Імператор

Розділ 9

 - І так, я повинна йти з вами на гору, тому що...? - незадоволено запитувала Бетті, слідуючи за Бернардом до будинку спадкоємця.

 - Тому, що так треба. Я маю дещо перевірити. - намагався з серйозним виразом обличчя пояснювати магістр. - Та годі уже, тобі що, тяжко?

 - Та ні, просто якось це дивно. Пейрі - дитя Вогню, ніколи не зазирне до царства Темряви.

 - Ну, от і перевіримо.

   Вони підійшли до будиночку, та як тільки Бернард доторкнувся до дверей, вони відчинилися, і на порозі з'явився Яр - одягнений та готовий вирушати.

 - Ого, це щось нове. - промовив магістр з саркастичними нотками у голосі.

 - Щось мені сьогодні погано спалося. - відповів спадкоємець. - Ходімо уже, розберемося з вашим Темним світом.

 - Можливо, ти поясниш, що я тут роблю? - продовжила свою пісеньку Бетті.

 - Хм, допомагаєш мені і своїй секті пробудити свого спасителя. - єхидно відрізав Яр.

 - І в чому ж заключається ця допомога? - не здавалася пейрі.

 - Не знаю, прийдемо - розберемося. Може, салют запустиш, ато там дуже моторошно без світла.

 - Бернарде, а не може перстень бути підробкою? Не віриться просто, що оцей ідіот - наш спадкоємець. - злісно вигукнула дівчина.

 - Та заспокойтесь ви уже. У нас спільна мета, давайте на ній і зосередимося замість гризтися одне з одним. - сердито і навіть владно промовив очільник Ордену.

   Деякий час після цього вони йшли в абсолютній тиші. Бетті все це дуже дратувало. "Та що він собі дозволяє? Уявив, бачте, себе важливою особою, а сам то лише автомобіль для іншого, набагато могутнішого і розумнішого водія." - думала вона, йдучи стежиною з чорного каміння. Раніше дівчина уже бувала на Темній горі, та їй там дуже не подобалося. Сама атмосфера того місця була якоюсь гнітючою, тож Бетті намагалася уникати його. Це, зрештою, також було однією з причин такої бурхливої реакції на прохання магістра піти сьогодні з ними. Однак, їхня мета оправдовувала її особистий дискомфорт. Дівчина все життя посвятила Ордену та його ідеям, і тішила себе думкою, що це не даремно, і скоро вони змінять світ.

 - Що ж, ми прийшли. - промовив Бернард. - Яре, ти готовий?

 - Те ж саме, що вчора? - запитав хлопець.

 - Так. Далі ти повинен сам зрозуміти, що робити по ту сторону, і як знайти шлях до Шавія. Коли я вперше потрапив туди, також відчував те саме, що й ти вчора, однак з часом те місце починає приймати тебе.

 - Кхм. Я все ще не розумію, що тут роблю. Можливо, пора би уже дати хоч якесь пояснення? - не здавалася пейрі.

 - Сідай біля мене, і роби те ж саме: заплющ очі, і мовчки медитуй. Ключове слово тут саме "мовчки". Ну як, справишся, могутня пейрі?

 - Ти розумієш, яку дурню говориш? Я не зможу туди потрапити! Тільки темний спадкоємець може так швидко туди увійти. Бернард пів життя тренувався, щоб лише зазирнути в той світ, а пейрі і взагалі вважаються небажаним гостем. Наша природна стихія - Вогонь, бере початок від Світла, а не Темряви.

 - Значить, ти просто посидиш, і подумаєш кілька годин про те, який я ідіот, і що скоро перестану тебе бісити. Не тяжко ж, правда? - досить агресивно відгаркнувся хлопець.

 - Будь по-твоєму, не вистачає уже сил на ці сперечання. - відрізала Бетті, сівши на виступ з темної гірської породи.

   Дівчина заплющила очі. Всередині все кипіло, її переповнювали незрозуміла злість і агресія. Раніше, попри свою Вогняну природу, вона була на диво спокійною пейрі. Завжди, без зайвих запитань, виконувала вказівки Ордену, була привітною з усіма. Та цей хлопчисько просто виводив її з себе, дівчина не розуміла, як можна бути таким бісячим з першого ж дня знайомства. "Так, треба заспокоїтись. Побути кілька годин в місці скупчення Темної енергії - не така уже й велика плата за порятунок світу." - говорила вона собі. Відразу згадувалися уроки самоконтролю з Бернардом. Він учив, як правильно застосовувати свої сили, керувати власною стихією. "Пейрі славилися дуже вибуховим характером, що й не дивно, і тому потрібно руйнувати цей стереотип, і тримати емоції при собі. Ти повинна використовувати свою стихію, а не вона тебе." - розповідав мудрий магістр.

   Бетті, сама того не помітивши, все-таки розслабилась і перестала думати про Яра та цю гору. Та й, взагалі, не було звичного відчуття гнітючості, Темряви. Вона просто сиділа, згадуючи якісь моменти зі свого життя. Більшість часу дівчина провела на Острові. Пейрі залишилося дуже мало, і майже всі вони знайшли свій дім у Королівстві. Тому батько ростив її тут, в безпеці. Мами своєї дівчина ніколи не бачила, так як та загинула при тяжких родах. Тато ж виховував Бетті до п'яти років, а потім пропав, відправившись на одне із небезпечних завдань Ордену. Коли дівчині виповнилося вісімнадцять, Бернард вперше показав їй світ за межами Острову. З того часу й сама пейрі, зарекомендувавши себе дуже відповідальною та обережною, виконувала різні, в основному пошукові, завдання в Імперії чи Королівстві. 

   Бетті була уже остаточно поринула у спогади, та раптом усе це зникло, і Темрява поглинула її. Та атмосфера, тривожність та гнітючість, що мучили її на вершині гори раніше, здавалися просто нічим в порівнянні з тими відчуттями, що зараз її захопили. Паніка, страх, злість - усе це злилося у єдине, і насувалося на пейрі. Вона розуміла, що потрібно розплющити очі і повернутися у реальність, однак, як це зробити, не мала жодного поняття. Вона буквально відчувала своє тіло тут, в цьому світі. Серце мало не вистрибувало з грудей, було холодно і страшно. В Темряві почав з'являтися густий сірий туман, поглинаючи все навколо. Раптом вона відчула, як хтось взяв її за руку. Дівчина аж підскочила, ойкнувши, та дуже сильно здивувалася, побачивши того, хто ще недавно так її дратував. Не думаючи, на емоціях, Бетті обійняла спадкоємця, і прошепотіла тремтячими губами на вухо:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше