Міла і Марк

Раз ми вже занурилися у спогади, то потрібно розповісти і про те як ми познайомилися з Марком та про нашу з ним історію.

Отже.

Все почалося із кав’яні Incredible.

На той час пройшло більше місяця як я втекла від Сергія з Льошою.

Тоді я вже почала орендувати нову квартиру і з’їхала від знайомої, в якої тимчасово жила, але думки про Олексія, про той вечір і його слова постійно стояли в моїй голові.

Я кожного дня, після роботи приходила у Incredible і сидівши за тим самим столиком, що і тоді, коли ми там зустрілися з Сергієм, Олею та Олексієм, прокручувала у голові ті всі моменти з ним… Від першої зустрічі і до його слів «Я люблю тебе Маленька… Дуже люблю.»

Той вечір, коли до мене підійшов симпатичний і гарний чоловік, був таким же.

Я сиділа за столиком біля вікна, попивала капучіно, і все дивилася в одну точку – туди, де колись сидів Льоша і написував мені повідомлення.

Я максимально стримуючи свої емоції повернулася у зал.

- Все нормально? – звернувся до мене Сергій. – Ти якась чи то засмучена, чи то роздратована. Ніяк не зрозумію.

- Та ні. Голова щось розболілася трохи. - «І засмучена і розлючена! Дуже!»

- Може тоді додому?

- Ні. Для чого? Це буде не гарно з нашого боку. – дивлячись на Льошу, який як раз прийшов, сказала я.

- Я щось пропустив?

- Та Міла себе не дуже добре почуває. – відповів хлопець.

- Це не добре. – промовив чоловік.

- Та нічого серйозного. – люто дивлячись на Олексія сказала я.

- Ну ти дивися. Зі здоров‘ям не можна жартувати. – продовжував він.

Сергій на це не звернув уваги, а от Оля сиділа, і поглядала, то на мене, то Льошу.

Як раз в цей момент підійшла офіціантка із нашими замовленнями.

Як виявилося за тих декілька хвилин, що ми провили з Олексієм у вбиральні, Оля з Сергієм зробили замовлення для жінки і для Льоши.

- Сподіваюся я правильно пам’ятаю. Ти ж любиш м’ятний чай і чізкейк? – запитав хлопець брата.

- Ага. Дякую. – посміхнувся той.

Дівчина все поставила на нашому столику і побажавши приємного апетиту пішла.

- Сонце, і все таки добре, що ми сюди приїхали. – сказав посміхаючись Сергій і поцілував мене.

- Угу. Дуже добре. – посміхнулася я до хлопця, а тоді перевела погляд на Льошу і вираз мого обличчя в мить змінився, і це дуже його повеселило.

Я зробила вигляд, що не помітила цього й хотіла була зробити ковток капучіно, як задзилинчав телефон – від когось в Телеграмі прийшло повідомлення.

«Ну що, Маленька? Досі сердишся?»

Я шоковано глянула на чоловіка.

«А тобі, я бачу, з твоєю Олею зовсім нудно, раз ти мені строчиш, сидячи біля неї».

Він посміхнувся.

«Чесно, весь сьогоднішній вечір – повна нудота. Оце тільки завдяки тобі мені стає веселіше».

Ми переглянулися, і вже вдвох посміхнулися.

«А якщо я почну тебе ігнорувати? І в соц.мережах, і у життті».

«Не вийде…»

- Хто це там тобі так пише? – не витримав безкінечного дзилинчання Сергій.

- Та подруга пише. - «А в нього звук схоже на телефоні вимкнений».

- То скажи, що потім з нею зв‘яжешся.

«Ну що, чула, додруга? Потім зв‘яжемося» - написала я Олексію.

«Ох… Відібрали останню можливість розбавити цей нудний вечір.

Ну добре.

Але май на увазі. Жартувати і дратувати тебе мені ніколи не набридне».

«А ти май на увазі, що я просто можу додати тебе в чорний список, і більше ти мені не подзвониш, і не напишеш».

«Ой, яка ти грізна…

Схоже нам ніколи не вийде спілкуватися з тобою нормально.

Це навіть цікаво». – хитро посміхаючись він глянув на мене.

А я просто поклала телефон на столі, і проігнорувала це повідомлення.

«Ігнор?».

Я навіть і не глянула на телефон.

«Ну добре… Ти сама напросилася». – чоловік теж поклав свій мобільний.

По щоках прокотилися сльози, які я відразу витерла, а тоді зробила декілька ковтків напою.

«Я знала, що буде важко, але, що на скільки…