Розділ 9

 Нарешті вечір цього важкого дня. Аж не віриться, що ми це зробили. Ми з Аллою здали екзамени одними з найкращих в групі. Правда, не обійшлося без заспокійливих. Вранці перед виходом з дому Міра дала мені якихось «чарівних» таблеток. Вони мені помогли вгамувати тремтячі руки і серце, що билось, як шалене.

  Майстри хвалили наші роботи. Я молилась, щоб все вдалося. Ура! Завтра вже отримаємо дипломи. І запрошення на роботу. Але, що тепер буде зі мною? Чи вибирати мені роботу? А якщо таки доведеться вийти за Артема, чи зможу я там працювати? В голові, наче нарізка з фільмів крутилися безліч думок, питань. Я ще не мала часу обдумати дядькові слова, порадитись з мамою. А що сказати Аллі? Мабуть промовчу, поки не прийму якесь рішення. Вона буде шокована.

  Я не пішла в ресторан, зіславшись на погане самопочуття. Всі решта хлопці і дівчата з нашої групи пішли святкувати. Хоч мали б іти завтра, але вирішили  і сьогодні теж повеселитися. Мені було не до цього. Я чекала автобус, коли на зупинці зупинився, побачивши мене, Руслан. Я сіла в його чорний  бумер.

̶  Привіт, Мілано. Як екзамен?

̶  Привіт. Дякую, добре. Завтра вже видадуть диплом. Дядько таки заплатив, очевидно, решту суми за навчання. До речі, про нього, – я глянула на брата з докором  ̶  То, оце такий секрет ти мав мені розказати? Що він хоче видати мене за Артема?

̶  Ну... Я чув таке, але то не було ще точно. А тепер, очевидно, таки вирішили. Я сам шокований від такого. А ти, що думаєш? – я сердито глянула на нього.

̶ Що я думаю? Хіба, це когось цікавить? Їм, бачиш, так спокійніше буде! – повторюю з сарказмом дядькові слова. – Знайшов можливість нас зіпхнути в добрі руки. А ти ще кажеш, любить!

̶  Мілано, мені шкода, що ти так переживаєш. Він не хотів, я знаю. Це все ті дві кози його змушують. Архип вже давно йому говорив, що хотів би тебе за невістку, а батько казав, що рано, ще щось там. Аби не змушувати тебе. А тепер Анастасія геть збісилась і натиснула на матір, і на нього. Знаєш, що вона мені вчора сказала?

̶   Що? – байдуже питаю. Яка вже різниця.

̶  Каже, що пропонувала Артему зустрічатися, вішалась йому на шию, а він сказав, що не хоче, бо є дівчата привабливіші. Ну, вона, звісно ж подумала про тебе. А потім ще почула, як ти лялякала по телефону з тим поляком, от і зірвалася. Ти б почула, що вона тут вчора виробляла... Напилась і кричала, що поїде десь і не повернеться, бо їй набридло таке життя. Обзивала тебе. Казала, що ти знала, як їй подобається Артем і навмисне його звабила.

̶  О, люди... Та нікого я не зваблювала. Навіть не думала про нього. А, що тепер? Жити з ним все життя? – мало не плачучи кажу. Руслан, що дивився на дорогу, повернувся до мене і сказав якось ніяково:

̶  Мілано, не переживай. Щось придумаємо, – це було дивно. Він ніколи раніше мене не шкодував. Мабуть, тепер ми друзі по нещастю.

̶  Що робити, Руслане? Може, втекти десь?

̶   А, як же мама?

̶  Ну, так. Треба гроші на операцію. В тебе, часом нема зайвих кілька тисяч? – питаю,  скривившись. Він посміхнувся.

̶  Ти ж знаєш, я транжира. В мене гроші надовго не затримуються. Але... Я подумаю... Це ж іще не завтра та операція. Є ще час, – і кивнув мені, мовляв, не хвилюйся. А потім задумався і запитав:

̶  То ти, що зовсім не хочеш заміж за Артема? Може, не все так погано? Він же не якийсь старий лисий колобок. Ну, не чемпіон з плавання, але ж не такий вже поганий, – і глянув на мене зі сміхом. А я лукаво зиркнула на нього,

̶  Ти на кого натякаєш?

̶  Ти знаєш на кого. Може, якби не він, то ти б так не протестувала проти Артема. Я вгадав?

̶  Не знаю, – я зітхнула.  ̶  Руслане, ти думаєш легко? От, якби тобі зараз сказали женитися з Аллою, наприклад. Ти б легко погодився? Вона гарна, хороша. Але ж, ти її не любиш. Захочеш жити з нею все життя? Не дивитися на інших? Тільки чесно скажи, – він задумливо посміхнувся, крутнув головою, наче хотів сказати, ну й питаннячка в тебе.

̶  Не знаю, але, можливо, якщо дівчина така, як Алла, то може й погодився б.

̶   Отак! Нічого собі. Ти це серйозно?

̶  Важко сказати. Але, взагалі, я ще не готовий до сімейного життя. Дати  клятву любити все життя... Поки що, я це слабо уявляю.

̶  От бачиш. А він думаєш чіткіше собі уявляє сімейне життя? – Руслан крутнув головою, посміхнувся. – От і я про те. Руслане, я мріяла вийти заміж за розумного, чесного, працьовитого хлопця, який буде любити тільки мене. А я його. Так, щоб навіть не виникало бажання дивитися на інших. Думаєш, я забагато хочу? – подивилась на нього зі смутком.

̶  Ні, чому. Мабуть всі дівчата про таке мріють. Але, ні, не всі. Тільки такі, як ти. А декому досить, аби був багатий і не дуже страшний, – засміявся брат. Я кивнула, погоджуючись. Вирішила поговорити сьогодні з мамою і ще подумати над всім цим.

  Коли ми приїхали додому, мами в хаті не було. Раїса, що саме дивилась на кухні свій серіал, глянула на мене, як на ворога. В її погляді було якесь злорадство. Мабуть вже смакує перемогу над нами. Що ж, побачимо…

̶  Де мама? – запитую.

̶  Ще на роботі. Вона сьогодні пішла після обіду, тому довше затримається, – сухо відповіла. – А ти, як? Здала?