Розділ 5

Він цілував мене з такою пристрастю, заводячи та бажаючи більшого. Я ж відповідала йому так невміло. Мій розум повністю відключився і мною керували лише нестримні відчуття. Дихати ставало важко, а я просто тонула в морі цих невідомих мені почуттів. З кожним його дотиком бажання наростало, а все свідоме відходило на другий план. Коли нам стало важко дихати, хлопець трішки відсторонився, закривши очі. Я подивилася на нього і лише тоді зрозуміла всю неправильність цієї ситуації. Ми вчинили те, що нам було заборонено законами вищих сил. Я з жахом подивилася на хлопця і відштовхнула його від себе. Артур навіть не подивився в мою сторону, лише понурив голову, а я, скориставшись моментом, втекла. Я так швидко бігла до своєї машини, що випадково штовхнула декількох людей. Сльози з'явилися на моїх очах і я не витримала. Просто сперлась головою на кермо свого автомобіля та почала плакати. Яке він взагалі мав право красти мій перший поцілунок? Я завжди думала, що це буде з кимось особливим і за взаємним кохання, але не так. Не тоді, коли нам заборонено навіть думати один про одного в цьому плані! Але ж з іншої сторони мені так сильно сподобалось. Я ніколи такого не відчувала. Цей хлопець відкриває у мені щось нове та незвідане. Він каже, що його "заборонений плід" — це я, але ж і він є моєю спокусою.
Я всю ніч не могла заснути й добре чула, коли Артур повернувся додому. Це було вже близько п'ятої ранку. Мені навіть здалося, що він зупинився на декілька секунд біля моєї кімнати, а потім пішов до себе. Треба буде поговорити з ним про цей поцілунок, але я боюся. Боюся почути, що це все було просто так.
Весь день я була знервованою та не могла ніяк зібратися з думками. На сніданок Артур не з'явився та і на обід теж. Навіть малювати мені не вдавалося через своє хвилювання. Цей поцілунок повністю вибив мене з колії свого звичного життя. Та єдине я знала точно: вже нічого не буде так, як раніше.
Коли я спустилася на вечерю, то Євген та моя мама вже сиділи за столом. Я сіла на своє місце та почала накидувати собі салат. Все було досить непогано, і я навіть раділа відсутності Артура. Та вже за хвилину я ледь не подавилася, коли помітила хлопця. Він, ледь глянувши на мене, сів на своє місце. Я одразу ж густо почервоніла та помітила, що у мене почали тремтіти руки.
— Нарешті ти проснувся, — сказав йому Євген та невдоволено похитав головою, — І що це в тебе за вигляд такий? Знову бився з кимось?
І справді, в Артура була розсічена брова та синець під оком. Ну і подряпини на руках. Вчора я цього зовсім не помітила і це мене ще більше лякає. Виходить, я так сильно захопилася ним, що навіть не змогла думати свідомо.
— Не знаю, — відповів хлопець та знизав плечима, — Я вночі багато випив, тому нічого не пам'ятаю.
— Не пам'ятаєш? — тихо і дещо здивовано спитала я. Артур одразу ж подивився на мене, примруживши очі. Від його погляду стало важко дихати і я трохи розгубилася, — Взагалі нічого?
— Є щось таке, що я маю пам'ятати? — роздратовано спитав у мене хлопець, а я важко ковтнула.
— Ні, нема, — тихо сказала я і повільно піднялася, — Я вже наїлася, тому піду до себе.
Євген почав кричати на Артура, щоб той нарешті взявся за голову. Я не хотіла це слухати та пхатися в їхні сімейні проблеми, тому просто пішла до себе в кімнату. Я повільно лягла на ліжко і закрила очі. Навіть не знаю чи радіти мені, що він нічого не пам'ятає? Напевно, так! Але чому тоді мені так образливо? Схоже, йому цей поцілунок був зовсім неважливим, якщо він так легко забув його. Важко видихнувши, я витягнула свій щоденник та почала записувати всі свої почуття та емоції. Вже надто багато їх назбиралося, а поділитися нема з ким. В Дани зараз якісь проблеми з Владом і я не хочу напружувати її ще й своїми.
Відтоді, я категорично вирішила уникати Артура. Протягом двох тижнів мені це вдавалося досить легко, якщо врахувати те, що хлопець теж вперто мене ігнорував. Інколи, мені навіть, здавалося що він пам'ятає той поцілунок.
— Єво, мені треба з тобою поговорити, — сказала мама та зайшла до мене в кімнату.
— Слухаю, — відповіла я і відклала свій ноутбук.
— Ми з Євгеном на декілька днів летимо в Таїланд, — заявила мама, а я від шоку ледь рота не відкрила.
— Зараз? — здивувалась я.
— Так, — просто відповіла вона і сіла на моє ліжко, — Весілля було вже давно і нарешті ми зможемо провести декілька днів на самоті.
— Чудово, — слабо усміхнулась я і трішки напружилась. Чорт! Мені є тепер доведеться жити в цьому будинку лише з Артуром.
— Наступної суботи ми вже повернемось, — сказала мама і подивилася мені прямо в очі, — Єво, що з тобою відбувається?
— А що зі мною? — буркнула я.
— Послухай мене, — мама пронизала мене суворим поглядом, — Я помічаю, як ти дивишся на Артура.
— І як? — спитала я і закотила очі.
— Навіть не думай закохуватися в нього, зрозуміла?
— Не говори дурниць.
— Єво, він красивий хлопець і такі завжди приваблюють дівчат, але будь обережна. Він не для тебе і не забувай, що зараз Артур — твій брат!
— Я пам'ятаю і не треба мені про це нагадувати!
— Я не хочу втрати все через твою дурість! — мама сердито подивилася на мене і піднялася з ліжка, — Я надіюсь, що ти мене добре зрозуміла.
Навіть не дочекавшись моєї відповіді, вона вийшла з кімнати. Я розгублено подивилася на свої руки та глибоко вдихнула. Невже це так помітно, що в мене є почуття до Артура? Мені здавалося, що я дуже вдало це приховувала, але виходить, що я помилялася. Може і він помічає ці мої погляди.
Наступного ранку мама з Євгеном поїхали, а я попрощалася з ними та побажала їм щасливої дороги. Артур вирішив, що вони не заслуговують його уваги, тому просто залишився у своїй кімнаті. Не можу ніяк збагнути, чому йому так сильно не подобається наша з мамою присутність? Після сніданку я вдягнула свою стару сіру футболку та легінси й вирішила намалювати картину. Настрій у мене був дуже хорошим, тому що за вікном жовтень все фарбував жовтими, червоними та помаранчевими кольорами. Де-не-де виднілися зелені листочки, а деякі дерева вже повністю скинули свою одежу. Я так захопилася малюванням, що навіть не помітила, як минув обід. Вимкнувши музику та знявши навушники, я почула на першому поверсі якийсь шум. Цікавість взяла наді мною верх, тому я спустилася у вітальню. Якісь хлопці заносили в будинок колонки, ящики з випивкою та стаканчиками.
— Що відбувається? — спитала я в Артура, який керував усім процесом.
— Нічого, люба, в нас сьогодні вечірка! — відповів хлопець і оглянув мене з ніг до голови.
— Батьки знають? — спитала я і склала руки на грудях.
— Не знають, і ми їм не скажемо, — Артур хижо усміхнувся мені, — Правда, Єво?
— Я надіюсь, що людей не буде багато. — буркнула я.
— Надійся, — сказав хлопець та підійшов ближче до мене. Він підняв свою праву руку та доторкнувся своїми пальцями до моєї щоки.
— Що ти робиш? — тихо спитала я, затамувавши подих.
— Витираю фарбу, — пояснив хлопець. Коли він забрав руки, я помітила жовтий відтінок на його пальцях, — Я думаю, що ти не будеш ховатися сьогодні у своїй кімнаті.
— Не буду, — відповіла я і відійшла від нього, — Надіюсь, ти нічого не задумав.
— Не хвилюйся, нам буде дуже весело.
Від його хижого тону та проникливого погляду, мені було зовсім не спокійно. Я хвилювалася і не хотіла залишатися сама в цьому будинку з сотнею невідомих мені людей. Довелося вмовляти Дану, щоб і вона з'явилася. Дівчина погодилась і це хоч трішки мене потішило. Близько одинадцятої вечора почали збиратися гості й мені страшно це все не подобалось. Я вдягнула коротку червону сукню та зробила собі красивий макіяж. Згодом мені подзвонила Дана і я з широкою усмішкою зустріла її біля воріт нашого дому.
— Привіт! — я усміхнулась дівчині та міцно обійняла, — Я рада, що ти прийшла.
Ми зайшли всередину дому і я почула чийсь голосний свист.
— Євочко! — п'яним голосом сказав Артур і потягнув мене за руку в центр вітальні, — Знайомтеся — це моя прекрасна сестричка!
— Що ти робиш? Відчепися! — голосно крикнула я і спробувала вирватись з його міцної хватки.
— Ну чого ти така? Невже мій тато мало грошей вам з матусею дає?
— Замовкни! — крізь зуби процідила я та нарешті звільнилася з його лап.
Дана кудись зникла, тож я вирішила посидіти деякий час на кухні. Всюди було багато людей і це мене страшно бісило. Я повернулася у вітальню і застигла з виразом шоку на обличчі. Артур пристрасно цілувався з якоюсь дівчиною біля стінки. Він притиснув її тіло до стіни, а сам міцно стискав талію дівчини. Я відвела погляд від цієї огидної картини та повернулася назад на кухню. Взявши стаканчик з якоюсь темною рідиною, я випила його залпом. Смак був не надто приємним, але можливо це дасть змогу моєму тілу розслабитися. Злість і якась образа поселилися всередині мого серця. Раптом я відчула, що мене хтось боляче схопив за руку вище ліктя.
— Ходімо, сестричко, — заговорив Артур та потягнув мене до виходу на задній двір, — У мене є для тебе сюрприз.
— Відпусти мене! — сердито сказала я, але це нічим не допомогло.
— Не хвилюйся, люба. Я нічого тобі не зроблю.
— Куди ти мене тягнеш?
— Зараз дізнаєшся, — я помітила на його обличчі дивну посмішку і це мене дуже лякало.
Ми зупинилися біля басейну і хлопець відпустив мене. У воді плавав одяг з мого гардеробу та навіть декілька моїх картин. Господи, там навіть була моя білизна! Я дивилася на це все і відчула, що на очах з'явилися сльози. Музика раптом перестала грати й всі люди зібралися біля басейну.
— Ці твої лахи — куплені за гроші мого батька! — сердито крикнув Артур, а я навіть не могла дивитися на нього. Один його вигляд був мені таким огидним, що хотілося кричати. Треба тікати звідси і якнайшвидше, — І ось це, — хлопець помахав ключем у своїй руці, — теж подарунок мого батька.
Я подивилася на ці ключі та помітила таку знайому мені підвіску у вигляді сердечка.
— Віддай мені! — сердито сказала я і потягнулася рукою до ключа від своєї машини.
Хлопець підняв високо праву руку, а я не могла ніяк забрати від нього цю річ. На обличчі красувалася глузлива посмішка, а я ледь стримувалась, щоб не вдарити його.
— Забери сама! — по складах вимовив Артур мені в обличчя та викинув ключі в басейн.
Я подивилася на нього очима повними ненависті. Он як значить! Він думає, що я так легко здамся, а от і ні! Я підійшла до краю басейна та спочатку зняла одну туфлю, а потім іншу. Весь цей час я не відривала від нього свого погляду. Всі спостерігали за мною, але мені було так байдуже. Тепер я впевнена, що цей хлопець не заслуговує того, щоб його кохали.
Я стрибнула в холодну воду і почала шукати ключ на дні басейна. Це було не так легко, бо одяг мені дуже сильно заважав. Він думає, що мені потрібні ці всі речі, та нехай подавиться ними! Холод пробрав до самісіньких кісток і я почала стукати зубами. Нарешті ті ключі були в моїх руках і я підійшла впритул до Артура. Піднявши свою праву руку, я сильно вдарила хлопця по щоці та подивилася на нього очима, повними ненависті.
— Ти думаєш, що мені тут легко? — голосно закричала я і штовхнула його в груди. Шкода тільки, що він навіть не похитнувся, — Що я тобі зробила, що ти так сильно мене ненавидиш? Я ж не винна в тому, що наші батьки вирішили одружитися! Мені теж не подобається твоя присутність, але я мовчу. Ти думаєш, що мені потрібні гроші твого тата, а знаєш що? — я відчула, що сльози почали текти по моїх щоках і я швидко витерла їх, — Подавися ними!
Я взяла його руку та поклала туди ключі від машини. Артур подивився на мене дещо здивовано і навіть з крапелькою якогось жалю в очах.
— Ненавиджу тебе! — прошипіла я та пішла геть від нього.