Бій

Наступного ранку нас повезли на кіностудію Ванкувера .

Дженніфер на моє лихо вмовила мене їхати разом із нею .

Я пошкодувала про це з першої секунди як тільки зустрілась із похмурими сірими очима .

Томас та Ванесса їхали разом з нами .

Міс Хадженс всю дорогу весело щебетала із Дженніфер . А Томас мовчав , демонструючи всім свій жахливий настрій . І судячи по холодним поглядам , які він кидав на мене час від часу , зіпсувала йому настрій саме я .

Дивно та навіть бачачи Томаса таким мене лякала думка про те що зовсім скоро я можу взагалі його більше не побачити.

Щоб приховати непрохані сльози я виглянула у вікно .

За високим забором розгорнулось ціле містечко із найрізноманітнішими павільйонами . Котрісь нагадували хмарочоси , такими високими були , інші були більше схожі на військові ангари які зазвичай показують у фільмах про війну.

Мікроавтобус зупинився і всі заметушились .

Томас , навіть не глянувши на мене , відкрив важкі двері і вийшов на вулицю .

Я поспішно змахнула сльозинку зі щоки .

Я не переживу якщо втрачу його ще й як друга .

Саме так і буде коли я повернусь у Лондон . Не думаю що він захоче після цього спілкуватись зі мною .

- Ти виходиш ? – раптом пролунав сріблястий баритон .

Я аж заціпеніла .

Біля відчинених дверей стояв Томас і терпляче на когось чекав . Дивно та його погляд вже не був холодний , а якийсь … не знаю як назвати . Обнадійливий .

Що це ? Витвір моєї уяви чи реальність ?

Я повернулась до Джен . Може від до неї звертався ?

Але салон був порожній . В бусі залишилась тільки я .

А Томас все ще чекав .

- Угу ..- налякано кивнула я .

Хлопець по-джентльменськи подав мені руку .

Як же затріпотіло моє серце відчувши дотик його пальців на своїй шкірі .

Щоки покрились легким рум’янцем . Я чекала що Томас якось це прокоментує , але він не дивився на мене .

Його погляд був спрямований на двері павільйону ,де в проході стояв наш режисер із якимось хлопцем .

Мені так хотілось довше потримати його за руку , але не думаю що це сподобається Ванессі .

Тому твердо ступивши на бетонну дорогу я , зціпивши зуби , забрала свою долоню .

Томас тяжко зітхнув . Але не сказав ні слова .

Ми йшли крок в крок . Я ледь стримувалась щоб не торкнутись його .. хоч за палець .. на секунду …

- Дженніфер казала що ти поселилась в її номері . – раптом порушив тишу Томас . Його очі все ще оминали мене .

Цікаво коли саме вона встигла йому розповісти про це ? Значить…значить він теж був вчора на вечірці. Як добре що я не піддалась на вмовляння Джен і залишилась у дома . Інакше стало б іще гірше після того як я би побачила закоханих ТомНесс у неформальній обстановці.

- Цього разу мене по справжньому забули внести у список для броні номерів .- пояснила я тремтячим голосом .

Він хмикнув.

- І як тобі з нею живеться ? Краще ніж зі мною ?

Я зупинилась, почувши останнє запитання. Він справді таке сказав? Серйозно?

Красунчик теж зупинився і повернувся до мене . Так близько що я відчула аромат його лосьйону . Знову він свердлив мене вимогливим поглядом чекаючи на відповідь .

- Ем . Та ми тільки один день були разом .. Ще важко порівнювати …- зашарівшись пролепетала я .

Звичайно що з тобою краще !!! Чого тільки варті ті декілька ранків коли я могла милуватись як ти спиш .

- Якщо вона не хропе , значить з нею краще .- він сумно зітхнув .

- Ти теж не хропеш !- випалила я і одразу прикусила язик .

Що я наробила !!! Навіщо я це бовкнула ??? Ну все тепер він подумає що я спостерігала як він спить. І правильно зробить .

У сірих очах з’явились грайливі бісенята .

Томас вже зібрався відповісти, та нас на щастя перебили .

- Доброго ранку, малята !!! – прощебетав режисер .

Ми з Томасом здається настільки захопились розмовою що обидвоє не помітили як він підійшов .

- Вибачте що помішав вашій розмові. Судячи по рум’янцю Оксани вона була не дуже пристойна. Закінчите її пізніше, бо зараз я повинен забрати Томаса із собою.

Віл так швидко все сказав , що я не одразу розібралась що відбувається.

Режисер підморгнув мені і повів красунчика Рейнольдса у павільйон.

Він знає як мене звати ?? Здається це єдине що я зрозуміла з його слів.

- Обережно ! – закричав з боку незнайомий чоловічий голос .

Мене схопили за плечі і різко потягнули назад .

Наступної миті прямо переді мною проїхав громісткий навантажувач із, обмотаними целофаном, кріслами.

- Ох! – видихнула я налякавшись. – Дякую! Я зовсім не помітила його!

Я озирнулась назад .

Мій рятівник був сантиметрів на дванадцять вищий за мене. Із смішними кучерями на голові, довгим носом та добрими сірими очима.

- Думаю ви б і потяга не помітили зараз, так захоплено розглядали спину Томаса. – задоволено посміхнувся мужчина і на щоках з’явились глибокі місяцеподібні впадини.

Я густо почервоніла .

- Ще раз дякую за порятунок . – сухо відповіла я , зробивши вигляд що не зрозуміла про що він говорить .

А потім просто розвернулась і направилась до дверей за якими щойно зник Томас .

- Ем.. Пробачте. Я пожартував. Я зовсім не мав наміру вас образити .- закричав рятівник , наздоганяючи мене .

- А хто сказав що я образилась ? – насилу посміхнулась я .У середині шалено колотилось серце . Я все ще була трохи шокована тим що мене ледь не збив навантажувач , і що потім мене практично розкусив якийсь незнайомець із кучерями .- Просто поспішаю на роботу .

- На роботу ? Ви тут працюєте ? – здивувався мужчина .