Розділ 12

  Погода понеділка видалася дуже сонячна і тепла. Мабуть, тому я пішла пити каву на вулицю в бесідку. В надії, що так рано ніхто мені не заважатиме, я сиділа і милувалась нашими клумбами. Дуже хотілось спокійно поміркувати над усім, що сталось останнім часом.

  Згадався сон, який бачила цієї ночі. Дуже реалістичний, захопливий. Снилося, що я біжу по березі моря, радісно сміюся. Все таке сонячне, яскраве довкола. Спокійні хвильки хлюпають мені на босі ноги. А на зустріч мені  ̶  красивий брюнет їде верхом на коні. Він широко посміхається мені. Я, мов на крилах, лечу до нього. Наблизившись, він нахиляється, хапає мене сильною рукою і садить перед себе на коня. Я притуляюсь до свого красеня, а він міцно обіймає мене однією рукою. Всередині стає так тепло, добре, хочеться щоб він ніколи не випускав мене зі своїх рук. Ми скачемо вздовж берега, весело сміємося. Потім я прокинулася. Як жаль…

  Чому все найкраще буває лише в снах, чи мріях? А реальність сувора і нудна. Принаймні в мене так найчастіше стається. Хоча, чому ж? Вчора і в мене було свято. От тільки почуття після нього неоднозначні. Прокручую в думках ту вчорашню розмову з Артемом. Очевидно, він образився на мене. Навіть не попрощався. Не поцікавився, як ми дістанемось додому. Теж мені, джентльмен.

  А може я справді дурепа? Чого я мрію про справжнє кохання, міцну сім’ю? Може, годі чекати дива і змиритися з тим, що є? Ну, не любить він мене, ну буде в нас взаємовигідний союз. А, що? Тепер таких багато. Живуть якось люди. То, чому ж я не зможу? Чому так боюсь, що стану не дуже потрібним доповненням до модного бізнесмена? А найбільше мене лякає зрада. Артем навіть не бреше, що буде зразковим чоловіком. Він одружиться, щоб батьки відчепилися, а сам буде жити, як йому заманеться. А може, ні? Чому я так себе накручую?

  Мої роздуми перервала поява сестри. Міра повільно кульгала до мене. Ми привіталися. Сівши біля мене, вона запитала:

̶  Як відсвяткували вчора?

̶  Добре, дякую. Весело було. Тільки Артем поїхав з нами... – вагаюсь, що розповісти далі.

̶  І що? Казав щось про одруження? – питає сестра. Я коротко розказала, як було. Що він не сприймає мене серйозно. Що батьки кажуть йому женитись. Міра послухала, кивнула.

 ̶  Зрозуміло. А ти, як і раніше мрієш про справжню сім’ю? Про велике кохання?

̶  Міро я вже не знаю. Мама вчила нас, що треба виходити заміж по любові раз і на все життя. А як все життя жити з тим, кого не любиш? Тільки задля грошей і комфорту? Ти ж знаєш, я ніколи не мріяла про багатство.

̶  Знаю, мрійниця ти наша, – вона зітхнула, взяла мене за руку і сказала:

̶  Міланочко, як би мені хотілось, щоб твої мрії збулися. Хай би хоч ти була щаслива. Ти заслуговуєш. Таких чесних і добрих, як ти тепер дуже мало. Але мусиш сама прийняти рішення. В будь якому разі, постарайся потягнути ще трохи час. Може, щось проясниться, – вона встала і подалась на город.    Вранці, поки учнів ще нема, сестра старається, зазвичай попрацювати на грядках. Дядько наполягає, щоб ми мали свої овочі, без хімії.

  Потім я була зайнята на кухні, прибиранням, пранням. Під вечір, коли мама прийшла з роботи, я їй розказала про Артема. Вона не здивувалася. Коли на кухні з’явилась Настя, відразу почала зривати на нас з мамою свою злість. Почала кричати, що я знов намагалась звабити її хлопця. Що вона мені помститься і подібне. Я не витримала:

̶  Хто тобі таке сказав? Артем сам вчора напросився з нами в ресторан. Ми його не кликали. І взагалі, ти знаєш, що його батьки і дядько Степан вирішили мене з Артемом поженити?  ̶  Анастасія аж бордова зробилась.

̶  Знаю, це маячня! Він на тобі не жениться. А ти, що, повадилась на його гроші, так? – гаркнула злобно дівчина.

̶  Заспокойся, я не претендую на твого ненаглядного. Це твоя мама з вітчимом хочуть таким чином нас позбутись. Якщо хочеш бути з Артемом, відговори їх.

̶  Як ви всі мені набридли! Я їм влаштую! Ще поплачуть, свати бісові, сватають вони... – вона вийшла з кухні гримнувши дверима.

  Пізніше, того ж вечора, мама випадково почула, як Анастасія розказувала по телефону якійсь подружці про Артема. Казала, що він обіцяв їй, що буде з нею, коли одружиться з Міланою. Коли батьки заспокояться і він отримає більше прав в бізнесі батька, можна буде розслабитись. Ще жалілася, що важко так довго чекати.

   Якщо це правда, то я вже точно не вийду за нього. А швидше за все так і є. Що ж, тим краще, не буду вагатись. Я подзвонила до Алли, домовились зустрітись на озері через годину. В телефоні побачила номер Роберта. Чому ж він не дзвонив вчора і сьогодні? Мабуть, ще задзвонить.

   Алла вже чекала на березі, коли я прийшла. Ввечері на озері спокійно, тихо. В цю пору сюди рідко хтось приходить. Ми трохи посиділи, поговорили про її сім’ю, а далі довелось мені таки розказати їй те, що обіцяла.

̶  Аллочко, знаєш, що моя мама дуже хвора?

̶  Ні, а що з нею?

̶  Серце. Щось серйозне. Потрібна дорога операція.

̶  Як шкода... Співчуваю, дорогенька, – зі щирим жалем промовила дівчина. – Дядько поможе?

̶  В тім то й справа. Поможе, але за це хоче, щоб я вийшла заміж за Артема. – кажу, наче винувато, скривившись. Подруга витріщила очі.

̶  Що? Це жарт?