Імператор

Епілог

   Яр відкрив очі. Роззирнувся. Світало. Кругом височіли дерева. Хлопець зрозумів, що опинився посеред лісової галявини. І тут нещодавно сталося щось важливе. В повітрі так і відчувалася магічна енергія. «Що відбувається? Де я? Це і є тисячолітня в’язниця Шавія? Зізнатись чесно, я очікував гіршого».

   Яр підвівся. Одразу ж занепокоївся, чи збереглися у цьому місці його сили. Спробував звернутися до своєї стихії. Темні струмочки миттєво окутали його тіло. «Що ж, я досі її обранець. Вже легше». Одразу глянув на руки. Перстень Шавія був на тому ж самому середньому пальці. Два крила, сплетені між собою та окутані сірим димом виблискували на темному камені.

   Раптом Яр збагнув, що одягнений він в дуже дивні речі. Торс прикривала сукняна туніка чорного кольору з короткими рукавами. Сягала вона майже до колін. На ногах – легкі темно-сині штани та м’які шкіряні черевики. Подібні речі хлопець бачив лише по телевізору, в історичних передачах. Приблизно так виглядав стародавній чоловічий костюм. «Тьма, де ж я? Щось мені це не подобається», - все намагався зрозуміти ситуацію Яр.

   Зрештою, він дійшов висновку, що залишаючись на місці нічого не з’ясується. Тож хлопець рушив крізь хащі, повністю довірившись інтуїції. Він йшов вперед, гадки не маючи, де саме знаходиться, й куди прямує. Та якесь шосте чуття підказувало, що зараз просто потрібно вибратися з лісу, і далі обов’язково щось та й відбудеться. І Яр не став чинити йому опір. Просто піддався і йшов уперед.

   Дорогою хлопець перебирав в голові різні варіанти, що ж з ним відбувається, і як повернутися звідси в його світ. Адже сам він був абсолютно переконаний, що зараз знаходиться за його межами. Не міг же він звільнити Шавія, й сам залишитися в Авінанді. Чи міг? Можливо, сама Тея втрутилась і внесла свої корективи в пророцтво? Ні, навряд. Швидше, він просто хоче в це вірити. Раптом Яр усвідомив, що таки знайшов вихід з лісу. Лише кілька дерев попереду, а далі – невідоме щось. Він зауважив для себе, що не розуміє, скільки часу блукав. Його, як і колись на роботі в експортній компанії, поглинули роздуми, і хлопець протягом всієї дороги був десь не тут. «Треба бути уважнішим, все має значення, особливо дрібні деталі і орієнтація в часі».

   Останні кілька кроків, і Яр аж заціпенів від виду, що перед ним відкрився. Попереду розкинулося місто, оточене височенним кам’яним валом. В центрі над всім навколо височів стародавній Замок, збудований на пагорбі. «Не може бути! Як? Що, в біса, тут відбувається?» Яр дивився і ніяк не міг зрозуміти, яким чином він опинився поблизу Кодгарду, тільки тисячі років тому. «Гаразд, треба у всьому розібратися», - подумав він, трішки заспокоївшись, й рушив уперед.

   Хлопець зрозумів, що вийшов з Великого Лісу. Приблизно звідси кілька днів тому армія повстанців рушила в наступ, захопивши в результаті столицю. Причому, без бою. Доволі легко, як тоді могло здатися. Та все це було лише підступом Тіпуна. Його хитрим планом, як здолати надокучливого спадкоємця. Мабуть, зараз світлий правитель уже пошкодував, що просто не відступив і не заховався деінде подалі. Яр усміхнувся. Чомусь, його утішала думка про те, що усі зрадники в його Авінанді добряче заплатять за свій неправильний вибір. «Тирана вони в мені побачили, диктатора. Ну й нехай тепер самі виплутуються. Що хотіли, те й мають. А я ще обов’язково повернусь».

   Підійшовши до брами, Яр одразу помітив двох охоронців – чотирируких найлі в шкіряних обладунках. За спиною у кожного звисав арбалет. Цього разу хлопець навіть не здивувався. Уже було очевидно, що занесло його далеко в минуле. Ймовірно, десь на три тисячі років, в часи становлення великих монархій Авінанду. Поки хлопець думав, що краще сказати карликам, ті змусили його знову здивуватись. Щойно він підійшов, охоронці опустилися на одне коліно, й один з них промовив:

 - Вітаю, Ваша Величносте. Як пройшла нічна прогулянка?

 - Ем…Все добре, - невпевнено виговорив Яр, гарячково перебираючи ситуацію в голові. – Проведіть мене до Замку.

   Хлопець вирішив діяти впевнено та рішуче. На думку спало лише, що всі навколо вважають його Шавієм. Іншого пояснення того, що відбувається, він не знайшов. А що, з цією версією усе набувало певного значення. Очевидно, вони просто помінялись тілами. Тільки от дивно, що він то був зараз собою. Він же ж точно помітив би фізіологічні зміни, якби вони трапились. Байдуже, це все дрібниці.

   Охоронець тим часом вклонився і рушив міськими вуличками в бік центральної площі, виконуючи наказ Яра. А той ішов, озираючись та досліджуючи давню столицю. Так, Кодгард мав геть інший вигляд. Стародавні будівлі, майстерні та стійла з їздовими тваринами замінили багатоповерхівки з екранами й рекламними вивісками. Навіть в плануванні місто було якимсь простішим, чи що. Звісно, за три тисячі років багато чого трапилось, і це нормально. Незмінним був лише пагорб і Замок на ньому. Звісно, зараз він мав набагато скромніший вигляд, ніж за його часу. Очевидно, Імператори Кронлі ще не народилися для того, щоб доповнювати його різними архітектурними стилями і нововведеннями.

   Ось вони вийшли на площу, й одразу попрямували до замкової алеї. І тут раптом Яр знову оціпенів. Просто попереду, в кількох кроках від нього стояла вона – його червоноока кохана. Бетті, одягнена у відповідну для цього часу довгу, аж до землі, яскраву сукню, лагідно усміхалася, дивлячись просто на нього.

 - Я уже почала хвилюватися, - промовила вона, підійшовши ближче. – Мій наречений пропав посеред ночі, знову виконуючи надзвичайно таємний та важливий ритуал. Сподіваюся, все пройшло добре, і ти готовий до нашого весілля?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше