Розділ 23

   Ейрін з поспіхом крокувала до підземного тунелю у супроводі добре знайомого біса Міма. Щойно їй чітко дали зрозуміти, що зміни уже настали, й потрібно негайно вирішувати, на чиєму боці опиниться її народ - векси. І рішення повинне бути вірним, адже ціна помилки тут надто висока.

   Позаду, значно повільніше, пленталися двоє карликів – найлі Гарі та жут Вілл, а також прикріплені за ними чорти. Якщо раніше, скільки Ейрін себе пам’ятала, ця парочка давніх приятелів завжди щось незадоволено обговорювала, звинувачуючи всіх навколо у всьому на світі, то зараз вони просто мовчки ступали у максимальному темпі, дозволеному їхнім віком та зростом. Не треба бути оракулом, щоб здогадатися, що саме відбувається в думках кожного з них. І Ейрін усе прекрасно розуміла, і знала, що після смерті Піті зараз найбільша відповідальність лягла саме на її тендітні плечі.

   Нарешті, вони зупинилися. Попереду, в земляній породі, було видовбано п’ять отворів, котрі звивалися тунелем кудись вдалечінь. На вході до кожного з них стояла велика, в людський ріст, блискуча темна куля. Це свого роду авто, за допомогою яких біси пересувалися прокладеними ними ж, та захованими від решти світу транспортними підземними шляхами. Саме так лідери повстанців й добиралися кожного разу на їхні переговори в Танемі.

 - Гей, дідугани! – звернулася Ейрін до карликів, коли ті підійшли. – Обговоріть усе зі своїми, й чекайте мого дзвінка. Я створю ввечері захищений канал зв’язку, і ми все обговоримо.

 - Я думаю, тут нічого обговорювати, - пробурчав найлі. – Діти землі підуть за новим правителем. Ось з ким тобі дійсно треба потолкувати, так це з сізі. Там-то, після смерті Піті, а ще Пола – його заступника, і Гаса – заступника його заступника, вже ж таки точно розпочнеться боротьба за владу. Думаю, переможе той, хто пообіцяє їм помсту за любого, трагічно загиблого лідера.

 - Піті сам винен в тому, що сталося, - відповіла векса. – Є у мене ідеї на рахунок сізі, постараюсь їх врозумити. А ви все одно будьте на зв’язку, щоб завтра усі діяли злагоджено і розумно.

 - О, дуже схоже, що ти собі місце Піті приміряла? – втрутився старий жут. – Раніше мовчала, зі всім погоджувалася, а зараз говориш, що нам робити?

 - А що, ти хочеш спробувати, Вілле? Тоді, будь ласка, займайся, спрямовуй нас. Дивись, щоб революція пройшла успішно, щоб кожен народ отримав своє місце в новій Імперії. Давай, завтра сам обговориш усе з нашим новим правителем, ви ж зі своїм другом завжди маєте що зауважити. Особливо між собою, удвох, коли нічого не загрожує й ніхто не змушує відповідати за кожне вимовлене слово.

 - Та годі, завелась уже, - пробурмотів Вілл. – Ми підтвердимо своє рішення. Ти, цей, поговори з сізі. Не знаю як, та вони повинні прийняти ситуацію. Й без фокусів.

 - Сказала ж, спробую. Гаразд, Міме, вирушаймо.

   Біс змахнув рукою, і прямо в центрі кулі з’явився білий прямокутний отвір, а з нього вивалилися невеликі сходинки. Мім рушив першим, почав підійматися. Щойно він наблизився до отвору, як його буквально засмоктало всередину кулі. Колись, споглядаючи таке вперше, Ейрін боялася підходити до цієї штуковини. Однак, зараз сприймала усе як даність, просто інший вид транспорту. Тож векса рушила слідом за своїм провідником.

   Всередині, як і в звичайних авто, було доволі просторо. Тут з легкістю могли поміститись четверо, хоча зовні здавалося, одна куля – одна особа. Біс вмостився спереду, на місці водія. Ейрін зайняла зручний диванчик позаду. На відміну від інших транспортних засобів, тут не було жодних кнопок чи важелів. Всім керувала темна магія рогатих. Мім витягнув вперед вкриті шерстю руки, намалював в повітрі нескладну фігуру, промовляючи при цьому заклинання. Опісля, він ніби відштовхнувся долонями від уявної стіни, і куля стрімко рушила уперед.

   Швидкість підземного авто була доволі пристойною. Знову ж, в перші рази Ейрін дуже переживала, що вони ось-ось розіб’ються об земляну стінку тунелю. Особливо таке враження складалося на поворотах, коли куля буквально летіла в породу. Та кожного разу вона неймовірно легко повертала, вирівнювалася, і взагалі, всередині не відчувалося жодного дискомфорту. Варто було трішки звикнути, й на перший погляд екстремальне ралі перетворювалося на звичайну легку поїздочку таємними підземними тунелями.

   Ейрін, звісно, була зараз повністю замкнута у собі, у власних тривожних думках. Карлики буквально уже повідомили, що підтримають темного правителя. Хоч добре, що її важливість і значущість для загальної справи, як не крути, а визнали. Значить, векси зможуть розраховувати на певні привілеї. Хтозна, можливо, з часом вона стане однією з радників нового Імператора. А зараз треба бути обережною. І розумною. Головною проблемою залишалися сізі. Їй потрібно менш ніж за добу якось з ними домовитись, а також подружитися з новим лідером. Треба, щоб і він визнав її рівною собі. Досить уже Піті, який нікого, крім себе і своїх друзів з гурту, ні в що не ставив. Ось і по заслугам йому!

 - Пані Ейрін, ми приїхали, - раптово обірвав її роздуми біс.

   Жінка роззирнулася. І дійсно, куля зупинилася біля знайомих кам’яних сходинок, котрі знаходилися прямісінько під її будинком в рідному місті – Валесі. Розміщувалося воно на сході Імперії, і являло собою ще одну незахищену ніякими бар’єрами столицю нижчих народів. Тут проживали векси, діти води, які не виявили особливої цінності для імператорського війська. Місто мало безпосередній вихід до Малого Океану, з якого й черпали магічну енергію його жителі.