Розділ 24

 - Ти впевнений, що нам потрібно це робити? – запитала Бетті.

 - Абсолютно, - відповів, усміхнувшись, Яр.

 - Ну гаразд. Однак, якщо у тебе нічого не вийшло, знай: мої страждання будуть на твоїй совісті.

   Після цього пейрі неохоче ступила на кам’яну сходинку і рушила вгору, до щойно відкритого отвору в земляній породі. Дівчина добре пам’ятала ті тривожні відчуття, котрі вона пережила в Пустелі Жахів. І тому зараз їй хотілося опинитися де завгодно, тільки не там. Однак, Яр обіцяв, що цього разу все буде інакше, що він зміг зняти з неї темні бісівські чари.

   Пейрі наблизилася до самого отвору, лишилося тільки виглянути. Тривога не відпускала, все більше хтілося бігом кинутися назад, у підземний прихисток. Та вона ж обіцяла йому, що спробує. І він тут же ж, позаду, дивиться на свою імператрицю. І що ж тепер, повести себе як перелякана гуска? Е ні, вона визирне. Та бережи його Темрява, Світло, і всі інші стихії, якщо там знову будуть пісок і палюче сонце. Глибокий вдих, і дівчина стімко рушила вгору, долаючи останні сходинки.

   З отвору з’явилась червоноволоса голова, на якій зажмурились палаючі оченята пейрі. Бетті заплющила їх рефлекторно, лише на мить. А потім рішуче поглянула вперед, і зойкнула. Попереду все жило і квітло. Сонце привітно грало лагідним промінням в невеликому струмочку, дув приємний легкий вітерець. Кругом росли різноманітні дерева, цвіли гарні, різнобарвні квіти, котрих Бетті ніколи раніше й не бачила. Її, ту, що виросла на Острові з екзотичною флорою й красивою місцевістю, важко, майже неможливо було здивувати природними пейзажами. Та зараз пейрі замиловано розглядала усе, що для неї відкрилося.

 - І що ж, воно вартує того, ми не даремно вийшли на поверхню? – запитав явно задоволений собою Яр.

 - Тут просто дивовижно, - тихо промовила Бетті. – І вони приховують таку красу від усього світу!

 - Можливо, саме тому тут усе так і зберіглося? Бо решта світу не зазирають сюди і не псують нічого своїми загребущими ручиськами. Я чомусь більш ніж впевнений, якби ці території не визнали аномальними, зараз ми б стояли посеред якогось великого міста в Королівстві.

 - Й то правда, - погодилась Бетті.

 - Що ж, у нас сьогодні побачення в тіні віковічного дуба. Тож ходімо, його ще потрібно знайти.

   Пейрі охоче попрямувала слідом за своїм коханим, взявши його за руку. Вони йшли, розглядаючи все навколо, а природа відкривала нові дивовижні пейзажі. Найбільше дівчину вражало те, наскільки потужними повинні бути чари, що змусили першого разу перетворити таке спокійне місце в справжнісінький кошмар. Під ногами скрізь росте молода зелена травичка, подекуди визирає з-за квітучих пагорбів своїм рукавом чиста блакитна річечка, а дерева різної висоти розміщені ніби в доглянутому парку, а не дрімучому лісі. Та кожен, хто тут проходить, змушений бачити тільки пісок, і невблаганне пекельне сонце, і власні найпотаємніші жахіття.

 - А ось і він, - промовив Яр, коли попереду відкрилась простора галявина з єдиним величезним деревом посередині.

   Віковічний дуб гордо височів над усім, розкинувши свої крислаті віти в різні боки. Біси розповідали, що дерево стоїть тут ще з незапам’ятних часів, коли тільки створювався цей світ. Доходять легенди, що це – перше творіння стихії Землі, і в ньому приховано дуже багато магічної енергії.

   Яр раптом витягнув вперед руку з перснем Шавія. Вказівним пальцем намалював у повітрі коло, а потім різко змахнув усією долонею кудись вбік. Тут же ж, просто-таки ні з відки, перед ними з’явилося невеличке шовкове простирадло, пляшка вина і двоє бокалів.

 - Ем, я правильно розумію, що стала свідком телепортації предметів? – здивовано запитала Бетті.

 - Ага, я довго тренувався, і ось уже доволі добре виходить. Сам я переміщуватися у просторі поки не можу, а от дрібні речі – запросто.

 - Ну точно, Тіпун оголосить тебе єретиком, - усміхнулася дівчина.

 - І нехай, нарешті я впевнений, що його рішення мене мало будуть обходити в майбутньому.

   Яр змахнув рукою, і покривало стрімко полетіло до кремезного стовбура дуба. Вони з Бетті рушили слідом, а тим часом пляшка з вином відкоркувалась прямо в повітрі, розливаючи свій вміст в бокали.

 - Ти став занадто зловживати своєю магією, - серйозно сказала пейрі, присідаючи в тіні віковічного дерева.

 - Я вчуся краще володіти силою, що ж в цьому поганого?

 - Не знаю, та вона мене останнім часом дуже непокоїть. Це темна енергія, з того темного місця. А ти отак просто граєшся нею, ні про що не переймаючись.

 - Я переймаюся, чесно. Але вона мені потрібна. Ти й сама це знаєш.

 - А що на рахунок «Ілюзії»? Ми так толком про той випадок не поговорили. Що ти з ними зробив?

 - Точно не впевнений, та думаю, вони відправились у той світ без зворотного квитка. Не знаю як пояснити, просто в той момент я знав, що повинен вчинити саме так.

 - І зовсім не дивно, і нічого не насторожує, - з нотками сарказму вимовила Бетті.

 - Знаю, знаю, самому не по собі було після того. Та що ж, відступити я вже не можу. Тепер всі вони визнали мене своїм лідером, правителем. Кожен ватажок прийшов у зазначений час і проговорив клятву. З Темрявою якось розберуся, зараз важлива наша революція.