Розділ 4. Мій лорд

Після того, що я випадково підслухала, це було справжнісінькою наївною маячнею, але… погляд лорда Найта не йшов у мене з голови. Я бачила його перед собою всюди і завжди. Коли працювала, відпочивала, їла, приймала душ. Та найгірше ставало, варто було мені залишитися самій у своїй кімнаті, погасити світло і лягти в ліжко. Тоді в мене просто зривало дах! Обличчя мага стояло в мене перед очима — таке зосереджене, привабливе, ніби задурманене. А його губи щоразу манили мене. Але варто було мені у своїх мріях потягтися до них, як лорд зникав. Просто розчинявся, наче ранкова імла під раптовим гарячим промінням полуденного сонця.

Тож одна річ була для мене очевидною, незважаючи на все своє безумство: я мушу знову побачитися з ним. Будь-яким чином, під яким завгодно приводом, і незалежно від того, якими будуть для мене наслідки цієї зустрічі. Просто ще хоч раз подивитися в ці очі і потонути в них! А потім будь що буде.

Тому наплювавши на всі страждання здорового глузду, я почала сушити голову над тим, як би нашу наступну зустріч організувати.

Альфред, звичайно, досі мене не звільнив. Але при цьому не поспішав «зводити» зі своїм паном. Завдання, які я отримувала по роботі, як і раніше були такого характеру, що шансів перетнутись з лордом Найтом у мене було приблизно стільки ж, як і у рибалки, що закинув вудку посеред великого глибокого озера, витягнути на гачку молоду і повну сил корову. Ні-ні, звичайно, завжди залишалася ймовірність того, що рак свисне, і господар маєтку особисто навідається на пральню, або на кухню! Тільки була вона настільки неоптимістичною, що я вважала за краще взяти справу в свої руки замість того, щоб чекати біля моря погоди. При цьому сподівалася, виходячи з підслуханої розмови, що за прояв ініціативи мене справді не звільнять.

Спочатку я, ніби ненароком розпитуючи колег, дізналася, де та коли лорда Найта теоретично можна зустріти. А потім, проаналізувавши отриману інформацію, дійшла висновку, що для моєї мети, тобто розмови наодинці, найкраще підійде його лабораторія пізно ввечері, коли більшість домашніх вже підуть відпочивати, але при цьому лорд-трудоголік продовжить працювати. Внаслідок чого залишиться у своїй лабораторії один, причому навколо практично нікого не буде, і можна не хвилюватися на рахунок непотрібних свідків, які могли б нам завадити.

Коли рішення було прийняте, а час підраховано, залишалося лише дочекатися пізнього вечора. Щоб під його покровом, прихопивши кошик з інвентарем для прибирання, рушити у бік заповітної лабораторії.

З кожним кроком, що наближав мене до мети, я все дужче здригалася, боячись, що ось-ось у мене на шляху з'явиться чи то Альфред особисто, чи ще якийсь суб'єкт, який унеможливить мою шалену витівку. Але двері лабораторії були дедалі ближчі, а непотрібні люди з-за рогу не вискакували. Тож врешті-решт я переступила поріг, зачиняючи за собою двері, і виявила, що тут порожньо! Усвідомивши цей сумний факт, я вже навіть встигла засмутитися. Аж раптом ті самі двері за моєю спиною відчинилися.

— Що ви тут робите? — здивовано промовив лорд Найт, остовпівши навпроти мене. І буквально не відпускаючи мого погляду.

Серце закалатало, наче замкнена в клітці маленька пташка. Ми з ним були одні — тут, у похмурій кімнаті з приглушеним магічним освітленням. І від розуміння цього по крові пробігали спалахи полум'я.

— Прийшла прибрати, — слабо шепнула я, дивлячись на нього, наче загіпнотизована.

— Дивно, що прибирати сюди послали вас... ще й у такий час. Зазвичай Альфред відправляє сюди прибиральницю вранці.

— Та це... просто... — спантеличено забурмотіла я, розуміючи, що не можу взагалі нічого придумати на своє виправдання! І можливо саме тому, не знайшовши нічого кращого, зробила крок уперед і притулилася до Вільяма Найта, разом захоплюючи його губи трохи незграбним поцілунком, що вибухнув лавиною пристрасті!

...Моїм першим поцілунком!

— Прокляття, — хрипко прошепотів лорд Найт, обпалюючи мої губи своїм подихом. Відсторонившись лише на мить, на одну єдину мить, після якої знову накинувся на мене, разом притиснувши моє тендітне тіло до стіни!

Ох, це виявилося занадто. Занадто жарко, надто запаморочливо, надто чарівно. Втрачаючи залишки здорового глузду, я безнадійно танула, захоплена солодким ураганом. І лише млосно застогнала, коли чоловік, розстебнувши верхні ґудзики мого плаття, торкнувся губами лебединої шиї.

— Лорде Найт... — слабко видихнула я, відчуваючи, як щоки горять рум'янцем.

— Тихіше, — ледь чутно відповів він, притиснувши вказівний палець до моїх розчервонілих губ. І я, не стримавшись, захопила його, чуттєво посмоктуючи. Ніколи раніше такого не робила. Навіть не уявляла, що здатна зробити щось настільки непристойне! Але зараз... зараз я справді притискалася до мага, на якого працювала, і чіпляючись пальцями за його одяг, солодко стогнала, відчуваючи, як його руки торкаються мого тіла.

Втім, і не дивно, що раніше я не думала про таке. Адже мені не доводилося не те що закохуватися, навіть відчувати банальну подобу інтересу до якогось чоловіка! А вже про мої «заручени», від яких я втекла, то й поготів говорити не варто. Я стільки не вип'ю і грибів стільки не з'їм, щоб про подібне з ОТИМ стрьомним старцем фантазувати!

Але Вільям Найт... сама не знаю чому, але в ньому було щось, чого я ніколи не бачила в інших чоловіках. Те, що притягувало до нього, наче магніт. І не залишало найменшого шансу ні на що, крім як запустити пальці в його коротке чорне волосся, коли він, посадивши мене на стіл, підняв мішкувату спідницю, торкаючись вправними пальцями стрункої ніжки.