Глава 10

Славнозвісна «Опера» вже гуділа від музики, яка буквально забивала наші барабанні перетинки. Мимохіть я скривилася. Це місце вже готувало нам неприємності.  

— Ходімо, — потягнула мене Кайла вперед, плюючи на чергу при вході.  


Підходячи до охоронця, я намагалася зупинити подругу, але вона схоже вже все продумала.  

— Ми внесені в список, — промовила вона і показавши своє посвідчення, нас пропустили. 
— Як? — тільки й спитала я, але дівчина загадково усміхнулася і попрямувала всередину.  

Ми зняли наші куртки і залишили їх в гардеробі. Раніше цей клуб був звичайним кафе, але після того, як його продали іншим власникам, ті вирішили, що краще зробити з цього місця щось більш цікавіше для молоді. І не прогадали.  

Для початку реклама цього клубу почалася в «сторіс» тих, хто відвідував його. Людям пропонували видати спеціальні карточки, завдяки яким їх завжди впускатимуть у клуб. Деякі дівчата і хлопці, з якими я вчилася були одними з перших, хто тут бував. Не дивно, якщо ми їх тут зустрінемо. Пізніше, народ сам вирішив «випробувати» цей заклад і люди ходили сюди мало не кожен вечір. Особливий наплив був на вихідних. А далі... А далі пішли чутки про те, що тут можна отримати травку і до того ж, не важливо скільки вам років, алкоголь купите. Це призвело до того, що поліція приїхала і перевірила все, але не знайшли жодних правопорушень (а то! Цей клуб належав сину одного з бізнесменів у нашому місті. Звісно, що там нічого не знайшли). Бійки, крики, музика і часто заборонені речовини — ось чим славиться наша «Опера». Але це не відлякує людей, а навпаки привертає їхню увагу, адже завжди можна стати свідком чогось «цікавого».  

Я не сильна любителька цього місця. До того ж, я не розуміла, як Кайла змогла сюди попасти і чому вона не злякалася. Дівчина прекрасно знає, що основна частина відвідувачів тут — це люди, які живуть в старому районі і їх прийнято боятися. Та подруга мене вкотре дивувала. Вона першою підійшла до бармена і попросила налити нам алкогольні коктейлі.  

— Ти впевнена? — все ж сумніваюсь. Я то вип’ю, але вона так часто не вживала. Не те, щоб я кожен день в себе по літру заливала, але просто для Кайли це дійсно незвично. Може щось трапилося? — Нейт, не буде проти?  
— Яка мені різниця? —  фиркає дівчина і взявши коктейль, який бармен поставив, скоро висушила стакан.  
— Ясно, — відповідаю, щоб не лізти в її життя. Зрештою, я добре знаю Кайлу. Якщо захоче, то розкаже. Не варто зараз псувати вечір.  


Музика стихла і яскраве освітлення змінилося темними тінями. Кайла очікуючи чогось класного, підійшла ближче до сцени, а я вирішила, що мені краще залишитися біля барної стійки.  

Я не бачила, що там відбувається, але схоже власник клубу цього разу не пожалів гроші і витратив їх на якогось класного і відомого діджея. Втім, відомого не для всіх. Електронна музика заповнила приміщення і мені ставало все нудніше і нудніше.  

Кайла танцювала, біля неї вже почали крутитися різні хлопці, але вона їх вміло ігнорувала. Я тільки хмикнула і продовжила пити свій коктейль. Несподівано, коли я різко повернулася, зрозуміла, що пити нічого більше не буду. В голові все перемішалося і якесь не дуже приємне відчуття охопило все тіло. 

Десь до півночі нічого надзвичайного не відбувалося. Я вже встигла розслабитись і теж трішки танцювала. Атмосфера, музика зрештою, розслабили мене.  

В очах в мене вже двоїлось, люди практично задавлювали з усіх сторін, штовхали... Коли раптом почувся крик, який спершу мені здався чимось нереальним. 

— Поліція!  

Я не могла ніяк зреагувати і, що гірше, ніде не могла знайти Кайлу. Розгублено дивилася в різні сторони і абсолютно нічого не могла зробити. Я пробувала кудись піти, але ноги мене вже ледь тримали.  

Я не усвідомлювала, що відбувається довкола і куди краще піти. Тоді мені в голову не приходила думка: що копи тут роблять? Головне, що треба було валити, але яким чином я не знала.  

В клубі повністю погасло світло і на секунду стало тихо. Я вже притулилася до стіни і намагалася заспокоїтись і подумати, як краще звідси піти.  

Втім, тиша довго не тривала. Людей охопила загальна паніка. Всі почали кричати, пищати... В мене вуха позакладало і я вже не вірила, що звідси виберусь без наслідків.  

В клубі є два виходи: загальний — там де вхід і «чорний» — для персоналу. В темряві важко було розібрати куди рухатися, але я думала, що подалі від ліхтарів, які тримали офіцери.  

«Де ж Кайла?!»  

— Всім залишатися на своїх місцях! — прозвучав глухий голос одного з чоловіків у формі.  

Я випадково штовхнула когось і цей хтось зловив мене за руку і потягнув кудись вздовж довгого коридору.  

— Відпусти! — кричала, але мої крики потонули в гулі інших голосів.  

Я намагалася вирвати свою руку з захвату, але безуспішно. Врешті, ми дійшли до якихось дверей і відчинивши їх, мене виволокли на вулицю.  

Світло від вуличного ліхтаря дало мені змогу побачити, хто вивів мене з приміщення клубу. Це був Алекс. Хлопець тримав руки в кишенях джинсів і дивився перед собою. Його дихання було збите, поза напружена. Я теж подивилася і не встигла зреагувати як на мене налетіла Кайла, обнімаючи.  


— Чорт, Сем! Я так злякалася за тебе... 
— Де ти була? — питаю і пробую врівноважити дихання.  
— Я побігла за одним офіціантом. Він показав куди йти, щоб вийти звідти, — і кивнула головою в сторону високого худого хлопця.  
— А ти не подумала, що я залишилася всередині? — хмуро цікавлюсь.  


Дівчина винувато опускає голову. А я злюсь. Злюсь тому, що це все була її затія. Вона навіть не подумала про те, що таке могло статися! Якби мене зловили ще й з тими фальшивими правами, я б мала багато проблем! І половину з них влаштував би мій тато, який терпіти не міг, коли хтось посмів(з сім’ї) не послухати його! А я ж збрехала йому, що залишуся ночувати в Кайли. Як би я потім це пояснювала?  

— Пробач...  
— Пробач? — розпалююсь не на жарт, — Через тебе я могла опинитися в поліції.  
— Але це ж не я викликала їх, — справедливо підмічає.  
— Але ти привела мене сюди! Ти ж знаєш, що зі мною могло б бути, якби... — я замовкаю на середині речення, розуміючи, що ми тут не одні.  

Компанія з тих же хлопців, які їхали з нами в автобусі стояли біля двох темних машин. Крім того, з ними стояла ще одна дівчина і курила, спостерігаючи за тим, як я виходила з себе. Це ще більше роздратувало.  

— Що з тобою відбувається?  
— Ми... Ми розстались з Нейтом, — випалює на одному диханні і я бачу, що вона плаче. 
— І це привід йти в клуб? Напиватися? — мій тон знизився, але мені було прикро, що вона так вчинила.  
— Але... Мені боляче! — раптом теж кричить, — Я не хотіла думати про нього...   

Туш в дівчини потекла, вона не дивлячись розмазала її ще дужче. Кайла й досі не розуміла до чого ця затія могла призвести...  

— Але і про мене ти не думала, — розчаровано промовляю, — Ти ніколи не думала буде, як буде мені після таких от твоїх вибриків! Отямся, Кайла! Не все крутиться тільки довкола тебе і твого хлопця! Ти настільки помішалася на ньому, що тебе не хвилювало, що може статися зі мною, приведи ти мене сюди.  


Нарешті, до неї почало доходити. Її очі розширились і вона не стримувала сліз. Подруга намагалася обійняти мене, але я відійшла в сторону. Тоді Алекс злегка притримав мене.  

— Треба забиратися звідси, — прошепотів він так, що чула тільки я.  
— Саме це я і роблю.  


Відштовхуюсь від нього і йду вздовж вулиці, подалі від освітлених місць. 

— Куди ти? — стурбовано крикнула Кайла, але я не хотіла більше її слухати.  


Мені треба було повернутися додому. Негайно. Якщо вона хоче продовжити свої «пригоди» — будь-ласка. Але без мене.  


До всього, я ще й загубила телефон десь у клубі! Навряд мені його повернуть... Тато мене точно вб'є... 


Злі сльози стікали по обличчю... Я переходила дорогу і пішла не головною стежкою, а через один перехід в старих кварталах. Страшно не було, люди тут ходили рідко, вибираючи більш безпечний шлях. Іронічно, правда? А я вибрала такий, щоб скоротити дорогу і скоріше піти додому. Морозний нічний вітер швидко привів мене до тями, вивітрюючи алкоголь. 

В голові вже стояли питання по типу, що я скажу батькам, чому так рано прийшла... Де мій телефон? Боже, якщо вони дзвонили... Я навіть знати не хочу, що мене чекає. Треба лише скоріше йти.  

Я боялася... Тряслася, мов осінній листок.  

Неподалік хруснула гілка. Скоріш за все на стадіоні, який лежав майже повністю вздовж стежки. Ну, збоку від неї, а з іншого був дитсадок. 

Почулися чиїсь голоси і я прискорилась. Дідько!  

— Хей, погляньте, хто там йде! — крикнув хтось з компанії. 


Страх повністю поглинув мене. Серце шалено билося, а я здавалося зараз просто впаду, тільки б не думати, що вони дістануться до мене.