Розділ 3. Леді-служниця та темний господар

Ні, ну це звичайно був не мішок, але образ мені після прийняття на роботу справлі добряче підрихтували! Та ще й так, що коли я себе в дзеркалі вперше побачила, в мене око засіпалось. І сіпалося досі. Щоразу, коли я згадувала побачене.

Потворна мішкувата темно-сіра сукня, в якій я була схожа на жабу, що страждає на зайві кишкові гази, і зовсім незрозумілої форми білий фартух. Моторошні туфлі, більше схожі на гумові калоші з білими рюшиками. А на довершення (мабуть замість мішка) огидна вічно м'ята шапка, що нагадувала берет. Під якою я повинна була ховати своє волосся і носити її так, щоб люди, що проходили повз, не надто могли роздивитись під нею моє обличчя.

Що тут скажеш, красуню з мене зробили ту ще! Хоч прямо зараз бери та на подіум іди, високу моду світським левицям демонструй. Вони-то, побачивши такий стильний лук, точно будуть в захваті.

Тим не менш, нехай і з такими жертвами, але роботу я в маєтку все ж отримала. А разом із нею — всі обіцяні пундики. До того ж, прислуги лорд Найт міг дозволити собі утримувати багато, отже не було потреби заганяти кожного слугу до кривавої піни з рота. Та роботи все одно було чимало. Звичайно мені, як дівчині з вищого суспільства (хай навіть я й начиталася всяких «неналежних» книжок), працювати в принципі було незвично. Але я швидко взяла себе в руки, подумки нагадавши собі про «нареченого», від якого втекла, і пішла прасувати виправу, насвистуючи модну пісеньку.

Можливо саме думки про перспективу жахливого заміжжя і дали мені чудодійного копняка, але до нового життя звикнути вдалося досить швидко. Вставати з півнями не доводилося — слуги працювали в три зміни, і потім були вільні розпоряджатися годинами, що залишалися в добі. Мені дісталася друга зміна, що починалася о другій годині дня і закінчувалася о десятій вечора. Що ж до тих, хто виходив у нічну, то серед прислуг таких було зовсім небагато і виконували вони роль швидше чергових «на підхваті».

Але що цікаво, зустрічатися особисто з лордом Найтом мені досі жодного разу не доводилося. Усі розпорядження, які я отримувала, стосувалися справ, займатися якими треба було будь-де, крім місць перебування господаря маєтку.

— Міно, люба, не могла б ти мені допомогти? — несподівано почула я. І обернувшись, побачила Беллу, молоду служницю, з якою непогано спілкувалася відтоді, як почала тут працювати. Дівчину милу і добру, хоч, по правді, й жахливо некрасиву. Але останній пункт навіть уже якось не дивував — красунь у цьому домі я взагалі не помічала.

— А що сталося? — поцікавилась я, відзначаючи на її обличчі неприродну блідість.

— Та мені тут трішечки погано стало, — зізналася дівчина. — Треба забігти до медкабінету і не знаю, як надовго там затримаюся. А я ж прибирання своє не закінчила, ще догану від Альфреда отримаю. Ти ж знаєш, йому важливо, щоб справа була зроблена.

— Звичайно, без проблем, я свою роботу вже зробила, — кивнула я. — Біжи собі, а я за тебе доприбираю.

— Ох, дякую тобі величезне, ти просто моя рятівниця, — втомлено посміхнулася Белла.

— То де ж прибирати? — гукнула я, коли вона вже попрямувала геть.

— Пробач, зовсім голова дірява! — мляво реготала дівчина. — У робочому кабінеті лорда Найта.

Слова Белли не те щоб мене шокували, але трохи вибили з колії. Від перспективи прибирати в кабінеті господаря стало трохи незатишно. І навіть не через незначну ймовірність зустрітися там із самим лордом Найтом, а скоріше тому, що опинюся в місці, де той проводить значну частину свого часу, буквально просочивши його своєю енергетикою.

А ще мене дорогою до кабінету не залишало відчуття, ніби я роблю щось заборонене, за що Альфред, вискочивши з-за найближчої вази, одразу ж мене посварить і викине з роботи. Але ж він не говорив нічого на кшталт: «Ніколи і нізащо не смій наближатися до лорда Найта і тих місць, де його в цьому будинку можна зустріти». Тож я за фактом нічого не порушую, просто підміняю приятельку, яка попросила про допомогу. І нічого тут переминати пальці, підступаючи до важких чорних дверей, прикрашених загадковим різьбленням.

Для певності постукавши, щоб переконатися, що господаря немає, і не заваджу йому, я обережно пройшла в кабінет і зачинила за собою двері.

Те, що я побачила всередині, цілком відповідало моїм уявленням про кабінет похмурого і нелюдимого благородного чарівника. Темна фарба на стінах, меблі у похмурих тонах, безліч книжкових полиць та величезний письмовий стіл із червоного дерева, на якому були розкладені папери. А ще, звичайно ж, усілякі елементи інтер'єру на кшталт жахливих статуй, металевих кажанів під стелею, декоративних ваз, ніби притягнутих сюди баригами з самого пекла, і хитромудрих світильників, в яких горіло магічне освітлення.

Почуваючись якось зовсім незатишно, я вирішила якнайшвидше закінчити з прибиранням і забратися. Тому не зволікаючи дістала з кошика з матеріалами для прибирання ганчірку з поліролем і почала протирати полиці. Місця, де Белла вже прибрала, було добре видно — вони блищали, наче мішок стразів на сонці. Мені ж залишалося струсити порошинки приблизно з третини поверхонь у кабінеті.

Я саме закінчувала протирати одну з цих страшних декоративних ваз, коли двері кабінету раптово відчинилися. Від несподіванки я здригнулася і ледь не розбила настільки примітний предмет інтер'єру, який, ймовірно, коштував як сума моєї платні за пару років роботи! Але пронесло — конструкцію вдалося вчасно спіймати та встановити на колишнє місце.