Мрії збуваються Частина друга. Розпусти за спиною крила

Обман відкрився

Ми вирушили назад в Ванкувер після обіду наступного дня.

Сонце було ще високо і тому на дворі стояла ще по-осінньому тепла погода.

Шосе було майже порожнім. Ніхто нікуди не поспішав. І ми б теж не поспішали ,якби не зйомки.

- Ти вчора так і не розповів до кінця історію з Дженніфер.

- Яку історію?

- Про те як вона дізналась про нас.

- Ах це. Ти ж сама не дала мені закінчити.

Він посміхнувся здійнявши у гору кутик рота.

- Вчора не дала ,тепер прошу продовжити.

- Гаразд. Але якщо ти нагадаєш на чому я закінчив.

Я закотила очі.

- Почни з початку!

- Добре. Ем. Отже того вечора коли я трохи перебрав зі спиртним…

Я не втримала за зубами смішок чим заслужила його прискіпливий погляд.

- Все мовчу. Більше ні звука.

- Після того як Дженніфер відвела тебе у ваш номер, вона повернулась коли хлопці вже мене вгамували. Ну принаймні до пляшок і вікон мене не підпускали. Джен ,заручившись підтримкою Алекса та інших, влаштувала мені таку прочуханку що я здається одразу протверезів .

- Як це?

- Вона висказала мені все. Що я сліпий ідіот. Що ти насправді ніколи не хотіла йти на вечірки. Що це вона тебе силою тягла на них, бо хотіла змінити твій кислий вираз обличчя, який не змінювався іще з Італії відколи ти знепритомніла під час зйомок. А потім вона присіла на стілець і затихла на якусь мить. Алекс навіть подумав що їй стало зле. Підняла до мене очі. І мабуть в цю мить все зрозуміла. Спитала чи я щось відчуваю до тебе. Коли я відмахнувся що це не її справа у неї не залишилось сумнівів. «Якщо ти просто граєшся із нею – припини! Інакше я власноручно виб’ю з тебе дух.» Сказала так сердито що мороз по шкірі пройшов. А потім додала. «Якщо ж у тебе серйозні наміри – перестань бути ідіотом. Відкрий очі і поглянь як їй погано!» Мене тоді наче струмом вдарило. Я спитав чому тобі погано. А вона коротко відповіла «Бо тебе немає поряд..» І пішла. Хлопці теж мене залишили.

Томас збавив швидкість.

Ми під’їжджали до міста.

- Я швидко заснув. Алкоголю в крові було надто багато. А коли прокинувся наступного ранку і зрозумів що накоїв – мало не збожеволів. Прийняв засіб від похмілля і став думати що робити. Я мав із тобою поговорити. Але знав що після моїх слів ти точно не захочеш розмовляти, можливо навіть бачити.

- Ти не помилився.

Я хмикнула пригадавши свій п’ятничний настрій.

Томас взяв мене за руку незважаючи на кермо.

Здається він досі почувався винним за той вечір.

Я переплела наші пальці.

- Все гаразд. Я давно вже не серджуся на тебе.

Він поцілував мою руку і продовжив.

- Я вирішив ризикнути. Приїхав під студію і став чекати. Вийшли майже всі із нашої групи хто працював у цей день. Автобуси загрузились і поїхали в готель. А тебе все не було. До мене підійшов Сем.

- Сем? Той кремезний дядько що відповідає за автопарк «Ангела» ?

- Точно.

- От звідки у тебе ключі від «Вольво» .

Хлопець посміхнувся.

- Ми заговорились про потужності моторів наших машин. Він заявив що моє стареньке BMW не зрівняється із Вольво. А тоді запропонував на ній прокататись. Я погодився. Але сказав що іншим разом бо зараз маю серйозну розмову. Він чомусь одразу здогадався що розмова буде з дівчиною і що я буду вибачатись.

Томас розсміявся.

Я ж сиділа тихенько мов мишка і слухала.

- Хороша в нього інтуїція. Сказав що знає як пом’якшити розсерджену дівчину. І запропонував допомогти.

- Допомогти?

Рижик не відповідав. Лише сильніше стиснув мою долоню.

Я задумалась. Як же цей здоровань міг допомогти? Дав машину .. Що ж іще? Я думала ,згадувала. І нарешті зрозуміла. Він знову обманув мене.

- Папараці ! Це був Сем?

Хлопець кивнув.

Неймовірно! Він погодився на цей спектакль щоб я перестала на нього сердитись.

Я розреготалась.

- Ти відчайдушний хлопець.

- Ти не сердишся?

- На тебе?

- Так.

- Чому я маю сердитись?

- Я обманув тебе. – сказав він тихо.

- Це так. Ти все так правдоподібно зіграв. Але я провела казкові вихідні. І ми нарешті разом. Байдуже як ти це зробив. Стоп то ти і в кафе мене не думав везти?

- Ем.. Спершу планував. Але коли Сем підкинув ідею з погонею я згадав про будинок Клаусів. Зателефонував їм і вони радо погодились нас прийняти.

- Нас? Ти був впевнений що ми приїдемо разом? Я могла й не сісти в твоє авто.

- Я думав про це .Але ризикнув. І от тепер ти моя. Нарешті.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше