Моя вічність у тобі

Розділ 7

До такого ставлення матері я вже звикла. Вона завжди говорить, що я розчарування і приношу їй лише одні нещастя. Напевно, це заміжжя з Євгеном до неї дуже вдале, тому вона так цінує його. Не хоче, щоб чоловік дізнався, що вона з ним через гроші, а мені його аж шкода. Звісно, я розумію, що завагітніти в сімнадцять років не було в її планах, але ж хіба я винна? Смішно, що мати ненавидить рідну доньку, бо її народження зруйнувало всі її мрії. І знаєте, що було останньою краплею? Те, що вона завжди хотіла сина. Мама постійно говорила, що якби у неї був син, то їй би було легше. На мене потрібно було постійно витрачати гроші, а прибутку було по мінімуму. За фотосесії не дуже багато платили, а я бралася за все, щоб не розчарувати її, але зараз мені це дуже сильно набридло. Я не хочу робити те, що вона мене змушує.
З самого ранку мама бігає, наче навіжена. Через відкриття свого салону, вона трохи схвильована. Це не дивно, адже вони хочуть влаштувати приймання на ціле місто. Вона принесла мені сіру атласну сукню з відкритою спиною.
— Вона надто відверта, — обурилась я, коли помітила великий виріз на спині та ще й значне декольте.
— Ти її одягнеш і це не обговорюється, — суворо сказала мама і підійшла ближче до мене, — Тобі вже майже вісімнадцять років і пора вже думати про заміжжя.
— Що? — я хмуро подивилася на неї.
— Сьогодні буде багато впливових людей, тому потрібно, щоб ти справила на них приємне враження, — мама задоволено усміхнулася мені та поправила моє волосся, — Підшукаємо тобі вдалу кандидатуру.
— Не треба мені нікого шукати! — сердито сказала я, — Достатньо! Я буду виходити заміж лише за того, кого покохаю. Я не така, як ти й гроші мені не потрібні.
— Ну це ми ще побачимо, — мама відійшла від мене та зупинилася біля дверей, — Але ти одягнеш цю сукню!
— Добре, — тихо буркнула я, бо знала, що сперечатися з нею нема сенсу.
Вона вийшла з моєї кімнати, а я кинула ту сукню на ліжко та підійшла на свого вікна. На вулиці вже почало темніти, а густі хмари обіцяють сильний дощ. Я важко видихнула та почала збиратися. Макіяж та зачіску мені вже зробили в салоні, тому залишалося лише одягнути сукню та сріблясті туфлі на підборах. Я оглянула себе з голови до ніг у величезному дзеркалі та підправила помаду на губах. Мені завжди подобалось гарно виглядати, але інколи цей образ сильно набридав. Мама постійно говорила, що я повинна бути ідеальною, щоб жінки заздрили, а чоловіки не могли погляду відвести. Поводитися так, наче ти королева цього світу. Тільки тоді тебе будуть поважати та сприймати в суспільстві. Але хто казав, що королевою бути легко? В школі у мене не було друзів, бо я була найкращою в усьому. Вони вважали, що я розбещене стерво та обходили мене десятою дорогою. Ну а ті друзі, які в мене були, просто використовували мене у своїх цілях. Так я навчилася не довіряти нікому.
Я спустилася на перший поверх і побачила маму в неймовірній червоній сукні. Вона задоволено подивилася на мене та награно усміхнулася.
— Люба моя, ти така красуня! — сказала вона солодким голосом. Жінка обійняла мене та глянула мені в очі, — Я так рада, що ти у мене є.
— Я теж рада, мамо! — я гірко посміхнулася та подивилася на Євгена. Він з такою радістю спостерігав за нами, а мені стало огидно від дій матері. Я дуже добре знала для чого весь цей цирк!
Вона хоче показати себе чудовою та люблячою матір'ю, але насправді ще та змія.
— Ну що ж, ходімо! — сказав Євген та відчинив вхідні двері, пропускаючи нас з мамою.
— Артур теж їде? — спитала я і помітила сердитий погляд матері.
— Не знаю, — чоловік сумно усміхнувся та провів нас до своєї машини.
Їхали ми в самий центр міста до великої будівлі. На першому поверсі розташовувався салон матері, а на інших якісь офіси. Схоже, це був дуже вдалий та вигідний район для відкриття своєї справи. Мама вся світилася від радощів та усміхалася невідомим людям. Вона оцінюючи пройшла по сукні якоїсь жінки та скривилася.
— Який жах, — тихо прошепотіла мені мама, а потім повернулася до тієї жінки, — Ви виглядаєте просто неймовірно. Фасон цієї сукні вам так підходить, а цей колір підкреслює вашу красу.
Я тихо фиркнула від її лицемірства та помітила недалеко Ігоря з його сестрою. Мама була так зайнята тими огидними розмовами, що навіть не помітила, як я відійшла.
— Привіт, — сказала я до Ігоря, а він широко усміхнувся мені.
— Ти просто чарівна, — трохи розгублено мовив хлопець та оглянув мене в повний зріст, — Справді, дуже красива.
— Дякую, — сором'язливо відповіла я, — Це твоя сестра? Здається, ми ще не знайомі.
— Ліза, — дівчинка не дуже привітно усміхнулася мені.
— Єва, — я оглянула її та зрозуміла, що вона трохи молодша за мене.
— Так, це моя люба молодша сестричка, — Ігор обійняв її однією рукою за плечі, а вона почала сміятися, — Зараз в десятому класі.
— О, то ти вчишся з сестрою Дани — Кірою? — спитала я.
— Так, ми однокласниці, — відповіла дівчина, а потім помітно змінилася та випрямилася.
Вона подивилася кудись за мою спину та швидко поправила своє волосся. Мене трохи здивувала така реакція дівчини і я прослідкувала за її поглядом. У величезну залу зайшов Артур, одягнений в чорний костюм та такого ж кольору сорочку. Його волосся було в деякому безладі й це виглядало так, наче протест цій всій ідеальності. Він зупинився біля якогось чоловіка та почав з ним розмовляти. Я просто не могла відвести погляду він його легких рухів та усмішки, яка з'являлася на його обличчі під час розмови. Подивившись на Лізу, я помітила в її очах замріяний погляд. Вона дивилася на Артура з таким легким хвилюванням і тремтінням, наче боялася щось зруйнувати. В її очах виднілося якесь обожнювання і це мені було не надто приємно.
— Привіт, малеча! — сказав Артур та обійняв дівчину. В неї на обличчі одразу ж з'явилася усмішка і вона сором'язливо притулилася до хлопця.
— Я вже не маленька, — сказала вона, а Ігор лише закотив очі.
Артур потиснув йому руку, а в мою сторону навіть не подивився. Він так щиро усміхався Лізі, що моє серце защемило від ревнощів. Хоча я не маю жодного права ревнувати його.
— Ти завжди будеш для мене маленькою, — сказав їй Артур, а вона трохи ображено відступила.
— Єво, тобі взяти щось випити? — раптом перервав мої думки Ігор. Я легенько кивнула головою і слабо усміхнулася йому.
— Дякую, — прошепотіла я, коли хлопець приніс мені бокал шампанського.
— Твій батько виглядає таким щасливим, — сказав Ігор до Артура.
— Шкода, що він поки не помічає, що його використовують, — різко відповів хлопець і подивився на мою матір.
— Ну ти вже перебільшуєш, — усміхнувся Ігор, — Ти ж не думаєш, що мама Єви з твоїм батьком лише через гроші?
— Думає, — відповіла замість нього я.
— Тому що так і є! — просто сказав Артур і подивився на мене, — Хтось в тому житті шукає кохання, чи щастя, а хтось — вдалу партію. Таку, щоб грошей було більше.
— Ти теж колись станеш чиєюсь партією, — я серйозно подивилася на нього, — Сумніваюся, що тебе хтось покохає, хіба що через гроші.
Я зробила невеличкий ковток шампанського та відвела свій погляд. Артур же продовжував відверто розглядати мене. Ну а я просто гралася з ним і мені подобалися такі ігри. Він завжди казав, що я спокусниця, то може я і дійсно нею є.
— Єво, ходімо я тебе познайомлю з одними людьми, — раптом заговорила біля мене мама, в мені нічого не залишалося, як послухати.
Вона зупинилася біля компанії якихось трьох чоловіків. Я помітно напружилась і почала трішки хвилюватися. Один чоловік був значно старшим і він мило усміхнувся мені та оцінюючи пройшовся по всьому тілу. Мені стало ніяково від такої уваги і я навіть захотіла втекти. Ще один чоловік красувався в компанії якоїсь молоденької дівчини моїх років. На вигляд йому було близько сорока.
— Яка красуня, — сказав той старший чоловік, — А це — мій син Станіслав.
Я подивилася на цього широкоплечого брюнета і слабо усміхнулася. На чолі в нього вже виступили невеличкі зморшки, а на скронях була легка сивина. Напевно, йому трішки понад тридцятьй мене це дуже сильно лякало. Мама штовхнула мене ліктем і я натягнуто усміхнулася.
— Єва, — сказала я і простягнула свою руку.
Станіслав, не відводячи свого погляду, поцілував її, а мені аж мороз пройшовся по шкірі від страху.
— Ви — чарівна, — хриплим голосом сказав чоловік та все ще тримав мою руку, — Сподіваюсь, ви подаруєте мені один танець.
— Гаразд, — розгублено відповіла я, коли побачила суворий погляд матері.
Станіслав міцно взяв мене за руку та потягнув в центр зали. Мені не подобалось те, як його рука владно лягла на мою талію. Його проникливий погляд змушував напружуватися та відчувати себе маленьким зайчиком, загнаним у клітку. Та коли Станіслав притягнув мене надто близько до себе, я спробувала відштовхнути його. Мені це не вдалося, а він глянув на мене сердитим поглядом.
— Відпустіть мене, — впевнено сказала я.
— Не брикайся, — він до болю стиснув мою руку, — Коли станеш моєю дружиною, тоді й навчу тебе покірності.
— Що? — тихо спитала я і подивилася на нього великими очима.
— Так, ми з твоєю мамою поговорили й вирішили, що це був би непоганий союз.
— Що ви таке кажете? Та ви старий! — голосно сказала я і знову штовхнула його.
— Закрий свій рот! — сердито мовив чоловік.
— Я не вийду за вас заміж, ясно? — мені хотілося плюнути йому в обличчя, але я стрималась.
— Це ми ще побачимо, — він хижо усміхнувся і спробував мене поцілувати.
Від шоку я завмерла, але потім швидко відреагувала. Я штовхнула його в груди та почала йти на вихід. Якраз в цей момент мене хтось боляче схопив за руку та почав тягти на балкон.
— Що ти робиш, дурепо? — почала кричати мама та штовхнула мене. Я ледь не впала на своїх підборах і міцно вчепилася руками за поручні.
— Я що роблю? — голосно крикнула я та різко випрямилася, — Це ти що робиш? Я не твоя річ, яку ти так легко можеш комусь віддати! Яке весілля? Яке? Та він вдвічі старший за мене!
— По-перше, йому лише тридцять чотири, — почала говорити мама.
— А мені ще навіть нема вісімнадцяти! — сердито крикнула я і відчула сльози на очах.
— Про ніяке весілля не було й мови, — вже спокійно сказала жінка, — Він просто зауважив, що ти йому сподобалась і захотів познайомитися з тобою.
— А мені він сказав, що ви придумали собі нібито це буде дуже вдалий союз!
— І він каже правду. Це дійсно було б чудово.
— Яка ж ти огидна, — розчаровано сказала я з відразою подивилася на неї, — Ти готова навіть свою дочку віддати цьому жорстокому чоловікові заради грошей!
— Я думаю про твоє майбутнє. Стільки часу я мучилась з тобою, тому зараз маю повне право бути щасливою! — роздратовано скрикнула мама та боляче взяла мене за руку вище ліктя, — Ти осоромила мене перед стількома людьми, а тепер ще й мене ображаєш! Невдячна!
— Знаєш що? — я вирвала свою руку з її хватки, — Я ненавиджу той день, коли з'явилася на цей світ. Краще б ти не народжувала мене, чуєш? Мені соромно, що ти моя мати!
Зі сльозами на очах я пішла геть від неї та вибігла на вулицю. Мені хотілося втекти якомога далі від цього всього. Я ненавиджу своє життя, це місто і цих всіх людей. Воно просто мені огидні.
— Єво, почекай! — почула я за спиною голос Артура та різко зупинилася.
— Що? Мало, так? — сердито крикнула я, — Ще ти хочеш з мене познущатися?
— Ні, — просто відповів хлопець та почав знімати свій піджак. Він накинув мені його на голі плечі та підійшов ближче.
— Що ти хочеш від мене? — тихо спитала я, а хлопець нахилився та витер своїм пальцем мої сльози.
— Пропоную тобі втекти звідси, — серйозним тоном сказав хлопець, а я почала сміятися.
— Втекти? З тобою? — я зайшлася істеричним сміхом, а потім знову заплакала. Артур міцно охопив мене руками і я дозволила йому пригорнути моє тіло у його обійми.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше