Моя піратська історія кохання / Мері Сью носить рожеве

Моя піратська історія кохання - ПРОЛОГ. Викрадення нареченої

— Мерзотник! — у відчаї закричала я, даючи ляпаса чоловікові, якого лише хвилину тому вважала своєю половинкою… і якого тепер щиро зненавиділа. Назавжди.

А потім побігла геть, щодуху. Аби більше ніколи не бачити його гидкої мармизи. І лише зараз, опинившись наодинці посеред спорожнілого узбережжя, дозволила собі гірко розплакатися.

Покидьок! Мерзота! Не пробачу!

Доля часом буває непередбачуваним стервом. Адже цієї миті я була певна, що мене спіткала найжахливіша трагедія! І не здогадувалася про цунамі, яке насувалося, аби понести назустріч пригодам та істинному коханню, яке чекало на мене довгі століття.

Поспіхом крокуючи нічним пляжем Кейптауна, я не звертала уваги на те, що новенькі дорогі черевички давно загубилися серед золотавого піску на лінії прибою. Очі просто заливали сльози, які ніяк не припиняли бігти, змиваючи залишки макіяжу. Тому я нічого перед собою не бачила.

Бо вже побачила достатньо! Вперше за стільки місяців прозріла і тепер хотіла просто виколоти собі очі.

Вони мали рацію, весь цей час Олена і Юля мали рацію! А я ж навіть перестала з ними спілкуватися і заявила, що більше вони мені не подруги, коли набридло вислуховувати їхні переконання в тому, що Антону від мене потрібні лише гроші моєї родини. Що він насправді не кохає мене, одружується лише з корисливості і регулярно наставляє роги, при цьому не соромлячись за спиною реготати з тупої білявки-Кароліни, яка так на нього повелася.

І ось сьогодні, трохи більше ніж за місяць до наміченого весілля, коли вже була готова розкішна сукня, а найкращий ресторан Києва готувався до нашого пишного свята; всього через два дні після нашої з Антоном екскурсії на Мис Доброї Надії, заради якої ми приїхали на елітний курорт Південної Африки…

Сьогодні я побачила на власні очі, як він шпекає якусь дівку прямо в нашому номері! Та ще й зустрів мене словами: «Ой, люба, хіба ти не збиралася сьогодні пройтися магазинами?».

Влаштувавши істерику, я подряпала йому обличчя (зламавши при цьому парочку доглянутих нігтів), і відвісивши наостанок ляпас, втекла, перш ніж він, оклигавши, почав задурювати мені мізки якими-небудь казками, аби втримати доньку багатих батьків від розриву настільки вигідних стосунків.

Треба якнайшвидше взяти новий квиток і найближчим рейсом летіти додому — тоді Антон пробуде в ПАР ще чотири дні, і ми з ним не опинимося в сусідніх кріслах літака. Тож коли цей виродок добереться нарешті до столиці, я встигну вжити всіх необхідних заходів, щоб більше ніколи не бачитися з ним. Навіть не залишити йому можливості, щоб дати мені почути його голос. Тому що інакше можу зірватись, повірити і… і просто бути тією самою дурепою, якою він увесь час мене вважав!

А потім зателефоную Юлі та Олені, вибачусь і якщо вони пробачать мене — запрошу разом випити з горя, щоб назавжди забути цього мерзотника.

Але зараз... зараз я просто хотіла плакати. І коли, зайшовши на безлюдну частину узбережжя, побачила вдалині примарні контури старовинного корабля з криваво-червоними вітрилами, оточеного легким сяючим ореолом, то навіть спочатку подумала, ніби в мене щось не так із зором. Зацікавлено насупивши брови, витерла очі від сліз і придивилася краще, але дивне марево не змінилося.

Цікаво, що це таке? Якийсь місцевий атракціон для туристів?

— Мила леді, я бачу, ви чимось засмучені? — зненацька почула я низький голос. І, перевівши погляд, побачила чоловіка, що наближався до мене з моря: високий, міцний, темноволосий, з густою щетиною і гострим поглядом темно-синіх очей. Що найдивніше, він був одягнений у чорні штани та куртку, високі шкіряні чоботи та пошарпану полотняну сорочку, у вирізі якої чудово проглядалися його м'язисті груди. На стегнах була перев'язка з шаблею і старовинний пістолет.

...Сподіваюся, він просто актор якогось місцевого шоу для туристів, і ця штука — не більше, ніж бутафорський реквізит.

— Хто ви такий? — нарешті промовила я, з острахом дивлячись на незнайомця. І навіть зараз, коли моє серце було розбите, а ситуація лякала, я не могла не відзначити, що він збіса гарячий! Кожен його рух ніби заворожував, ловив і манив, не залишаючи навіть шансу відвести погляд.

— Ох, вибачте, а й справді. Як я міг забути? — посміхнувся чоловік. — Капітан Філіп Ван дер Деккен, до ваших послуг. Ви навіть не уявляєте, який я радий тому, що ви опинилися саме тут.

— Про що ви? — з підозрою пробурмотіла я, все більше лякаючись від того, що відбувається. Тому що була одна в безлюдному місці, поруч із надто підозрілим чоловіком, від якого зараз навряд чи зможу так просто втекти.

— Про те, що ви мені й потрібні, — заявив він, опинившись поруч, і раптово схопив мене за талію, притискаючи до себе!

— Гей, відпусти! — у паніці закричала я, але мені одразу ж заткнули рота поцілунком! Глибоким, жадібним, із запахом рому, і по-справжньому божевільним.

— Ні, крихітко, не для того я чекав тебе стільки століть, щоб просто так взяти і відпустити свій шанс на визволення, — гаряче прошепотів він у мої губи, перш ніж голосно свиснути.

Заверещавши, я зробила перше, що спало на думку: не думаючи, вихопила у нього з-за поясу пістолет і, наставивши його на живіт незнайомця, натиснула на курок! Одразу пролунав гучний постріл. І коли я прибрала пістолет, то побачила в полотні сорочки отвір від кулі… крізь який спостерігала, як вогнепальна рана від наскрізного поранення в одну секунду затягується на моїх очах!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше