Моя піратська історія кохання / Мері Сью носить рожеве

Розділ 8. Синдром довгого носа

Чи бачили ви коли-небудь, як вирує полум'я розлюченого яскраво-червоного дракона, що побачив лицаря, який спер з його печери найцінніший артефакт, та обміняв його на барахолці на шкарпетки?

Ну от приблизно якось так і палав анус Мірабель, коли вона налетіла на мене посеред коридору, вибивши з рук прасовану білизну, яку я саме несла в одну з гостьових спалень!

Про причину бурхливої реакції зрозуміти ось так просто було важко. Тому я, широко розплющивши очі, просто розгублено задкувала під натиском бурхливої істерики красуні. Яка (як я нещодавно дізналася) працювала асистенткою лорда Найта в його магічній лабораторії, оскільки її чарівні таланти цілком компенсували небажану в цьому будинку красиву зовнішність (та й браслет успішно допомагав господарю маєтку не повестися ненароком на її завидні принади).

— Це мала бути я! — шипіла Мірабель, скалячись наче химера на кастингу реклами зубної пасти. — Він мав їхати туди зі мною! У мене навіть сукня вже була готова! Як ти взагалі посміла ставати у мене на шляху, смердюча поломийка? Така, як ти, його там тільки зганьбить! Що ти з ним зробила? Як йому настільки мізки запудрила? Відповідай!

— Та про що ти? — не витримавши, гаркнула я.

— Знаєш про що, зухвала курка!

— Не знаю, — фиркнула я, задерши ніс. Офіційний статус офіційним статусом, але такі нахабні відверті наїзди невідомо з якого приводу, як мінімум, бісили. — І взагалі, мені працювати потрібно, тепер доведеться все це перепрати і перепрасувати заново, — нахабно додала я, вказавши на білизну, що валялася поруч. — Тож якщо вже так сильно хочеться покричати на когось без приводу, то можна не смикати мене хоча б у мою зміну?

— Ах ти!.. — скипіла Мірабель, аж раптом її перебив тактовний холодний кашель, обернувшись на який, ми побачили Альфреда, що стояв поруч.

— Вибачте, що перериваю, але Міно, лорд Найт хоче негайно бачити вас у своєму кабінеті, — повідомив дворецький, дивлячись то на мене, то на Мірабель. Яка, в свою чергу, люто пирхнула, розвернулась і пішла.

— Так, звичайно, зараз буду, — промовила я, поспішаючи скоріше зібрати розкидану білизну, щоб занести її до пральні.

— Залиште це, — суворо заявив Альфред. — Я надішлю іншу служницю розібратися з цим. Господар чекає на вас прямо зараз.

— Добре, — розгублено кивнула я і попрямувала у бік кабінету.

Увійшовши після таковного стуку, я побачила мага за його робочим столом — зібраного, серйозного і до неможливого привабливого. Тієї ж миті моє серце знову закалатало, а перед очима затанцювали рожеві сердечка.

— Доброго дня, лорде Найт, — мало не пролепетала я, не зводячи з нього погляду.

— І вам добрий, Міно, — відповів він, заворожуючи своїм голосом.

— Ви хотіли мене бачити?

— Так. До тебе є важлива справа.

— До мене? — здивувалась я.

— Правильно, — кивнув маг, підводячись з місця, щоб підійти ближче. Але майже відразу зупинився і зробив крок назад, немов побоюючись наближатися до мене. — Цієї суботи в королівському палаці буде прийом, і я хочу, щоб ти супроводжувала мене на ньому.

— Я? — тільки й вдалося видихнути. Тому що у цьому дивному проханні щось явно було не так! Хоча воно, до речі, цілком пояснювало недавню істерику Мірабель. Якщо та вже збиралася вирушати на бал разом із лордом Найтом, то зрозуміло, чому таке його рішення щодо мене так її розлютило.

— Так, ти, Міно.

— Але чому взагалі? — видихнула я, витріщивши очі. — З якого переляку благородний лорд зібрався брати із собою на бал свою служницю незрозумілого походження?

— На те є причини. І головна з них — твоя підозріла… особливість, — зосереджено протягнув він.

Особливість, кажете? Цікаво, це він зараз про що? Про те, як я тоді незрозуміло як відігнала гарпію? Або про те, що я якимось чином глушу магію браслета, через що його тягне до мене? До речі, саме друге трохи пояснювало таке рішення, нехай і притягувало це пояснення за вуха: якщо на балу з ним буду саме я, то на інших дівчат він задивлятись, скоріш за все, не буде. На тих дівчат, серед яких однозначно будуть і охочі його спокусити. Правда от, чого він такий упевнений, що сам же на мене не «спокуситися»? Та й взагалі все це дурнею пахне. Хоча б вже тому, що, як зауважила Мірабель, звичайна служниця, без знань етикету, напевно б зганьбила його там. А про те, хто я насправді така, він знати швидше за все не може.

Тоді може справа дійсно у пригоді з гарпією, і він чекає на балу чогось, із чим саме я можу бути корисною?

До того ж, лорд Найт не був любителем балів, а тут раптово вирішив вийти до людей?

Дивно все це, ой як дивно! І чомусь мені зовсім-зовсім не подобається.

— Увечері Альфред проведе тебе до кравчини, щоб зняла мірки для сукні, — тим часом продовжував чарівник, ніби спеціально дивлячись у вікно, щоб не зустрічатися зі мною поглядами. — Все зрозуміла?

— Так, лорде Найт.

— Тоді можеш іти.

Чемно вклонившись, я покинула кабінет, і лише трохи відійшовши від нього, почала битися головою об стіну. Передчуття щодо цього у мене були найгірші. І на жаль, мені залишалося з ними лише змиритися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше