Підозра

Наталя увійшла в кімнату і щільно зачинила за собою двері. Її колотило від обурення. Чому Вадим так дивно себе веде? Чому ухиляється від відповідей, не розмовляє при ній телефоном, не кажучи вже про ці нескінченні відрядження? Говорить про те, що багато роботи, але очевидно інше: він щось приховує. Невже вся справа в іншій жінці? Можливо, він їде не по роботі, а до неї? Одне Наталя знала напевно: вона не зможе змиритися з наявністю у чоловіка коханки! Господи, як же дізнатися правду?
Наталя сіла на ліжко і розгублено обвела поглядом кімнату. Колись їх спільна з Вадимом спальня була великою і просторою. У дизайні переважали шоколадні й світло-жовті кольори: пухнастий килимове покриття на підлозі, оксамитові портьєри на вікнах і витончені дорогі меблі вишневого кольору чудово доповнювали інтер'єр. Протягом останніх двох років чоловік спав у вітальні на дивані, мотивуючи це тим, що він часто працює до пізньої ночі в кабінеті, а потім йому хочеться подивитися телевізор. Її спочатку злила і дивувала ця дивина. Думки в голову приходили зовсім недобрі. Але, як відомо, до всього звикаєш, чи намагаєшся себе переконати, що звикла. Зрештою, Наталія змирилася і з цим, намагаючись себе переконати, що так їй навіть зручніше — тепер вона може спокійно писати перед сном, і її ніхто не буде заважати.
Через пів години до неї зазирнула Настя. Наталя лежала на великому двоспальному ліжку. Поруч на тумбочці горів нічник, відкидаючи романтичні тіні на її обличчя. Настя замилувалася матір'ю в цей момент. Довге каштанове волосся блискучою хвилею розсипалися по подушці, великі сині очі були спрямовані на статтю в журналі, а красиві повні губи злегка посміхалися. Наталя читала «Космополітен» і здавалася абсолютно спокійною й зосередженою, але Настя вже знала, що це лише міцна зовнішня оболонка, за якою ховається цілий вир ледь стримуваних емоцій.
— Мамусю, ти ще не спиш?
— Ні, заходь, — Наталя відклала журнал і, посміхаючись, простягнула руки до доньки.
Настя стрибнула поруч з нею на ліжко і, поклавши свою голівку їй на плече, тихо сказала:
— Мам, я так не люблю, коли ви з татом сваритеся. Так прикро спостерігати, коли двоє дорогих тобі людей не знаходять спільної мови.
Намагаючись не розплакатися, Наталя погладила дівчинку по голові.
— Яка ж ти у мене стала доросла. Як швидко пробігли чотирнадцять років ... І ось ти виросла і стала просто красунею.
— Ти теж у мене красуня. Коли мої однокласники бачили нас удвох на минулому тижні, то потім мене запитали: «До тебе сестра приїхала?». Ну, чесне слово, мені так смішно було, коли я побачила їх круглі очі після того, як я сказала, що ти — моя мама.
Вона дзвінко розсміялася, змусивши Наталю посміхнутися. Таке з ними вже не раз траплялося, тому вона вже звикла і навіть перестала надавати цьому якогось значення.
— Мамо, — раптово голос дочки став серйозним, — я думаю, що тато дуже тебе любить, але просто не показує цього. Такий у нього, напевно, характер.
Настя підняла голову, і її волосся торкнулося щоки Наталі, на мить змішавшись з її такими ж каштановими завитками.
— Я не знаю, що сталося, — зітхнула Наталя. — Він не завжди був таким, а зараз я все більше переконуюся, що ми зовсім різні люди. На жаль, про це дізнаєшся через роки. Так, він хороший батько, цілком сімейна людина, але багато в чому ми не розуміємо один одного ... Не думала, що коли—небудь скажу такі слова, та дуже часто наші спільні інтереси обмежуються лише тобою. Думаю, він щось від мене приховує ...
— Може, у нього неприємності на роботі? — з тривогою запитала Настя. — Хочеш, я поговорю з ним?
— Ні, ти не повинна втручатися в наші стосунки, — відповіла Наталя, ласкаво погладжуючи доньку по руці. Вона зауважила, що дівчинка хвилюється і вже пошкодувала про сказане.
— Можливо, все ще можна якось виправити? Ти ж не кинеш тата?
У блакитних очах доньки стояла така тривога, що Наталя не могла в них дивитися.Ці наївні, близькі та найрідніші у світі очі були повні надії і любові — почуттів, яких Наталя у свої тридцять п'ять років вже давно не відчувала. Зараз вона сильно сумнівалася, що її душа здатна на справжні сильні емоції.
— Не кину, — тихо мовила вона і відразу перевела розмову на іншу тему.— Розкажи мені тепер, що це за квіти стоять у тебе на столі в кімнаті?
Очі дівчинки загадково заблищали.
— Уявляєш, це мені Денис Корольов подарував. Ну, однокласник мій. Пам'ятаєш, я тобі про нього розповідала. Сьогодні йду зі школи, підходжу до під'їзду, а він стоїть з квітами. Смішний такий ... — Настя зніяковіла, зробивши паузу. — Він запропонував мені піти з ним завтра на дискотеку. Ти ж мене відпустиш?
— Значить, тато мав рацію на рахунок вечері? — посміхнулася Наталя.
— Мамочко, ну, що ти справді? Хіба я мало допомагаю тобі по дому і без дискотеки?
Настя ображено стиснула губки, і від цього її привабливе обличчя стало ще миліше. «Ні, тут Вадим помиляється» — посміхнувшись, подумала Наталя. Їхня донька безпосередня від природи. У ній немає ні краплі награного кокетства та хитрощів.
Бідний Денис Корольов! Попався на гачок цієї непідробної чарівності й навіть добровільно не зможе зірватися з гачка!
— Так, ти у мене молодець! — задумливо посміхаючись, сказала Наталія.
— Вся в тебе! Адже всі говорять, що я на тебе дуже схожа!
— Добре, підеш на дискотеку, — посміхнулася Наталя. — А як там твої тренування по «тхеквондо»?
— Все чудово. Сьогодні тренер мене хвалив. До речі, через місяць у мене буде іспит на чорний пояс! — з гордістю заявила вона.
— Нічого собі! Що ж... Я дуже радію за тебе. — Наталя лагідно обійняла доньку.
П'ять років тому, коли Настя забажала займатися бойовим мистецтвом, Наталя і подумати не могла, що її тендітна, витончена красуня серйозно захопиться цим східним єдиноборством, буде їздити на змагання і навіть привозити медалі за перші місця!
Настя поцілувала матір і швидко зіскочила з ліжка.
— На добраніч! Я тебе дуже люблю! І, будь ласка, не ображайся на тата.
— На добраніч, люба.

________________________________________

День вже добігав кінця, коли Наталя вийшла з Міністерства освіти, де проходила конференція з вищої математики, і попрямувала до своєї машини. Швидше б опинитися вдома! Роботи було справді багато. Йшла зимова сесія, і сьогодні півдня вона приймала іспити у студентів, а потім відвідала професійний захід у Міністерстві. Наталя зняла авто з сигналізації й сіла за руль. Погляд її впав у бік стоянки готелю "Бардо", що знаходився навпроти. Жінка не повірила своїм очам: машина Вадима стояла прямо перед нею. Наталя ще раз подивилася на номер. Сумнівів не було: біля готелю дійсно стояла срібляста «Toyota camry» її чоловіка. Наталя розгубилася. Як вчинити? Може, зайти в готель? А що потім? Номер може бути зарезервований не на його ім'я! І ​​що вона дізнається? Нічого. Тільки виявиться посміховиськом перед адміністратором. Крім того, Наталя була абсолютно не готова побачити чоловіка в обіймах коханки. Руки затремтіли від хвилювання і передчуття серйозного конфлікту. Вона набрала номер Вадима і почула у відповідь ввічливий голос оператора: "Абонент не може прийняти ваш дзвінок. Зателефонуйте, будь ласка, пізніше ..." Відчуваючи, як сльози навертаються на очі, Наталя зателефонувала Лєрі. Минуло кілька довгих гудків перш, ніж подруга узяла трубку:
— Слухаю ...— голос дівчини був бадьорим і привітним.
— Лєро, ти уявляєш, я тільки що бачила машину Вадима на стоянці біля готелю "Бардо"! — випалила Наталя.
— І що? — здивовано запитала вона.
— Майже нічого, якщо не брати до уваги, що сьогодні вранці він виїхав в аеропорт, а звідти прямим рейсом до Мінська, — з іронією відповіла Наталія.
— Нічого собі! Почекай, ти заспокойся. А, може, у нього там зустріч з партнерами по бізнесу? У готелі «Бордо» на першому поверсі є ресторан ... Зайди, подивися.
— Звичайно, у нього там зустріч. Тільки не по роботі, а з коханкою...
— Ти дзвонила йому? — запитала Лєра.
— Так, у нього телефон відключений, — голос її тремтів.
— А в готель заходила? — з тривогою запитала подруга.
— Ні. І взагалі, я вже поїхала звідти, — відповіла Наталя, тримаючи кермо однією рукою, а іншою витираючи заплакані очі.
— Припини так хвилюватися. Не забувай, ти за кермом. Все з'ясується, от побачиш! Вибач, більше не можу говорити. У мене клієнтка.
Наталя кинула телефон на сусіднє сидіння, щосили намагаючись опанувати себе та зосередитись на дорозі. Через потепління сніг почав танути, перетворюючись в каламутну, брудну воду. Таким самим уявлялося Наталі її сімейне життя. Колись яскрава і барвиста, любов до чоловіка перейшла у ненависть і гіркоту відчуження. Їй було нестерпно боляче визнавати це, і як жити далі жінка не знала.