Розділ 2

Весілля? Звісно, я не проти цього, але хіба варто робити таке святкування? З однієї сторони я розумію свою матір, але також вважаю, що в її віці не до білої сукні. Я краєм ока глянула на Артура, який був таким злим, що аж почервонів.
— Яке ще весілля? — голосно крикнув хлопець, — Це ти так знущаєшся з мене?
— Ні, я говорю серйозно, — стримано відповів Євген.
— І навіщо тобі це? Хочеш знову одягнути чорний костюм, сказати слова клятви під вінцем, а потім що? Ти навіть не встигнеш отямитись, як вона забере в тебе все! — розлючено сказав Артур і подивився на мою матір, — Їй потрібні лише твої гроші. Щоб вона і її донечка жили та горя не знали!
— Достатньо! — крикнув Євген і сильно вдарив кулаком по столу, — Не смій більше таке говорити! Все буде так, як я сказав і ти мусиш з цим змиритися.
— А може я не хочу цього сорому! — продовжував говорити хлопець, — А знаєш, роби собі, що хочеш! Мені байдуже. Думаєш, що вона кохає тебе, але ти дуже  сильно помиляєшся.
— Замовкни! — крізь зуби процідив Євген.
— З великим задоволенням, — буркнув Артур і, сильно гримнувши дверима, пішов геть.
Як тільки він вийшов, до зали увійшла Анна з їжею. Вона поклала тарілки зі сніданком на стіл і ми мовчки їли. Мама з Євгеном вирішили, що їм потрібно подивитися на приміщення, де буде салон матері, тож я залишилась одна в цьому палаці. Ну майже одна, ще була Анна. Я вирішила подивитися все навколо будинку і пішла на задній двір. Як я і думала, там був величезний басейн, в якому мені одразу ж захотілося скупатися. Я піднялася до себе в кімнату та переодягнулась в синій купальник. Вода була просто неймовірна і це приносило неабияке задоволення. Але згодом мені набридло купатися, тому я просто почала вилазити з басейну.
— Що це за краса тут така? — почула я неподалік приємний чоловічий голос, — Артуре, ти не казав, що в тебе гості.
Я помітила якогось красивого хлопця, що стояв біля мого дорогенького братика. Вони обоє відверто розглядали мене, а мені одразу ж стало соромно. Я ж лише в одному купальнику! Швидко піднявши рушник, я закуталась в нього.
— До речі, я Ігор — друг цього придурка, — усміхнувся мені красивий хлопець з каштановим волоссям.
— Єва, — просто відповіла я і вирішила пройти повз них.
Якраз в той момент, що я йшла попри Артура, мене різко схопили за руку вище ліктя та притягнули назад.
— Що ти хочеш? — роздратовано спитала я і подивилася на Артура, який боляче стискав мою руку.
— Я хочу, щоб ти й твоя мати зникли з нашого життя, — крізь зуби процідив хлопець, — Я бачу, що тобі тут подобається. Ще б пак! Принцеси ж мають жити в палацах, правда? Тільки от ти не принцеса, і ніколи не будеш нею.
— А тепер послухай мене, — сердито сказала я і подивилася йому прямо в очі, — По-перше, мене зовсім не тішить перспектива жити з такою нахабою, як ти. Так, мені подобається моя кімната і цей басейн теж непоганий. Але знаєш що? Сидіти в маленькій кімнатці та займатися улюбленою справою — мені подобалося значно більше. Тому ти правий, любий, я не принцеса і бути нею не хочу!
— І що це і тебе за  улюблена справа? — поцікавився хлопець і примружив очі.
— А це тебе нехай не хвилює, — роздратовано сказала я і спробувала звільнити свою руку, — Відпусти! Мені боляче.
— Здається, я вже попереджав, щоб ти не гралася зі мною, — він притягнув мене так близько до себе, що мені стало важко дихати, — Повторюю останній раз: зникни!
Він різко відпустив мене і відійшов на декілька кроків. Я доторкнулася своїми пальцями до того місця, де щойно була його рука і помітила червоний слід. Кинувши останній погляд на хлопця, я сердито розвернулася та пішла геть до будинку.
Після того випадку я прийняла рішення, що тепер просто буду його уникати. На щастя, протягом місяця мені це дуже добре вдавалося. Я снідала пізніше, а не зі всіма та і спати лягала раніше. Ми бачилися лише на вечері, але я завжди намагалася швидко все з'їсти, щоб першою повернутися до себе. Навіть не віриться, що цієї суботи весілля матері, а наступного тижня у мене почнеться навчання. Як би сильно Артур не був проти, але Євген все одно вирішив одружитися. Це буде святкування лише для близьких людей, яке відбудеться в цьому домі. Мама змусила мене купити довгу шовкову сукню ніжно-блакитного кольору без рукавів. Вона мені навіть дуже сильно сподобалась, тому я без вагань погодилась.
Я сиділа біля басейну та малювала нову картину. Цього разу це був пейзаж, який я змальовувала з лісу. Дивно, але ця прекрасна природа заворожувала неймовірним спокоєм, який я так старалася передати. Сьогодні був дуже сонячний день і дерева виблискували особливим зеленим відтінком. Я дуже довго намагалася підтримати точний, але мені це не дуже вдавалося. Якщо давала більше темно-зеленої фарби, то виглядало похмуро, а якщо більше жовтої, то надто радісно. Яка ж середина цього спокою? Можливо спробувати змішати три кольори? Темно-зеленого, жовтого і трішки оранжевого для особливого відтінку. Я вирішила поекспериментуватита все ж таки зробила так. І результат перевершив всі мої сподівання. Від того наскільки це вийшло красиво, я не могла стримати усмішки.
— То он яке в тебе особливе захоплення, — почула я за спиною голос Артура і моя усмішка одразу ж впала, — Непогано, непогано...
— Ніби ти щось в цьому тямиш, — буркнула я і піднялася зі свого стільця.
— А може і тямлю, — огризнувся хлопець, — Чи ти думаєш, що одна така розумна і неперевершена. Розчарую! Бачив кращих.
— Ну тоді йди до тих своїх кращих, а не витрачай свій час на мене, — я почала витирати руки від фарби.
— В суботу в нас прекрасне свято, — заговорив хлопець і склав руки на грудях, — Навіть не знаю, як пережити цей момент і не заплакати від радощів.
— Можна одне питання, — сказала я і подивилася на нього, — Чому ти так проти цього весілля?
— Я вже казав, що не хочу, щоб мого батька використовували у своїх цілях.
— А ніхто його і не використовує, — заперечила я.
— Я таких як ти, — хлопець підійшов ближче до мене, — І твоя мати, бачу наскрізь.
— Та невже? — спитала я і з викликом подивилася в його сірі очі, — Ну і що ти бачиш?
— Бажання, — відповів хлопець і просто пішов геть.
Я завмерла на місці та дивилася йому вслід. Бажання? Що він мав на увазі? Важко зітхнувши, я взяла свою картину та віднесла її до себе в кімнату. Євген коли дізнався про моє захоплення, то дозволив мені цілу стіну змішати своїми роботами. Мама удала, що їй дуже подобається те, чим я займаюсь. Якоюсь мірою Артур правий і я теж впевнена, що мама разом з його батьком лише через гроші. Але ж я зовсім не така! Чому тоді він думає, що я теж жадаю тих грошей? Мої мрії зовсім про інше, особливо зараз, коли я кожен день дивлюсь в його прекрасні очі.
У суботу у нас з самого ранку було приготування. Мама бігала та метушилася, а я просто не могла їй нічим зарадити. Вона справді хвилювалася, але не через весілля. Її більше турбувало те, що сьогодні вона познайомиться з шанованими людьми містами. Я вже уявляю, який в її голові з'явився план, щоб укласти потрібні стосунки. Щось мені підказує, що на одному салоні мама не зупиниться.
Мені зробили красиву зачіску наверх та професійний макіяж. Я вже давно звикла до такого образу за часи фотосесій. Яка ж я рада, що відколи тут, в мене ще не було жодного знімання! Весь свій вільний час я витрачаю на малювання і це мене страшенно тішить.
Схоже, близьких людей буде не так вже і мало, адже машини під'їжджають та під'їжджають. Я вдягнула свою сукню та подивилася на себе в повний зріст. Трішки покрутившись перед дзеркалом, я взяла свою сумочку та вийшла з кімнати. Якраз в цей момент я зустрілася поглядом з Артуром. Він теж виходив зі своєї кімнати. Я оглянула його з ніг до голови, і не змогла не відмітити, як йому гарно в цьому чорному костюмі. Його темно-русе волосся було охайно зачесане назад, що виглядало так незвично. Верхні ґудзик білої сорочки були розщеплені, а піджак лише вдало підкреслював його спортивний стан. Я повільно підняла голову і зустрілася поглядом з його очима, які просто випалювали в моїй душі дірку. Я важко ковтнула, але все ж не змогла відвести погляду від його обличчя. Він перший перервав наш зоровий контакт та пройшов повз мене. Якесь дивне відчуття поселилося всередині мого серця, але я не можу нічого з собою вдіяти. Чому все заборонене — таке солодке?
Після нудної церемонії одруження розпочалися веселощі. Та якщо чесно, це було більше схоже на якісь світські бесіди. Всі стояли та розмовляти між собою, а я просто спостерігала. Мені навіть не було з ким поспілкуватися, бо мене, як завжди, не сприймали.
— Привіт, — почула я біля себе приємний голос і побачила того друга Артура, — Нудно тобі?
— Ага, дуже, — відповіла я і надпила своє шампанське, — А тобі як?
— Ну я звик до такого.
— Співчуваю.
— Насправді, тут не так і нудно, — усміхнувся хлопець і показав мені на якогось старого чоловіка. Він був низького росту з великим животом, — Бачиш он того чоловіка?
— Ну і?
— Як думаєш, хто ця дівчина, що стоїть біля нього? — спитав Ігор і я подивилася на молоденьку дівчинку років вісімнадцяти.
— Дочка напевно, — відповіла я і знизала плечима.
— А от і ні! Це його кохана, — сказав хлопець, а я почала сміятися.
— Ти напевно жартуєш?
— Ні, я цілком серйозно. Уяви собі, як вони сплять разом, або ні, краще не уявляй. Це надто огидно! — хлопець так скривився, що я не могла не засміятися.
— Де ти був раніше? Мені так нудно тут було, — сказала я і помітила, що Артур йде в нашу сторону.
— І про що це ви тут розмовляєте? — спитав він і зацікавлено подивився на нас.
— Намагаюся розвеселити Єву, бо вона каже, що їй тут нудно, — відповів Ігор.
— Не всі звикли до таких заходів, — зауважив Артур і подивився на мене, — Таких помітно одразу.
— Таких? Це ти кого маєш на увазі? — спитала я і подивилася йому в очі.
— Тих, хто зовсім не вписується сюди.
— А я і не планую вписуватися, — обурилась я і склала руки на грудях, — Мені якось байдуже на ці всі заходи та і на твою думку теж.
— Артур, потанцюємо? — раптом заговорив біля нас тоненький голос дівчини. Вона була невисокого зросту з каштановим волоссям до плечей.
— Звісно, Лізонько, — він щиро усміхнувся їй і це вперше я побачила його посмішку.
Він повів її в центр зали, а я просто спостерігала за ними. Дівчина всяко намагалася привернути увагу Артура і це було дуже помітно. Він так щиро та мило усміхався їй, що у мене всередині з'явилося дивне відчуття. Таке, ніби у мене забирають те, чого я так давно хотіла.
— Потанцюємо? — спитав у мене Ігор, а я розгублено подивилася на нього, — Що таке?
— Я не вмію танцювати, — зізналась я і засоромлено відвела погляд.
Та хлопця це не зупинило, а, навпаки, розсмішило. Він взяв мене за руку та потягнув в самісінький центр. Я помітила, що Артур спостерігає за нами, але одразу ж перевела свою увагу на Ігоря, який захоплено розповідав мені всі нюанси повільно танцю. Не скажу, що це було щось зі світу фантастики, але раніше я не танцювала з хлопцями, тому це було дещо дивним.
Цілий вечір ми проговорили з Ігорем на балконі. Він виявився таким цікавим та хорошим, що я наче розцвіла біля нього. Не було тих сердитих поглядів, що зачіпають потаємні містечка мого серця, не було тих нахабних та глузливих слів, що глибоко ранять мою душу, але і не було того відчуття метеликів в животі, чи те кляте хвилювання, як поряд з іншим.
Коли вже всі нарешті розійшлися, а мама з Євгеном пішли до себе, я вирішила ще деякий час побути сама на балконі. Згодом мені стало холодно, тому я зайшла в будинок, але зняла ті незручні туфлі на підборах.
— Підійди сюди, — різким тоном сказав Артур, а я від здивування аж підскочила.
— І чому це я повинна тебе слухати? — обурилась я та підняла з підлоги туфлі.
Я спробувала пройти повз нього, але хлопець моментально розвернув мене обличчям до себе. Від його проникливого погляду шалено забилося серце і я важко ковтнула. Зробивши крок назад, я зустрілася спиною з холодною стіною. Він нахилився ще ближче, все ще міцно тримаючи мене за руку. Я почала помітно тремтіти, але не від холоду, а від того хвилювання, яке з'являлося кожного разу, коли він був поруч.