Розділ 3

Виявляється, фірмі мого дядька виповнюється 12 років. Тому наступної неділі вирішено провести корпоратив. І не в ресторані, як зазвичай роблять, а в нас вдома. Це мій дядько такий принциповий. Каже, що ніде так вільно не почувається, як дома. Та й любить похвалитися своїм будинком і всім, що має.

  Кому свято, а нам море роботи. Мама сказала, що буде приблизно 20-25 гостей. Таке вже бувало, тому ми не панікуємо. Та зараз мені явно не до цього. Екзамени от-от. Але нас, як завжди, ніхто не питає.

   Треба все обдумати. Раїса зазвичай не дуже помагає, хіба, що командує. Її доця, тим більше. Але мамі деколи вдавалось змусити її помагати. Напередодні вона говорить їй, що розкаже дядькові про якісь її гріхи, якщо вона не буде помагати. А гріхів у неї  вистачає. Настя боїться розсердити вітчима, бо залишиться без грошей, які він їй щедро дає. Тому мусить помагати. А потім моя мама хвалить її в присутності дядька Степана, він винагороджує дівчину, всі задоволені. Може й цього разу так буде.

  Отже, до гостини ще тиждень. Ми все обдумали. Дещо зробимо самі. Дещо замовимо в м’ясника. В нас в селі є дядько Олег Штус – він готує чудове м’ясне. Коптить, запікає всякі делікатеси. І цього разу замовимо в нього все, що потрібно. Ще на допомогу візьмемо тьотю Марію сусідку. Вона досвідчена господиня і деколи підсобляє нам. Ще обдумаємо з нею меню. Солодке спечемо ми з Мірою, алкоголь привезе дядько Степан, а Раїса, як завжди, організує вишукані витребеньки типу шоколадного фонтана, квітів для прикраси, фондю і подібного. Вона любить такі цікавинки. Уявляє себе столичною світською левицею.

   Так ми допізна просиділи за плануванням корпоративну. І враз, мама спохватилася :

̶  Ой, дівчата, забула вам сказати, будуть ще гості з Польщі, якісь ділові партнери. Двоє, чи троє.

̶ Будуть, то будуть, – спокійно відповідаю. Якби ж я тоді знала, хто приїде, точно не була б така спокійна. Звідки мені було знати, що з цими людьми в майбутньому буде пов’язане моє життя. Та я і не підозрювала. І добре. Подумала, що приїдуть якісь два, чи три солідні чоловіки, погуляють, поп’ють з дядьком та й поїдуть додому. Таке вже бувало.

  Все, наче непогано, та, от часу на підготовку до екзаменів залишається мало. Зовсім мало. Тому коли наша нарада на кухні закінчилася і ми з сестрою пішли в свою кімнату спати, я ще не скоро заснула. Переглядала в інтернеті різні відео про зачіски. Мене це так захоплює, що не можу відірватися.

  Наступний день був нелегкий, бо я невиспана, ніяк не могла зосередитися на премудростях шугарінгу. Так, нас іще вчать різних видів епіляції. Правда не дуже ґрунтовно, бо це неосновний предмет. Моя дорога подруга теж була не в гуморі, все думала, чому не дзвонить Артем. Я, як могла, її заспокоювала на перервах. Розказала їй, що в нас планується гостина. Шкода, що не можу запросити її, не дозволять.

  Вечір знову був зайнятий підготовкою до банкету. Прийшла тьотя Марія. Ми всі на чолі з господинею дому обговорювали меню для свята. Потім прийшов дядько і вони з Раїсою пішли у вітальню. Чути було, як сперечалися про те, кого запросити, де поселити поляків, що організувати для простих працівників на фірмі. На підприємстві дядька працює досить багато людей. Фірма займається вирубкою і переробкою лісу. Продає різні дерев’яні заготовки. А ще, є цех з виготовлення елітних меблів. Там я й працювала після школи. Була кимось на зразок менеджера – оформляла замовлення, слідкувала за відправками і таке подібне.

   Середа, четвер проминули швидко, а в п’ятницю я якнайшвидше приїхала з  навчання щоб поратися з сестрою на кухні. Мама теж з нами кулінарила.  Щоб не було нудно, ми розмовляли. І якось мова зайшла про ту сім’ю, в якій мама працює. Вона часто про них розказувала. А кілька разів вони бували в нас в гостях.  Це солідна подружня пара, років по 65. Досить забезпечені і поважні люди. Архип Петрович має власну мережу магазинів меблів і співпрацює з дядьком Степаном. Кажуть, вони дружать змолоду. Його дружина – лікар в обласній лікарні. Приємна жінка. А їх син Артем. До речі,  так, той самий Артем, який сподобався моїй подрузі. Він єдина пізня дитина в сім’ї. Мама розказувала, що вони його дуже люблять, балують. Купили йому на повноліття Рено Меган, бо він захотів таку машину.

̶  Знаєте, дівчата, а наші поважні сусіди теж будуть на банкеті, мені сьогодні Тамара Петрівна казала, – заговорила мама.

̶ А їх Артем буде? – чогось вирвалось у мене. Мама глянула на мене здивовано, а Міра аж перестала замішувати тісто.

̶  З яких це пір, ти цікавишся Артемом? – запитала сестра. Я зніяковіла.

̶  Та ні з яких. Просто так спитала.

̶  Мабуть, буде, – сказала мама. – Він, як я розумію, бере активну участь у бізнесових справах батька, -  я хотіла ще щось запитати в мами про Артема, але не наважилась при Мірі. Вона не любить такі теми. Все, що пов’язано зі стосунками з протилежною статтю, романтика її дратує. І не дивно. Їй вже 33 роки, а особистого життя немає і не прогнозується. Раїса деколи називає її старою дівкою. Та, хіба ж вона винна? Хвороба звела нанівець всі її шанси вийти заміж. Хоча, різне трапляється. І не такі хворі створювали сім’ї.

  Я вирішила перевести тему розмови. Заговорила про випічку. Ми саме поралися з тортом Спартак. Це улюблений дядька Степана.

  Тим часом у вітальні чулися голоси Руслана і дядька Степана. Вони сварилися. Невдовзі звідти вилетів Руслан, грюкнувши масивними дверима так, що аж вітражі в них задзвеніли. Побіг на вулицю. Ми переглянулись. Звична ситуація.