Розділ 2

   Сонце піднімалося над містечком Оллсбей. На вулиці почали виходити люди, заклопотані власними справами. Адже потрібно вчасно закінчити все заплановане на сьогодні, щоб з настанням Темряви спокійно відпочити у захищених від її дітей, домівках. Оллсбей розташовувався на півночі Імперії, межуючи з Королівством. Це було невелике містечко, одне з тих, де проживали люди нижчого ешелону. Вони не володіли особливими магічними вміннями, а отже не могли собі дозволити перебратися поближче до столиці, куди не можуть дістатися жодні нічні істоти. Наймогутніші маги Імперії потурбувалися про безпеку людей вищого ешелону, створивши потужний магічний бар'єр навколо важливих міст. І тому там навіть вночі можна спокійно прогулюватися, не переживаючи, що десь з-за рогу на тебе вибіжить зграя камій.

   У квартирі номер 36 залунала гучна рок-н-рольна мелодія, оповіщаючи мешканця, що час вставати і збиратися на роботу. "От же ж зараза, такий гарний сон снився." - подумав Яр, хлопець двадцяти трьох років, піднімаючись з ліжка. Прокинувшись, він одразу попрямував у ванну кімнату, щоб привести себе в порядок. "Мені явно потрібен відпочинок." - подумав хлопець, поглянувши в дзеркало на власне відображення. 

   Яр був доволі струнким, темноволосим парубком з невеликою бородою. Він працював, як і більшість молодих жителів Оллсбей, в прикордонній експортній компанії. Основне його завдання полягало в перевірці і сортуванні товарів, котрі згодом відправлялися у Королівство на продаж. Здавалося, нічого складного тут немає, однак спробуйте передивитися тисячі магічних "цяцьок", та ще й відібрати ті, що не відповідають високим імперським стандартам якості. 

   Прийнявши напівхолодний душ та одягнувшись, Яр вийшов з квартири. 

 - Доброго ранку, пані Садігар. - привітався він, зустрівши сусідку на першому поверсі. - Чудово виглядаєте. Сподіваюся, ви не забули про моє замовлення?

 - Привіт, Яре. Можеш хоч вже забирати свої "бахкалки". - відповіла жіночка років тридцяти п'яти.

 - Чудово, але, мабуть, прийдеться завтра. Сьогодні багато роботи.

 - У будь-який час, Яре. - усміхнулася пані Садігар. - Завтра ж вихідний, робити все одного нічого.

   Попрощавшись, Як покрокував у напрямку роботи. Пані Садігар працювала на магічному заводі з виготовлення феєрверків. Яр частенько любив, відпочиваючи з друзями, повипускати з рук різноманітних вогняних тварин, котрі, облетівши кілька кіл, вибухали тисячами прекрасних іскор. Саме ці феєрверки і дозволяли йому відчути, ніби він сам створив цю магію. "Ех, як же ж несправедливо, що одні від народження можуть творити неймовірні речі, а інші змушені все життя сортувати ці речі у експортній компанії." - подумав сумно Яр.

 - Добридень, Чарлі. Як ніч пройшла? - запитав хлопець у колеги по роботі, зайшовши у величезну будівлю, де, власне, й працював.

 - Як бачиш, ще живий, - відповів доволі кремезний парубок. - Що, сьогодні йдемо всі у "Кухоль", як і планували? 

 - Звісно, завтра ж вихідний. Зависнемо там до ранку, і хай тільки якийсь темний сунеться. - промовив Яр.

   Ранкові збори закінчилися, і всі приступили до роботи. Одні приймали нові товари, інші їх перевіряли, сортували, потім все запаковувалося у коробки і відправлялося прямим транспортним потоком в різні міста Королівства. Ярові дана робота була не так тяжкою, як нудною. Рятувала лише хороша фантазія хлопця. Він завжди уявляв собі, для чого може призначатися той чи інший магічний предмет, як його виготовляють. Так, у своїх думках частенько він і сам виготовляв найнеймовірніші речі. Іноді хлопець просто відключався від цього світу, виконуючи роботу автоматично, і поринав мріями далеко звідси. Ось він, великий маг Імперії, стоїть на пагорбі і керує цілою армією чаклунів, воїнів, артилеристів. Він єдиний, хто може захистити усіх від нового зла, що прийшло сюди разом з Темрявою і пробило навіть захисний бар'єр. На Яра покладається сам Імператор, віддавши у його руки всю міць цього світу.

- Ти що там, заснув? - раптово прозвучав голос Чарлі, повертаючи хлопця в реальність.

 - Ой, вибач, відволікся.

 - Ходімо обідати. Треба ще вспіти перекурити перед другим заходом.

 - Звісно, йдемо.

 - Заздрю я тобі, друже. Як ти от так можеш відключатися і провтикувати по пів дня? Мене б хто навчив, може тоді ця робота не була такою занудною.

 - Ну, вважай - це мій природній талант, - усміхнувся Яр.

 - Не можу уже дочекатися вечора. Цілий тиждень уже як не можу, чесно, - засміявся Чарлі.

   Хлопці пішли до їдальні. Їли швидко, адже перерва невелика, а, як зауважив Чарлі, треба ще ж і перекурити встигнути. "Куріння, звісно, звичка не найкраща, та що ж поробиш, яка вже є." - часто любив жартувати кремезний парубок. Тут, на підприємстві, все відбувалося дуже швидко. Адже роботи багато, а платити просто так ніхто не буде. І ось, здавалося, тільки розпочалася перерва, а Яр знову опинився за знайомим робочим місцем. Не довго думаючи, він знову повернувся до своєї легендарної битви з породженнями зла.

 - Тьма на тебе, ти знову залип, чи що? Ау, фініш, братан. Ходімо уже мерщій.

 - Так точно, пане Чарлі, - віджартувався Яр.

   Вони вийшли на вулицю. День підходив до завершення, і Темрява уже збиралася поглинути усе навколо.