Олексій і Аня

Тепер я розкажу з чого у мене все почалося.

Не знаю чи вартує вважати мою історію з «цією»… початком, але те, що вона таки деяку роль в цьому шаленстві і безумстві зіграла, то це точно.

Ми познайомилися років три – чотири назад на одній вечірці.

Я добре те пам’ятаю, хоч краще б забув.

Було так багато гарних дівчат, та чогось мене ніби магнітом тягнуло саме до неї.

Висока, смаглява з темним майже чорним волоссям, яке було закручене у локони. Вдягнута у гарну, але дещо відверту сукню, і чарівна посмішка.

Зразу було помітно, що у неї дуже складний характер і що з нею точно просто не буде. Та щось в ній мене притягувало.

Можливо, я тоді був дурним, не вмів розбиратися в жінках, і саме оця її стервозність мене і привабила. Не знаю. Та я таки наважився підійти до неї познайомитися.

Так. Саме наважився, бо до того моменту як вона своїм вчинком зробила з мене робота і ловеласа, я був не дуже сміливим в плані, щоб познайомитися з дівчиною. Не те, щоб це було проблемою, але я трохи хвилювався в таких ситуаціях.

Так ось.

*******

- Привіт. – я підійшов до барної стійки, де була Аня, і обпершись рукою на неї з посмішкою промовив. – Можна тебе чимось пригостити?

- Привіт. – дещо зверхньо відповіла вона. – А чом би й ні. Я б не відмовилася від «Маргарити».

- Окей. – я звернувся до бармена. – Можна, будь ласка, одну «Маргариту» і віскі з льодом.

- Так. Зараз буде. – відповів хлопець.

- То можна дізнатися ім’я такої гарної дівчини? – знову звернувся я до неї.

- Ем… Ну, добре. Я – Аня.  – пафосно відповіла вона.

- Приємно познайомитися. Я – Олексій. – я поцілував її руку.

- Мені теж приємно познайомитися. – нарешті посміхнулася дівчина.

- У тебе чарівна посмішка.

- Ох, скільки компліментів.

- Та гріх не робити компліментів такій дівчині.

- Хм…

********

По ній було видно, що подібні слова «ця» чує часто, і що відноситься вона до цього як до належного.

Зразу було зрозуміло і те, що я для неї просто черговий дурень, яким вона із задоволення пограє і викине. Та тоді мене просто засліпило.

Я після того вечора запросив її на побачення, і вона погодилася. Сам не розуміючи чого, але я тому радів, як якийсь наївний підліток.

Після першого побачення послідувало друге, третє і так далі. А за декілька місяців ми з’їхалися.

Всі навкруги мені казали, що вона просто користується мною, що їй треба тільки мої гроші, що незабаром я їй набридну і все закінчиться тим, що вона нагло мене кине.

Та я не слухав. У мене ніби пелена була на очах. Я так у неї закохався, що нічого не усвідомлював та ні на кого і ніщо крім неї не звертав уваги.

І в результаті все вийшло в два рази гірше і болючіше ніж могло бути.

********

- Алло. Привіт. – я підняв слухавку.

- Привіт, старенький. З днем народження тебе! Побільше тобі щастя, здоров’я, кохання, справжніх і хороших друзів, ну і щоб по життю тебе переслідувала удача. – радісно говорив Сергій.

- Дякую. – посміхнувся я. – Приходь сьогодні ввечері, вип’ємо по склянці віскі. Я й інших з нашої компанії запрошу, плюс ще моя Анюта, тай відсвяткуємо разом.

- Анюта… - стиснувши зуби прошепотів він.

- Що?

- Та нічого. Це я так, сам до себе.

- Зрозуміло… То, як прийдеш?

- Та звичайно прийду. – у телефоні почулося як хтось покликав Сергія. - Вибач, братику. Ввечері поговоримо. Щось по роботі викликають.

- Ага. До вечора.

- До вечора.

********

Та тим планам не судилося збутися…

Тоді, коли я говорив по телефону з Сергієм, то як раз їхав із роботи, із своєї студії.

Заїхав у магазин, купив продуктів на вечерю, і направився додому.

Якби ж я знав, що з мене чекає у моїй же квартирі...

******

Такого гарного настрою у мене вже давно не було.

Я весело наспівуючи пісню, яку тільки що почув по радіо в машині, ключем відкрив двері квартири, і з повними пакетами різної смакоти пішов на кухню.

- Анюта, сонце, я вдома. – гукнув я, але вона не відізвалася. – Хм… Дивно… Може спить.

Я виклав продукти з пакетів і пішов по кімнатах шукати її.