, ні собі спокійно жити.

Як він мене ще досі не покинув?

Напевно, треба зробити так як колись. Треба самій це зробити. Я сама заварила цю кашу, значить і мені її розхльобувати.

Але цього разу я не буду втікати. Цього разу я все зроблю правильно».

Я попрямувала до шафи, дістала валізи і почала збирати речі.

*******

- Котику… - він шоковано завмер, побачивши валізи при вході – я вдома…

- Привіт. – вийшла я у коридор, почувши його голос.

- А це що таке?

- Треба поговорити. – сумно сказала я.

- Добре… - насторожено промовив чоловік, і прослідував за мною у спальню.

Він сів на ліжко і уважно дивився на мене.

- Марк… Хух…

Я намагалася підібрати слова, але ж як не скажи, а це все одно зробить йому боляче.

- Я і Олексій… Ем… Насправді ми не просто знайомі… Коли він тоді розказував про кав’ярню «Incredible», про дівчину свого брата, яку він любив і яка любила його… Ця дівчина – це я. Він говорив про мене.

- Хм… - чоловік нервово усміхнувся, - Значить я не дарма підозрював…

- Підозрював?

- Про те, що ти та сама дівчина його брата я не знав, але про те, що між вами в минулому щось було, і що це щось відбувалося і зараз, то це було помітно.

- Помітно?

- А як же… Спочатку я того не бачив або не хотів бачити, але потім. Ви ніби і трималися на відстані, і ніби намагалися чим менш спілкуватися, але… Не знаю як пояснити… Ваші погляди. Реакція один на одного. Енергетика ваша поруч. Інтуїтивно це все відчувалося. А коли я ще помітив твою реакцію, коли сказав, що Олексій поїхав за кордон, то тоді й зовсім все стало на свої місця. Це ж через нього ти була в такому стані останній тиждень?

Я нічого не відповіла, а тільки винувато опустила голову.

- Ну ясно… Чесно, я чекав, коли відбудеться ця розмова. Я знав, що вона відбудеться.

- Марк, пробач мені, будь ласка. Я до останнього надіялася, що після такого проміжку часу це все пройде, і що я зможу боротися із цим. Але і справді, коли ти сказав, що Льоша за кордоном, мені буквально знесло дах. Мені хотілося під землю провалитися, від безвихідності. Ще з того часу, як відбувалася ця вся історія з Сергієм, з його братом, я намагаюся побороти ті почуття. Та чомусь ніяк не можу. Так хочу, але не можу. – я закрила обличчя руками.

- Міла… Послухай. – він підійшов до мене, і взяв за плечі. - Якщо я скажу, що мені не боляче, і що мені все одно, то збрешу. Але ж… - чоловік важко зітхнув – Але ж толку з того, що я буду кричати, скандалити, ображатися і все в тому ж дусі. Я ж не можу заставити тебе полюбити мене. Мені дуже шкода, що в нас нічого не вийшло, бо я справді любив тебе, і люблю. Мою художницю. – посміхнувся Марк.