Розділ 10

  День вручення диплому. Ура! Нарешті. Так багато зусиль, часу докладено і ось, нарешті. Хоча, це не фініш, а старт в інше життя. В життя, де я почуватимусь більш самостійною, впевненою. Але все свято зіпсовано моїми родичами. Я тепер навіть не знаю, що робити далі.

  Ще кілька днів тому все було таким зрозумілим і простим, а тепер... Повний хаос в голові. Я вирішила таки провести цей день, як належить. Вдягнулась в легкий світло-рожевий комбінезон, який вдало підкреслив фігуру. На грудях прикрашений блискітками. А донизу штани розширяються і вільно спадають по ногах. Досить елегантно. Зробила собі зачіску  ̶  легкі кучері, заколені по боках невидимками з камінчиками в тон комбінезона. Легкий, як завжди, макіяж. Лише губи сьогодні намалювала, яскравою рожевою помадою в честь свята. Туфлі на тонкій шпильці. Маленька сумочка. Покрутилась перед дзеркалом – супер. Хай хоч вигляд маю радісний, якщо в середині, наче коти шкребуть.

  Зібравшись, іду вниз. Снідати, чомусь не хотілось сьогодні. З вітальні саме виходив дядько Степан. Глянувши на мене зацікавлено, посміхнувся і каже:

̶ Ого! Розумію Артема. Така гарна дівчина не могла не сподобатися, – несподівано. Зазвичай, він не хвалить мене ні за поведінку, ні зовнішність. Мабуть, я виросла.

̶  Дякую, – ніяково посміхаюсь.  ̶  Ви вже їдете кудись?

̶  Ні. Сьогодні вдома. Відпочинок,  – спокійно відповів.  Я поспішила на зупинку. На щастя, до неї недалеко. Там вже стояла Алла. Вона теж мала  святковий вигляд. В ніжно-блакитній сукні, туфлях на високих підборах, з пишною високою зачіскою, аж сяяла. Ми весело привіталися, похвалили одна другу. Як же інакше?

  Директорка урочисто нас вітала і під музику кожен отримував довгоочікуваний документ. Нарешті прозвучали наші імена – Мілана Марешко і Алла Малко. Як же хвилююче. Знаючи про нашу дружбу, нам навіть дипломи дали разом. Після офіційної частини настала пора ознайомлення з пропозиціями роботи. На щастя, ми з Аллою змогли потрапити разом в один чудовий салон краси. Не дуже престижний, але платять там непогано. Навіть новачкам, кажуть, немало виходить. А, коли наберемось більше досвіду, зможемо брати більше клієнтів і заробляти досить добре. Всі емоційно обмінювалися враженнями. Домовлялися піти святкувати в наперед замовлений ресторан. Ми вже хотіли йти, як несподівано побачили Артема. Що він тут робить? Хлопець підійшов до нас з Аллою. Почав весело вітати з отриманими дипломами. Ми здивовано переглядалися. Потім він сказав:

̶  Ходімо десь відсвяткуємо! Цей день має запам’ятатись.

Ми ще раз переглянулись між собою і я сказала:

̶  Дякую, але ми вже домовилися іти всією групою.

̶  То я з вами, – впевнено заявив хлопець. Що за вигадки? Чи він щось задумав? Я спробувала його відговорити:

̶  Тобі не здається, що це дивна ідея? Не знаю, як сприймуть її наші одногрупники.

̶  Та нормально сприймуть! У вас тут, бачу, не густо з хлопцями в групі. Думаю, дівчата не будуть проти, – підморгнувши, сказав Артем. Я уважно глянула на Аллу. Вона явно зраділа його компанії. О, люди! І, що він збирається робити? Буде з нами двома там танцювати? Чи вибере котрусь одну, а іншу змусить нервувати? Це не чесно! Я запитала:

 ̶  Артеме, і як ми тебе представимо? Шкільний друг чи чийсь хлопець? – що він відповість?

̶  Як хочете, але я іду з вами, – твердо відказав. Ну що за тип? Ну, я тобі покажу, тільки спробуй псувати нерви мені, чи Аллі. Кажу:

̶  Аллусь, що думаєш, візьмемо з собою цього самозакоханого кавалера?

̶  Думаю, можемо дати йому шанс, – радісно відповідає. Видно, що непростий буде вечір.

̶  Що ж ходімо, раз вже ти так хочеш сьогодні скласти нам компанію, – кажу, з підозрою дивлячись на Артема. Побачимо, що ти затіяв. Ми сказали іншим одногрупникам, що наш друг піде з нами. Дівчата, як і казав Артем, зраділи. Який передбачливий!

  Ми запакувалися в машину, взявши з собою ще двох дівчат з групи. Я навмисне посадила Аллу спереду. Подивимося, що буде. Поки ми їхали до ресторану, Алла мовчала, дивилась у вікно. Артем теж мало говорив, переважно звертався  до нас усіх, не до когось одного. В ресторані вже грала  спокійна музика, приглушене світло, елегантний інтер’єр – все сприяло романтичній атмосфері. Ми покрутилися біля столу, розглянулись і я вирішила таки поговорити з Аллою. Витягнула її «попудрити носика».

̶  Аллусь, як ти? Ти ще хочеш уваги Артема?

̶  Мілано, я не знаю. І так і ні. Він привабливий, але те, як поводився недавно мене насторожує. Думаю, сам не знає, кого вибрати, – трохи сумно каже подруга.

̶  Ясно. Якщо тобі стане легше, то Анастасію він відшив. Тому вона страшно сердита на мене. Зробила істерику, бо я, наче, забрала в неї хлопця. Тепер в мене проблеми. Але, про це якось пізніше розкажу.

̶  Так? Це на неї схоже. Не змогла пережити поразки. Такі пави, як вона звикли отримувати все, що захочуть. А ти, що? Як він тобі?

̶  Алло, так, як і тобі. Він симпатичний, але я йому не вірю, – я трохи сором’язливо додала – Та й, якщо чесно, мене більше цікавить Роберт.

̶  О-о! Розумію. Дзвонив? – з ентузіазмом запитала подруга.

 ̶  Так.

 ̶  І ти мовчала!?

 ̶  Ще нічого такого... – тягну тихо.