Жахлива таємниця

А ввечері пішов дощ. Великі краплі падали на вуличне металеве підвіконня, видаючи звук, схожий на тривожний стукіт серця. Наталя сиділа у вітальні в улюбленому кріслі Вадима і незрячим поглядом дивилася на електрокамін. Він автоматично вимкнувся годину тому, і в кімнаті давно стало прохолодно. Занурена в свої думки, вона не помічала цього. Наталя вже встигла переглянути й перебрати всі речі чоловіка. Згадавши про кабінет, жінка піднялася і попрямувала туди. Провівши рукою по лакованій поверхні столу, вона мимохідь переглянула папери, що тут лежали. Її увагу привернула велика чорна тека з документами, пов'язаними з відкриттям якоїсь фірми з комп'ютерного та програмного забезпечення. До цього Наталя ніколи не чула від чоловіка про існування такого підприємства, засновником якого він, вочевидь, був. Серед інших вона побачила кредитний договір на досить значну суму, складений в банку, керівником якого був Олексій, чоловік Лєри. Здивовано гортаючи листи, Наталя вирішила зателефонувати йому й попросити зайти. Чоловіки товаришували й у них навіть були якісь спільні справи, про які вона ніколи не питала, а Вадим сам не розказував. Читаючи папери в похмурій, чорної теці, Наталя замислилась: можливо, друг їх сім'ї щось знає про цю дивну фірму?

Незабаром у двері постукали, і вона пішла відчиняти.

- Привіт!

На порозі стояв Олексій, співчутливо дивлячись в її бліде обличчя.

- Щось трапилось? Ти не захворіла? - стурбовано запитав він.

Жестом Наталя запросила його до кабінету Вадима. Взявши зі столу документ, вона простягнула його Олексію:

- Подивися, будь ласка. Можливо, ти щось знаєш про це?

Поки він вивчав папери, вона присіла на білий шкіряний диванчик. Олексій швидко переглянув договір. Наталя помітила, що при цьому його обличчя не виявляло подиву. Навпаки, було помітно, що він добре знайомий зі змістом цієї угоди.

- Зрозуміло, - зітхнувши, простягнув Олексій. - Отже, ти сама все знайшла... Я хотів поговорити з тобою, але думав зробити це через кілька днів, коли ти трохи заспокоїшся...

- Про що поговорити? Що все це означає? - з тривогою запитала Наталя.

Передчуття нової біди залізним ланцюгом стиснуло їй серце. І без того розхитані нерви в цю мить напружилися, мов струна.

- Річ у тім, що два роки тому Вадим вклав чималі гроші у відкриття цієї фірми по розробці комп'ютерних програм, оформивши кредит у нашому банку. Крім того, у нього були ще приватні кредити, але про це мені мало відомо. На жаль, бізнес не вийшов. Це довга історія, та в результаті Вадим «прогорів» та ще й залишився боржником чималої суми. Створена компанія повинна була стати конкурентом "Майнкрософту". Він просив мене не говорити тобі про це ... Лєра теж нічого не знає.

- Але чому? Я не розумію, - майже пошепки промовила Наталя, вражена новиною.

- Не хотів тебе засмучувати. Він розраховував отримати великий прибуток від цього бізнесу, але не судилося. Довелося ще й кредити виплачувати, щоб з усім цим покінчити. Вадим дуже важко все це переживав, хоча я не раз говорив йому, що бізнес - це ще й удача, та в той момент вона від нього просто відвернулася...

- Скільки ще він залишився винен? - запитала Наталя, готуючись почути космічну цифру.

- На щастя, половину боргу Вадим встиг сплатити. Останній платіж був місяць тому. Його бізнес - партнерами в цьому проекті були досить серйозні люди. Згодом Вадим дізнався, вони пов'язані з криміналом. Ці засновники довго тягнули з допомогою, але потім все ж привезли йому свою частину грошей. Я був присутній на цій зустрічі. Вона проходила в ресторані готелю "Бордо". На сьогодні борг по кредиту приблизно сто тисяч доларів, включаючи відсотки.

- Неймовірно, - прошепотіла Наталя, намагаючись не розридатися.

Вона розгорнула кредитний договір.

- Всього отримано: п'ятсот тисяч доларів, - прочитала вона. - Він страшенно ризикував! Тепер мені все зрозуміло. Шкода, що надто пізно...

- Я думаю, що аварію йому підлаштували, - похмуро мовив Олексій. - Вадим знав якусь важливу інформацію про кримінальні справи своїх партнерів. Думаю, криміналістам краще про це не говорити ... Нехай самі докопуються до істини.

- Який жах! - Наталя закрила обличчя руками.

- Якщо хочеш, я можу допомогти подати документи на реструктуризацію боргу в банку? - запропонував Олексій.

- Добре, я подумаю. Може, вдасться продати наш заміський будинок... - Наталя задумливо подивилася на нього. - Не можу зрозуміти одне: навіщо йому знадобився цей проект?

В голові у Наталії стояв туман. Тепер багато чого в поведінці чоловіка ставало на свої місця. Ось чому протягом цих двох років він був такий мовчазний і похмурий, часто замикався в собі, проводячи багато часу на самоті в цьому кабінеті. Тоді вона думала, що у Вадима з'явилася інша жінка, а у нього були проблеми й борги, з якими треба було розраховуватися. Він беріг її спокій, не розповідаючи ні про що, й справляючись самотужки.

- Наталю... Вибач, це не моя справа, - сказав Олексій, немов прочитавши її думки, - але я знаю, що Вадим дуже кохав тебе. Іноді ми розмовляли з ним про тебе. Він боявся, що ти підеш від нього. Говорив, що відчуває, що ти з кожним днем ​​від нього все далі й далі...

Чоловік зробив паузу, помітивши, з яким здивуванням Наталя дивиться на нього. У нерішучості він замовк, та вона змусила його продовжити:

- У мене таке враження, ніби ми про різних людей говоримо... Чому він ніколи не був зі мною таким відвертим? - бліднучи, запитала вона. - Він говорив ще щось?

- Так... Вадим сподівався, що якщо все вийде, і партнери не підведуть, то він купить тобі продакшн-студію. Він розповідав мені про твої п'єси. Я пам'ятаю його веселу посмішку і ці слова: «Треба допомогти дружині здійснити мрію...». Він вже почав вивчати схеми роботи кінобізнесу... Наталя? Що з тобою?!

Та вона вже не чула. Перед очима все попливло й закрутилося в шаленому танці. Ноги не слухалися, в голові шуміло. Наталя відчула себе так, ніби щодуху летить у якусь страшну темну безодню. Немов крізь гуркіт дощу, вона почула, як хтось кличе її, як чиїсь сильні руки підхоплюють її заніміле тіло... Ще мить і довкола настала безмежна, крижана нечутливість...
____________________________________

Три дні потому Олег стояв біля порога квартири Наталі. Після довгих марних дзвінків на мобільний і міський телефон, він, нарешті, не витримав і примчав до неї, побоюючись, що сталося непоправне.

Двері йому відкрила Лєра з лійкою у руках.

- Привіт, заходь ... - сказала вона, відступаючи в бік.

- Привіт, а Наталя вдома? - схвильовано запитав Олег, дивлячись на сумне обличчя жінки в синій домашній сукні.

- Її немає. Поїхала... Я говорила, щоб вона хоча б подзвонила тобі й пояснила все, та бачу, що вона цього не зробила, - зітхнула подруга.

- Як поїхала?! Куди?

Передчуття чергової несподіваної біди, як виявилося, не було марним. В голові просто не вкладалося: «Куди поїхала?».

- Я зараз все поясню.

Вони пройшли до вітальні. Лєра перетнула величезну кімнату і зупинилася біля невеликого журнального столика.

- У день похорону Наталя дізналася від мого чоловіка, що два роки тому Вадим відкрив фірму з програмного забезпечення, - почала розповідати вона, поливаючи витончену «Манстеру» у великому горщику. - Він узяв великий кредит, але, на жаль, «прогорів». У той день вона знайшла в кабінеті Вадима теку з документами щодо створення цієї компанії й у неї виникли запитання ... Кредит надавав банк, в якому працює мій чоловік.

Вона розповіла Олегу про суму боргу по кредиту, який Наталі, як спадкоємиці бізнесу чоловіка, необхідно погасити.

- Наталя попросила мене зайнятися продажем їх заміського будинку, щоб заплатити решту суми боргу. І ще одне..., - Лера зробила паузу, вагаючись, чи варто говорити далі.

Насупившись, Олег запитально дивився на неї. Жінка бачила: він не піде, поки не дізнається всієї правди.

- Олексій розповів Наталі про те, що Вадим хотів купити їй кіностудію, якщо його бізнес-проєкт виявиться вдалим. Їй стало погано, ми викликали "швидку"...

- Але навіщо він розповідав їй про речі, які тепер вже не мають жодного значення? Адже це можна було зробити пізніше, коли Наталя трохи заспокоється! - обурився Олег.

- Я сама говорила йому про це, але так вже вийшло... - зітхнувши, Лєра розвела руками.

- Гаразд, - перервав її Олег.

У нього не було бажання обговорювати зараз нерозумну поведінку Олексія. Його більше хвилювала Наталя.

- Так де ж вона? - наполегливо запитав він.

- Вона поїхала до Феодосії. У жіночий монастир, - відповіла Лєра, і їй на очі навернулися сльози.

- Що?!!

Чорт забирай, він не повинен був залишати її саму ні на хвилину, навіть не дивлячись на її протести! В результаті почуття провини за смерть чоловіка і конфлікт із донькою довели її до межі!

- Я намагалася відговорити її, заспокоювала, але у мене нічого не вийшло, - безпорадно знизала плечима подруга. - Наталя сказала, що їй треба побути на самоті й вирішити, як жити далі ...

- Настя так і не з'явилася? - запитав Олег, намагаючись зібратися з думками й зрозуміти, що йому робити далі: відлупцювати цю безсердечну дівчину чи негайно їхати у Феодосію.

- Ні, не з'явилася. Вона живе у матері Вадима. Я їй дзвонила, але вона навіть слухати нічого не хоче. Видно, образа в її душі зараз сильніша за любов.

- Дякую, що розповіли мені все. Не потрібно займатися продажем будинку, я привезу завтра гроші, щоб закрити кредит. Мені потрібна інформація по залишку боргу і сам договір, - похмуро відповів Олег.

- Я запитаю у чоловіка і передзвоню тобі. Тільки ось що на це скаже Наталія? - в голосі Лєри прозвучав сумнів, хоча вона, безумовно, оцінила його вчинок.

- Я сам поговорю з нею, - відповів Олег, прямуючи до дверей.

- Що ти тепер будеш робити? - з тривогою запитала Лєра.

Олег обернувся. Від нього не вислизнули нотки хвилювання в голосі жінки. Отже, Лєра так само, як і він, щиро переживає за подругу.

- Буду їхати у Феодосію. Я маю знайти спосіб повернути її.

Він розвернувся, збираючись вийти у передпокій.

- Олеже, - зупинила його Лєра.

Вона взяла зі столу стосик зошитів, обгорілих по краях, і простягнула йому:

- Візьми. Тут всі її п'єси, в тому числі й остання. Перед від'їздом вона намагалася їх спалити, але мені вдалося дещо врятувати. Наталя впевнена, що вони згоріли.

- Я зрозумів, Лера. Дуже дякую.

Олег сумно посміхнувся і з гіркотою глянув на пожовклі сторінки.

- Я думаю, вони нам ще знадобляться, - додав він. - До зустрічі.

- До побачення, і удачі тобі.