Мрія на коні

Розділ 17

  Неділя виявилась напружена. Хоч мені не дуже хотілось іти на те свято, але постаралась виглядати якнайліпше. Вдягнулась в  вишневу шифонову сукню до колін. Туфлі на високих підборах. Волосся розпустила. Зробила легкий макіяж з акцентом на очах.

  На святкування приїхали і сім’я Рожецьких, звісно. Коли всі зібралися в ресторані, в коридорі (як і попереднього разу) до мене підійшов Артем. Як на зло, в той момент нікого більше не було поблизу. Я саме збиралась зайти в зал. Він зупинив мене, взявши за руку, і з загадковою посмішкою промовив:

̶  А ти така спокуслива в купальнику... – я від несподіванки, витріщила очі.

̶  Що? Коли ти мене бачив в купальнику?

̶  Коли ти купалась в озері кілька днів тому. В мене є така підзорна труба, що можна бачити далеко. Чому ти мене з собою не покликала? – нахабно питає, наче я мала б його запросити, після того, що він зробив. Сказати йому все в очі? Дуже хочеться нарешті послати його подалі. Скільки можна цього лицемірства? Ні, мабуть, зараз не час влаштовувати вияснення стосунків. Буде ще нагода.

̶  Артеме, знаєш, це було спонтанне рішення. Просто пішли поплавати і все. А ти хотів з нами? – прикидаюсь наївною.

̶  З тобою, – почав обіймати мене, пропікаючи гарячим поглядом.  ̶  Я скучив, маленька. Ти така красуня в цій сукні, але в купальнику ще краща... Довго ще ти будеш від мене тікати? – От, що йому скажеш? Так і напрошується на грубість. Забираю його руки від себе і кажу, не витримавши:

̶  Знову зробиш фотку і пошлеш комусь? – він здивовано поглянув на мене, зробив вигляд, ніби не знає про що я.

̶  Яку фотку? Я не розумію...

̶  Давай не будемо зараз про це, – кажу вже сердито, таки не стрималась. Знає кіт, чиє сало з’їв,  ̶  Ти добре знаєш, про що я. Все. Я іду, всі вже, мабуть посідали за стіл. – забрала в нього свою руку, яку він тримав, і пішла в зал.

  Загалом вечір вдався непоганий. Затишний ресторан пригощав нас вишуканими наїдками, напоями. Дядько, як завжди, не пошкодував грошей на все це. Ми сиділи на м’яких шкіряних диванах, смакуючи шедеври кулінарії під звуки  спокійної романтичної музики. Гостей було небагато – сім’я, кілька родичів і колег. Все б чудово, якби не знання того, що, пара, яка власне святкує трояндове весілля не така вже й щаслива разом. І всі ці тости і побажання ніяк їм не поможуть.

   Часто я ловила на собі погляди когось з Рожецьких. Вони явно не задоволені тим, що я не приймаю пропозицію їх сина. Звісно, їм важко уявити причини моєї поведінки. Вони ж, певно бачать свого синочка, наче крізь рожеві окуляри. Такий завидний жених. А тут якась сіра миша ще носом крутить. Хоч я не виглядаю, як сіра миша, але по соціальному статусу, явно нижче, ніж вони. Це не секрет. Я старалась не звертати на них уваги. Перемовились кількома реченнями на загальні теми, здоров’я, робота і все. Я рада, що вони не задавали прямих запитань. І на тому спасибі.

  Артем протягом вечора ще пробував заговорити зі мною. Я коротко відповідала, по дружньому посміхалась, щоб не посваритися з ним і не зіпсувати людям свята. Але для себе остаточно вирішила, що мушу знайти інший спосіб оплатити операцію, шлюб з цим нарцисом  ̶  не варіант.

  Додому я поїхала в машині Руслана. Я, мама і Міра. Вони дрімали на задньому сидінні, а я сиділа спереду. По дорозі ми розмовляли і брат знову зачепив тему Артема. Я не витримала і вирішила бути відвертою:

̶  Руслане, а, що ти думаєш про Артема, тільки чесно? Ти йому довіряєш? – він ледь посміхнувся одним кутиком губ і сказав:

̶  Ні, не довіряю, взагалі. І тобі не раджу.

̶  Ти знаєш щось таке, про що мені варто дізнатися?

̶  Ну... Наприклад, те, що старі дуже хочуть, аби він оженився, посерйознішав, внуків хочуть. Всі вуха йому вже продзижчали про це. От він і добивається тебе. А ти, що? Вирішила? – я зітхнула, подумала і відповіла:

̶  Вирішила. Тільки що робити з мамою? Я не хочу заміж за цього півня. Нічого путнього з того не вийде, це точно. Хай, он на Анастасії жениться, в них багато спільного, – Руслан засміявся.

̶  Точно, оце була б парочка! – невдовзі посерйознішав, і сказав:

̶  Знаєш є один варіант. Не знаю, чи погодишся, бо це, так скажімо, не те, про що ти мріяла, але заробити можна, – я подивилась на нього з цікавістю і недовірою, знаючи свого брата.

̶  Це хоч законно? Що ти мені пропонуєш? – питаю. Він засміявся.

̶  Та законно, не бійся, хіба я тобі ворог? Мій друг, той, що по Європі їздить на вантажівці, казав, що в Німеччині є робота в готелі. Там його тітка працювала. Прибирати, всяке таке. Добре платять. За пів року, а може й швидше заробиш на операцію. То, як? Знаю, це не те, чим би хотілось займатись молодій дівчині, але пережити можна, по моєму, – я зраділа, кажу:

̶  Руслане, та це ж класно! Прибирання я не боюся, аби тільки не було там ще якихось підводних каменів. Ти розкажеш мені деталі, чи номер даси куди подзвонити? Там німецька обов’язкова?

̶  Ні, можливо і англійської буде достатньо. Але треба ще все уточнити. Подзвонимо, – я дуже зраділа,  дякувала йому і відразу почала обдумувати всю цю авантюру.

   Того вечора Роберт знову не подзвонив. Але повідомлення прочитав, тому моя надія почала танути.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше