Олексій

Останні місяці – це найкращі дні мого життя. Без перебільшення.

Стосунки з Мілою – це ще ті качелі. Тільки що ми сварилися, а за хвилину ми вже цілуємось і говоримо про те, як сильно кохаємо один одного. І цим же ті стосунки і прекрасні.

Я так люблю її. Дуже люблю.

Давно вже треба було самому порішати те все і поставити її перед фактом – МОЯ!

Ох, а скоро ця Нестерпна стане моєю дружиною. Буквально через місяць.

До речі, вона так любить казати, що поки ми ще не одружилися, вона в будь-який момент може втекти, так як колись. Думає, що я від того дратуватися буду, а я на те тільки сміюся.

Та куди ти вже дінешся тепер від мене Маленька? Ти ж сама ж і не зможеш мене залишити.

Добре, що більше немає ніяких Марків і Сергіїв. Точніше вони більше не займають мого місця. А так то ми з обома в гарних відносинах.

До речі про них.

Сергій.

Спокою мені не було поки він не вибачив нас.

І чого я раніше не поїхав у ту Америку? Віза ж є.

Ну але ж, Слава Богу, все закінчилося і ми знову стали справжніми братами як колись.

Деякий час відчувалася напруга між нами, та Міла допомогла все виправити. З нею ж вони відразу помирилися і стали гарно спілкуватися.

Марк.

Тут теж по суті ситуацію виправила Маленька. Навіть не по суті, а справді вона.

Ще до того як я повернувся з США, Міла мирно все з ним вирішила, і зробила так, що вони зараз чи не найкращі друзі. Я аж ревную часом.

Вміє ж ця дівчина на людей впливати. Моя Маленька відьмочка.

Надіюся, вона не дізнається, що я її так назвав.

До речі, Міла і далі продовжує працювати у Марка.

Ох, тут таки правильніше буде сказати – Моя Маленька ділова відьмочка. Обожнюю її такою.

А я і далі продовжую малювати, продавати картини на виставках та аукціонах. І оце недавно відкрив ще дві студії у місті й набрав учнів у свою школу малювання.

Отже, життя досить впевнено налагоджується та розвивається.

Ну а тепер про весілля.  Як же про нього не сказати…

В організації нам допомагає компанія Марка. А контролює все звичайно ж наречена.

Ми разом обговорювали і обирали всі деталі церемонії, але все таки основні пункти Міла хотіла продумати сама.

«Весілля мрії».

Дівчата…

Але є те, до чого маленька не змогла добратися. Мій костюм.

Ми щось були посварилися трохи, точніше навіть не посварилися, а посперечалися, і я сказав, що так само як я її плаття побачу лише на церемонії, так само і вона мій костюм.

Звичайно ж я обирав дуже ретельно. Інакше не могло б бути, бо тоді моє Сонечко довго згадувала б мені те. І справа не тільки у весіллі, а в тому що їй дуже подобається, коли на чоловікові якийсь стильний костюм, а отже, кожен раз, підбираючи новий образ на якесь свято, моя примірка була набагато довшою ніж її. Як би то парадоксально не звучало.

Отож, на церемонію я придбав світло-коричневий костюм: штани, піджак, желетка, а також біла сорочка, червоний метелик і чорні лакові туфлі.

Цікаво, що одягне моя Маленька…

Та це не важливо. Важливо лише те, що після цього, вона вже стане точно, офіційно моєю. Тільки моєю.

Моєю Маленькою, і вже назавжди без всяких таємниць.