ЕПІЛОГ. Багато років потому

— Гей, дрібнота, вали-но звідси! Цей скарб наш! — нахабно гмикнув пірат, раптово знайшовши світловолосу дівчинку років десяти на тому самому місці, куди він зі своєю командою саме прийшов з лопатами, аби забрати скарби, про які мріяв довгі місяці.

— Сам провалюй, — зухвало заявила дівчинка, легко викидаючи з глибокої ями стару скриню. — Я сюди перша прийшла.

— Пробач, малеча, але тут правило «хто перший устав, той і рибку з'їв», не працює, — посміхнувся пірат, демонструючи криві почорнілі зуби, які залишалися такими ось уже четверте століття, відколи він, загинувши в морі, приєднався до примарного корабля. — Золото забирає той, хто сильніший!

— Що правда? Ну гаразд… — задумливо протягнула дівчинка.

— Ага, уяви собі. Тож провалюй, поки ми...

Тільки-но закінчити він не встиг! Бо дівчинка, неначе маленький стрибунець, зробила кілька спритних рухів. Закінчивши з якими, діловито обтрусила руки, розглядаючи побитих піратів-примар, що валялися на піску!

— Та хто ти, чорт забирай, така? — прохрипів пірат, спльовуючи на пісок один із своїх кривих почорнілих зубів.

— Діана Джонс, дочка Дейві Джонса та богині Артеміди! — гордо заявила дівчинка, схрестивши руки на грудях. — І так, хлоп’ята, це ви ще моєму старшому братові не попадалися!

КІНЕЦЬ

Любі читачі! Якщо вам сподобалась ця історія, обов'язково підпишіться на мою сторінку! Це - лише початок! А далі буде ще неймовірно багато цікавого!