Розділ 8. Гра на випередження

— Тобто, ти не можеш піти мені назустріч замість того, щоб упертись рогом? — пролунав строгий роздратований голос, що ніби виплив з далекого співу, жахливого у своїй красі.

— Вибач, люба, але ні, — кинув чоловік, схрестивши руки на грудях. — Повертати тебе у світ людей зовсім не те, чого я б хотів.

— Тобто, ти збираєшся утримувати мене тут силоміць, правда?

— Ні, що ти! Просто не маю наміру якось напружуватись.

— Проте я не залишусь і вимагаю, щоб ти відпустив мене.

— Але ж ти тут на законних підставах, не забула? — посміхнувся злий дух. — За правилами у мене всі права на твою душу.

— З одного боку, воно так. Але ось з іншого, адже є умовності, так?

— Правильно, — скривився він. — Що ж, якщо ти наполягаєш, то можеш піти до мене на службу.

— На службу?

— Виконуватимеш мої доручення. Прослужиш сто років без жодної провини, і я поверну тебе на землю. А закінчивши службу, всі свої спогади, потрібні для завершення твоєї справи, залишиш у скрині, яку я сховаю так, щоб ніхто з них не зумів до неї дістатися. Зможеш знову переродитись, і роби що хочеш. Ну а якщо двійко провин все ж таки буде… то або галявина скрипаля, або, якщо так сильно захочеш вибратися з моєї скрині…

— Що ж тоді?

— Станеш морським фамільяром, — гмикнув чоловік. — Папугою, чайкою або мавпою. Духом, який піде на службу комусь із живих чи немертвих, хто блукає морями. Всі твої спогади тоді, звичайно, будуть стерті раз і назавжди, і ким була — ніколи не дізнаєшся. Тим не менш, того, кому підеш служити першою, вибереш сама, і може щось, та зумієш, — цинічно додав морський диявол.

— Добре. Будуть тобі твої сто років бездоганної служби, Дейві Джонсе.

…спів різко перервався і я не відразу зрозуміла, що причиною цього стало моє пробудження від раптового пориву холодного нічного вітру.

Це було трохи дивно — заснути ввечері, сидячи під щоглою, і прокинувшись посеред ночі, знайти на своїх плечах стару ковдру, а під боком — сплячого Майка, який уткнувся мені носом у плече. При цьому сам хлопчик виглядав таким милим і зворушливим — немов лагідне кошеня, якого давно ніхто не гладив. Не витримавши, я посміхнулася і потріпала маківку, з якої спав трикутний капелюх.

Після тієї пригоди в трюмі він зі мною майже не розмовляв, лише іноді я помічала, як малий на мене крадькома поглядає. Ну а Дейві так і не спромігся хоч щось пояснити з приводу цього хлопчика. Тож всю дорогу до Карибського моря ми троє якось не надто один з одним балакали, і моїм єдиним постійним співрозмовником стабільно залишався Арчі.

…Морський фамільяр, кажете? Цікаво, а та мавпа, яку я бачила тоді на плечі у Янсона — теж із їхньої братії? Чи це щойно був просто сон на тлі надлишкових вражень останніх днів, і приймати всерйоз отриману інформацію не варто?

Роздуми перервав Майк, який прокинувся, ліниво протираючи очі. А вже за кілька секунд, побачивши, що я теж не сплю, стрепенувся і втік, так і не сказавши мені жодного слова.

— Готуйся, ми майже на місці, — несподівано прозвучав голос Дейві Джонса, почувши який, я здригнулася.

Говорити мені щось морський диявол не став, а я на розмову не напрошувалася. Тому, притримуючи на плечах ковдру, підійшла до краю палуби і з цікавістю спрямувала погляд у далечінь. Туди, де на чорних хвилях нічного Карибського моря гойдався величезний старий корабель з брудно-сірими вітрилами.

— Будь обережна, коли ступиш на борт, — все ж заговорив злий дух, підійшовши до мене. — Колись давно на нього завантажили сотні трун із рабами, що загинули від епідемії чорної віспи, і відправили борознити морські простори. І ні-ні, не хвилюйся, ти не зможеш підхопити хворобу завдяки цій каблучці, яка скопіювала прокляття Летючого голландця і застосувала його на тебе, таким чином позбавивши тебе можливості зійти на берег, постаріти або померти будь-яким можливим способом. А ми з Майком не люди, тож не здатні заразитися людськими хворобами.

— Тоді чого мені боятися? — насторожилася я і відчувши, як по тілу пробігли мурашки, відвернулася, щоб відійти подалі та спертися спиною на широку щоглу.

— Барона Самеді, — повідомив чоловік. — Лоа з релігії вуду, покровитель смерті. Будь-який цвинтар — це його територія. І є вірогідність, що він захоче вселитися в твоє тіло. Найімовірніше, він це навіть зробить.

— Чому ж?

— Мабуть щоб поговорити зі мною про щось давнє, — почухав потилицю Дейві Джонс, спершись плечем на щоглу поруч зі мною. — У нас з Майком він, звичайно ж, вселитися не може. Але ти — людина, тож підходиш для нього. Якщо це станеться, то сама ти не пам'ятатимеш нічого з того, що трапиться з тобою за час одержимості.

— Звучить так, ніби ти мене там зібрався напоїти до зелених чортиків і знову затягнути в ліжко, а як протверезію — сказати, ніби я була кимось там одержима, — буркнула я.

— Годі, ми обидва знаємо, що для цього мені не потрібно вливати в тебе літри рому, адже коли я поруч, вистачить і одного ковтка, — підступно прошепотів Дейві в мої губи, різко подавшись до мене.