Моя піратська історія кохання / Мері Сью носить рожеве

Розділ 12. Спокусити чоловіка

Мірабель до списку наших із Вільямом найближчих родичів, звичайно ж, не належала. Тому асистентка іменитого мага була з тих, кому повідомили хибну дату весілля — на тиждень пізніше за той день, коли церемонія відбулася насправді. І звичайно коли вона, з'явившись на роботу в понеділок, дізналася, що лорд вже одружений, їй це, м'яко кажучи, не сподобалося. Я ж, завдяки своїй природній допитливості, «цілком випадково» ошивалась неподалік лабораторії, коли дізналася, що Мірабель прийшла. Тож моє вухо пригорнулося до потрібних дверей у потрібний час.

— Але як ти міг збрехати мені, Вільяме? — розпиналася жінка, схоже стримуючись із останніх сил, щоб не почати театрально бити всі колби та пробірки, що тільки трапляться їй під руку. — Ми вже стільки місяців працюємо разом!

Місяців? Треба ж. А я вже подумала, що ця мадам займає свою посаду асистентки вже не перший рік. Хоча, з іншого боку, це навіть логічно. Виходить, вона не так довго втиралася до нього в довіру і намагалася викликати до себе прихильність, незважаючи на браслет. Мовляв, «ось за цей час він пізнає мене краще і побачить у мені рідну душу, а потім вже й артефакт з мене зніме, не боячись пристрастю загорітися». Кілька місяців для такого хитрого плану цілком нормально. А от якби вона намагалася реалізувати його котрий рік поспіль, при цьому не здаючись через відсутність результатів, то це було б уже поведінкою впертої дурепи, яка продовжує намагатись виграти перегони на дохлій кобилі.

— Вибач, Мірабель. Я справді дорожу твоєю дружбою, але…

— Дорожиш моєю… дружбою? — видихнула вона надламаним голосом.

— Звичайно, — продовжував мій чоловік, чи то виявляючи тактовність і пропускаючи цей натяк повз вуха, чи то демонструючи прозорливість барана, що впав з скелі головою вниз на купу цегли. — Просто зрозумій, це був необхідний крок. Справжньої дати весілля не знав практично ніхто, і на те були вагомі причини.

— Повірити не можу, — напружено промовила Мірабель. — Ця дівчина прийшла до твого дому лічені тижні тому. І ти... ти одружився саме з нею! З усіх можливих жінок у цьому світі вибрав її!

— А що в цьому такого? — кинув Вільям. — Подумаєш, знайшов свою наречену саме в дівчині, яка...

— Тільки не треба розповідати мені всілякі байки про «зустрів свою долю»! Ми з тобою знайомі досить давно, щоб я помітила, наскільки ти перебірливий і прагматичний у цьому питанні. Навіть більше, за весь час, що я на тебе працюю, у тебе точно не було жодної інтрижки. І тут раптом весілля? З дівчиною, що раптово з'явилася у твоєму домі, на яку ти почав заглядатись буквально з першої зустрічі? Тобі самому це не здається підозрілим?

— Так, здається. І я сам перевіряв, тут точно немає ніякого привороту, — вдумливо сказав маг. — Послухай, я розумію, ти хвилюєшся за мене. І те, що я не сказав тобі, коли насправді одружуся, для тебе трохи неприємно. Проте…

— Проте це ніяке не «трохи»! — вигукнула Мірабель, судячи зі звуку, таки розбивши одну з пробірок. Причому, схоже, шпурнула її у стіну. — Я звільняюся, Вільяме.

— Що? — видихнув маг після короткої паузи.

— Що чув! — огризнулася жінка. — Пробач, але тепер, коли все склалося… Ось так… я просто не зможу більше працювати з тобою. Для мене ж буде краще, якщо я піду якнайшвидше і шукатиму собі іншого… роботодавця. Ти маєш своє життя і ти прийняв таке рішення? Добре. Гаразд. Отже і я маю діяти відповідно. Тому можеш уже сьогодні ввечері готувати папери. Щойно ми закінчимо цей проект, я назавжди покину твою лабораторію, і ми більше ніколи не побачимось.

— Я дуже засмучений чути це.

— Тепер ти вже можеш залишити прикрощі, — холодно відрізала Мірабель. — Давай просто якнайшвидше закінчимо цей експеримент, і я більше не витрачатиму свій дорогоцінний час.

Швидше за все, після такої емоційної розмови ці двоє розпочнуть роботу. Ось тільки я злякалася того, що Мірабель у пориві почуттів вибіжить з лабораторії, щоб ефектно грюкнути дверима, і повернутися пізніше, коли сама трохи охолоне, а Вільям «усвідомить всю свою втрату». Тому негайно відскочила від дверей і тихенько, але дуже швидко помчала коридорами маєтку, сповнена бажання не перетинатися з тепер уже майже колишньою асистенткою фіктивного чоловіка.

Проте ж цікаво виглядає вся ця тирада зі звільненням і стогонами про розбиті надії, в яких між рядків не те що читалося, репетувало: «Ах, я ж кохаю тебе, ідіоте! Як ти смієш ігнорувати мої почуття замість того, щоб ось зараз пристрасно впитися в мої губи, однією рукою пестячи мене, а іншою підписуючи папери на розлучення?!».

Тим не менш, якщо Мірабель насправді назавжди забереться з цього маєтку, я тільки порадуюсь. Дуже мене підбішувала красуня, що працювала з Вільямом... нехай за кілька місяців їй і не вдалося привернути його увагу. Якщо ж його новим асистентом наймуть якогось кволого зморщеного дідуся, я взагалі буду всім задоволена!

З чоловіком я звичайно, на свій глибокий жаль, особливо не спілкувалася. Немов побоюючись тієї сили, що тягла його до мене, Вільям уникав моєї компаній. Тому віч-на-віч ми з ним майже не залишалися, спали в різних кімнатах, та й взагалі перетиналися приблизно так само часто, як вампіри засмагають на тропічних пляжах. Оскільки мене це анітрохи не влаштовувало, треба було подумати над тим, як ситуацію змінити.

Тому наступні дні, поки Вільям і Мірабель закінчували свій проект, я посилено ворушила мізками. Мені потрібна була романтика. Справжня, велика романтика, проти якої навіть такий самітник, що століттями дотримується целібату, не встояв би. А головне — план того, як заманити його в місце концентрації такої романтики, і не дати йому звідти піти, перш ніж неприступна фортеця впаде.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше